Шляхи розвитку романтизму в Європі та США. Провідні течії романтизму. Популярні жанри романтизму – ПРОЗА Й ПОЕЗІЯ ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ Й ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ ХІХ СТ
Мета – формувати компетентності: Предметні (знання особливостей розвитку романтизму, специфіки його течій у національних літературах і творчості митців; критичне мислення; мовлення; естетичний смак); Ключові (уміння вчитися: навички оцінювання культурно – мистецьких явищ; комунікативну: навички ефективної роботи в групі й лідерські здібності; інформаційну: уміння критично опрацьовувати інформацію; загальнокультурну: прагнення збагатити свій світогляд; читацьку активність).
Тип уроку: урок опанування нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок.
Основні терміни й поняття: романтизм, лірика, ода, елегія, притча, балада, гімн, містерія легенда.
Міжпредметні зв’язки: всесвітня історія, українська художня культура (мистецтво), інформатика.
Обладнання: портрети видатних діячів доби романтизму, видання їхніх творів, роздавальний та ілюстративний матеріал, схема “Провідні течії романтизму”.
Романтизм – це своєрідна реакція на Французьку революцію.
К. Маркс
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
1. Аналіз контрольної роботи
2. Бліцопитування
· Назвіть культурний рух і провідний напрям європейської літератури I половини ХІХ ст.
· Які ознаки характерні для романтизму?
· Назвіть відомих вам авторів-романтиків.
· До якої доби зверталися романтики в пошуках естетичного ідеалу?
· На що була спрямована література “революційного” ХІХ ст.?
ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Учитель. На попередніх уроках ми ознайомилися з особливостями Відродження – визначної доби в розвитку культури й науки. час плине, суспільство розвивається, змінюються погляди, традиції, філософія життя. Зрештою навіть видатна доба Ренесансу добігла кінця, поступившись місцем романтизму й бароко. Сама назва романтизм натякає на часи, коли в літературі був популярним жанр лицарського роману. Романтизмом називають напрям у мистецтві, що виник наприкінці ХVІІІ ст. у Німеччині, Великій Британії й Франції, на початку ХІХ ст. поширився Російською імперією, Польщею й Австрією, а з середини ХІХ ст. охопив решту країн Європи, а також Північної та Південної Америки.
IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ
1. Повідомлення учнів (за випереджальним домашнім завданням)
1-й учень. Період від першої буржуазної революції у Франції (1789-1794) до останніх десятиліть ХІХ ст.- це час руйнування феодальних відносин у більшості країн Західної Європи, активізації національно-визвольного руху та водночас – загострення протиріч нового буржуазного суспільства. через криваві події Французької революції й наполеонівські війни Європа пережила сильне духовне потрясіння та глибоке розчарування. Ставилася під сумнів спроможність людей перебудувати суспільство на краще за новими принципами. Революція не сприяла суспільній гармонії: вона завершилася насильством і кривавим терором. Багнети наполеонівських солдатів також не несли свободи та справедливості. На початку ХІХ ст. ще точилася боротьба буржуазії проти феодального дворянства. Виховані на творах Вольтера й Руссо, прибічники “царства розуму” усвідомлювали невідповідність наявного суспільного ладу обіцяним “свободі, рівності та братерству” у просвітницьких творах ХVІІІ ст. Реальність, у якій перемагали фінансові інтереси й утверджувалась егоїстична мораль власників, позбавила просвітників оптимізму.
Найкращі досягнення французького романтизму відображено в образотворчому мистецтві (Ежен Делакруа, Франсуа Рюд, Жак-Луї Давід, Теодор Жеріко, та ін.) й літературі (Віктор Гюго, Жорж Санд та ін.), а французька музика цієї доби значно зміцнила свої позиції після прибуття до Парижа емігранта з підросійської тоді Польщі – Фридерика Шопена.
