РОСІЯ. НАТХНЕННІ КРАСОЮ: ШКОЛА ЧИСТОГО МИСТЕЦТВА – ПРОЗА Й ПОЕЗІЯ ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ ТА ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ XIX ст
Закарбувати неповторну мить природи, побачити красу в тому, що оточує людину, – ось мета справжнього мистецтва.
І. Левітан
Творчі пошуки поетів другої половини XIX ст. визначало намагання усвідомити духовну сутність світу та прагнення утвердити пріоритет культури, краси. Не випадково в той час виникають різні школи, угруповання, течії, у яких письменників об’єднувала ідея “чистого мистецтва”, вічного й прекрасного, незалежного від натовпу, бруду та хаосу сучасності. Це група “Парнас” у Франції, школа “чистого мистецтва” у російській поезії та ін.
У Росії з другої половини XIX ст. були напрочуд потужними дві тенденції в літературі – революційно-демократична та “чистого мистецтва”. Представники першої (М. Некрасов, М. Добролюбов, Д. Писарев, М. Салтиков-Щедрін та ін.) уважали, що мистецтво має слугувати відображенню нагальних соціальних і політичних проблем. На противагу їм, представники “чистого мистецтва” (А. Фет, Ф. Тютчев, А. Григор’єв, А. Майков, Я. Полонський, М. Щербина та ін.) уникали суспільних питань, вони вважали, що сутність мистецтва – слугувати красі, виявляти її в різних формах та утверджувати її пріоритет у світі. Мистецтво як вияв краси своїм існуванням зцілює людську душу й одухотворює світ.
Поети “чистого мистецтва” продовжували філософсько-психологічну лінію, започатковану ще О. Пушкіним, який писав: “Ми живемо лиш для натхнення, солодких звуків і молитов”.
ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА
Краса як ідея
Витоки естетичної концепції “чистого мистецтва”, або “мистецтва задля мистецтва”, можна знайти в різних країнах, починаючи з глибокої давнини. Давньогрецький філософ Платон писав: “Краса є вічною й незмінною ідеєю”. Засновник німецького ідеалізму І. Кант зазначав: “Краса є те, що безпосередньо в усіх однією формою викликає внутрішню насолоду”. Представники романтизму (А. і В. Шлегель, Новаліс та ін.) розуміли, що з утилітарного погляду краса не приносить прибутку й матеріальної користі, але вона високо цінується, бо надихає людину, дає усвідомлення змісту існування, одухотворює світ. Англійський поет В. Вордсворту сонеті “До прекрасного” писав проте, що мистецтво здатне закарбувати мить і зберегти її для вічності за допомогою засобів краси. Усе минає й щезає у світі, але справжнє мистецтво – вічне:
Дитя весни, і літа, й падолисту,
Що вірно тчуть ясну твою окрасу,
Мистецтво, ти даруєш благодать!
І стримане, просте, хоч повне змісту,
Ти вмієш вирвать мить із плину часу
І в ній божисту вічність передать.
(Переклад Максима Стріхи)
Як відомо, у поезії О. Пушкіна звучали й соціальні теми, заклики до боротьби з владою, але представники “чистого мистецтва” підхопили саме ту пушкінську тенденцію, яка пов’язана з утвердженням естетичного змісту мистецтва.
Принципи “чистого мистецтва” були сформульовані відомим літератором О. Дружиніним, який уважав, що все у світі змінюється, тільки позиція поета залишається незмінною: “Він зображує людей такими, якими їх бачить, не дає моральних уроків суспільству, а якщо й дає їх, то несвідомо. Він живе у своєму піднесеному світі й сходить на землю, як колись олімпійці сходили на неї, пам’ятаючи, що в них є свій дім на високому Олімпі”.
Російських поетів “чистого мистецтва” об’єднують увага до інтимних переживань, щирість почуттів, посилений інтерес до художньої форми. Предметом їхнього зображення є стосунки між людьми, філософські та психологічні роздуми, зображення природи, естетичні враження тощо.
Школа “чистого мистецтва” продовжила традиції романтизму й водночас значно поглибила їх завдяки філософському підтексту, посиленню психологізації описів і деталей, а також новітнім засобам письма, які свідчили про зародження модернізму (його ранніх течій – імпресіонізму, символізму, неоромантизму) у межах пізнього романтизму.
За радянських часів ідеї “чистого мистецтва” у різних країнах (Росії, Франції, Україні) уважали “ідеологічно шкідливими”, тому твори митців забороняли й замовчували, а прихильників “чистого мистецтва” переслідували. Однак справжнє мистецтво залишилося нетлінним, воно пережило лихі часи й знову вражає красою й довершеністю.
Обізнаність. 1. Охарактеризуйте ідеї “мистецтва для мистецтва” у різних країнах. Читацька діяльність. 2. Підготуйте виразне читання одного вірша про прекрасне поетів французької групи “Парнас” або російської школи “чистого мистецтва”. Дайте інтерпретацію. Людські цінності. 3. Підготуйте презентацію “Культура російського романтизму”. Комунікація. 4. Дискусія “Чи може краса врятувати світ?”. Сучасні технології. 5. Підготуйте пост для соцмережі “Мої улюблені сторінки лірики XIX ст.”.
Група “Парнас” у Франції
У 1850-1860-і роки у Франції виникла група “Парнас”, представники якої орієнтувалися на довершену культуру, естетичне мислення, створення “чистої поезії”, приділяючи головну увагу ідеальній формі. Назва угруповання виникла від слова Парнас (гора в Греції, де, за еллінськими міфами, мешкали музи на чолі з богом поезії, сонця й музики Аполлоном). Поняття “Парнас” ужито в переносному значенні як символ мистецтва взагалі й поезії зокрема. Власне парнасцями вважають Т. Готьє, Ш.-Л. де Ліля, Ж.-М. Ередіа. У групу за різних часів входили також П. Верлен, С. Малларме та ін. Ш.-Л. де Ліль писав: “Парнасці ненавидять свою епоху з природної відрази до того, що нас убиває”. Як і романтики, вони не сприймали утилітаризму доби, відмежовувалися від проблем сучасності, переносили дію своїх творів у далеке минуле або екзотичні країни. Але, на відміну від романтиків, парнасці акцентували на описовості пластичних образів. У поезії парнасців утверджується образ поета-майстра, творця краси.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)