Віктор Гюго
Жорж Санд
2-й учень. Романтизм Німеччини відзначився досягненнями у філософії (Й. Г. Фіхте, брати Шлегелі, Валенгродер та ін.) та живописі (К. Д. Фрідріх, Ф. О. Рунге, Ф. В. фон Шадов та ін.), розвинувши споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особистості наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнаванністю смерті чи Бога. У німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичної складової, характерної для французьких митців. “Ми можемо у цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум’я майбутнього. Справжня дія – не в дійсності”,- проголосив Людвіг Тік у “Мандрах Франца Штернбальда”.
Романтизм у Російській імперії мав дещо обмежений характер і найбільше виявився в живописі Ореста Кіпренського, портретах роботи Карла Брюллова та в літературі, де унікальне місце посів Михайло Лермонтов, у творах якого яскраво відтворено і богоборчі, і патріотичні, і осудливо-бунтарські позиції автора (“Прощай, немытая Россия”, “люблю отчизну я, но странною любовью!”, “Нет, я не Байрон, я – другой”).
Найвідоміші представники романтизму в мистецтві Бельгії – Луї Галле в живописі та Шарль Де Костер в літературі. Звертаючись до героїчного минулого Фландрії XVII ст., обидва закликали сучасників до патріотичного служіння новоствореній країні, яка щойно виборола державність, до пам’яті про героїв минулого. Але цього не було в романтизмі Британії, Німеччини, Польщі, що потонув у дріб’язкових проблемах індивідуалізму.
3-й учень. Відмовившись від стилістичних особливостей класицизму, культура потребувала нової стилістики. Однак цього не сталося, а в живописі почав домінувати бурхливий, нестримний рух персонажів, що нагадував призабуте бароко.
В архітектурі романтизм виявився у зацікавленості готикою. Показовими стали реставрація готичних споруд Віолле-де-Дюком, перебудова в готичній стилістиці колишніх барокових соборів (реготизація). За доби романтизму коріниться стиль неоготики, що охопив кілька європейських країн і США, хвилі від якого були помітні аж до початку XX ст.
Пам’ять про минуле відігравала значну роль в настановах романтизму, проте ставлення до цього минулого було різним. Нещодавні війни в Європі й авантюри Наполеона спричинили хвилю негативізму та розчарування. Постулат “Минуле було величним і прекрасним” зазнав нищівної критики. “Мені соромно брати участь в суспільному житті”,- говорив персонаж роману Е. П. де Сенанкура “Оберманн”, і його наслідувала більшість, травмована відчуттям небезпеки реальності настільки, що втратила здатність жити без відчаю, образ та страху. Панівні пригнічені настрої доби відображено в мистецтві романтизму.
4-й учень. Американський романтизм розвивався на тлі видатних подій історії країни: буржуазна революція XVIII ст. сприяла створенню США, війна цієї країни за незалежність (1812-1814) – визволенню від англійського панування. Фінальною подією, яка залишала глибинний слід в літературі, стала війна між промисловою Північчю та плантаторським Півднем за Дикій Захід (1861-1865), що згодом переросла в рух за демократичні перетворення та відміну закону про рабство (аболіціонізм, від англ. To abolish – відміняти закон). Тому в літературі американського романтизму набули розвитку два напрями: аболіціоністський, головним жанром якого стала “повість раба” (твори Гаррієт Бічер-Стоу та ін.), та “плантаторська традиція” (головний представник якої, Вільям Гілмор Сіммс, писав у сентиментальному дусі про життя чорних рабів на плантаціях і прославляв рабовласників, порівнюючи їх із давніми римлянами).
Американські письменники-романтики, хоч і прихильно ставилися до англійської традиції, із якою їх споріднювала мова, все-таки обстоювали право американської культури на самобутність. Яскравим прикладом синтезу європейської традиційності й американської самобутності можна вважати творчість Джеймса Фенімора Купера.
Американський романтизм не тільки породив концепцію національної культури, а й започаткував специфічне осмислення жанрів, запозичених в Європі: коротке оповідання стало національним американським жанром, набувши небаченої глибини. Певна річ, осмислення національної специфіки неможливе без епічної поеми в дусі “Енеїди” Вергілія: це завдання розв’язав Генрі Лонгфелло, автор епосу “Пісня про Гайавату”.
Ранній етап розвитку романтизму найбільшою мірою виявив відмінність творчості американських письменників від європейських романтиків. У своєму оптимізмі щодо сьогодення й майбутнього країни, на відміну від європейців, американські митці не були відмежовані від просвітницьких ідеалів, послідовно не протиставляли розум почуттям.
2. Евристична бесіда
· Чи однаково розвивався романтизм у всіх європейських культурах?
· Яким було ставлення митців-романтиків до минулого?
· Чому розвиток романтизму різниться в Європі й обох Америках? (Порівняно з європейським романтизмом американський мав інші історичні передумови розвитку.)
· Чим різнилося світобачення американських та європейських письменників?
3. Творчо-аналітична робота (у парах; запис до зошитів)
· У парах опрацюйте схему “Провідні течії романтизму”. Найсуттєвіше занотуйте до зошитів.
4. Лекція вчителя. Теорія літератури (запис до зошитів)
– Основний різновид романтичної творчості – Лірика. Навіть епічні твори (романи, новели) – наскрізь ліричні, близькі за духом (часто також за формою) до ліричних творів. Оскільки романтики особливу увагу приділяють внутрішньому світу людини, почуттям, настроям, то це гранично суб’єктивне, тобто ліричне мистецтво.
Ода перестає бути звеличенням окремої людини чи воєнних звитяг, а стає вираженням естетичних, моральних суспільних позицій поета, іноді набуваючи характеру маніфесту. Безперечним шедевром є “Ода до молодості” А. Міцкевича. З’являються дуже сміливі поєднання жанрів, функціонально прямо протилежних: ода та прославлення, памфлет і викриття. Поєднуючи їх та іронічно переосмислюючи форму оди, Дж. Г. Н. Байрон надав особливої гостроти викриттю, гіркому засудженню лордів, що схвалили смертну кару для луддитів за знищення машин.
Розширюється діапазон елегії. У творі Я. Коллара “Донька Слави” елегії втілюють особисті страждання від розлуки з коханою, але також є співом жалю над долею слов’ян. За романтичної доби філософи виступають як поети, а поети – як філософи, що переймаються глобальними проблемами життя та смерті. Звідси – розвинення Притчі не стільки як самостійного жанру, скільки як жанрово-творчого чинника в поєднанні з баладою (наприклад, у К. Ербена), новелою, драмою, байкою, казкою та як вставного елемента в різні твори (наприклад, байка-притча в “Дзядах” А. Міцкевича).
Від романтиків починаються труднощі жанрового окреслення твору завдяки складним поєднанням, що нелегко розшифрувати через значну кількість різноманітних вставних елементів. Це Балади й пісні, поміж багатьох функцій яких створення настрою, простору загрози (як зловісний рефрен пісні масок у першій ліро-епічній поемі польської літератури – “Марії” А. Мальчевського, визнаній одним із кращих творів романтичної доби).
Письменники звертаються до давніх жанрів – Містерії, гімну, легенди (у “Конраді Валленроді” А. Міцкевича – функціонально три різні пісні: балада, епічна оповідь, гімн). Мабуть, одним зі структурно найскладніших творів світового романтизму є “Дзяди” А. Міцкевича.
V. УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗДОБУТИХ ЗНАНЬ
Складання опорного конспекту (запис до зошитів)
· Складіть опорний конспект уроку за почутою інформацією.
VІ. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ
Інтерактивний прийом “Мікрофон”
· Що нового ви дізналися сьогодні про романтизм?
VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Для вСіх: опрацювати опорний конспект уроку й відповідний матеріал підручника, повторити визначення термінів (Лірика, ода, елегія, притча, балада, пісня, містерія, гімн, легенда), підготувати запитання з вивченої теми для однокласників (за методикою взаємозапитань).
Випереджальне (Індивідуальне; 2-3 учні): підготувати повідомлення про події в Німеччині на межі XVIII-ХІХ ст., про життєвий та творчий шлях Е. Т. А. Гофмана.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)