Еволюція народних уявлень про долю і бога в українських та англійських пареміях
Доля у фольклорі, за влучним метафоричним висловлюванням С. Нікітіної,- істота всепроникна, її щупальці можна побачити скрізь. Семантичне поле долі майже безмежне і густо засіяне. Не поле, а поля в різних фольклорних жанрах є різними (Никитина С. Е. Концепт судьбы в русском народном сознании (на материале уснопоэтических текстов) // Понятие судьбы в контексте разных культур. – М., 1994. – С.130.). Фольклорне розуміння долі як вищої сили, влади над людьми у деяких своїх аспектах зберігає елементи віри наших предків у детермінованість світу – неминучість і свавілля долі в усіх її персоніфікованих виявах. Досить репрезентативний у цьому плані паремійний рівень української мови: Ще ніхто не втік від своєї долі; Перед своєю долею не втечеш; Лихая доля і під землею надибає; Від лихої долі не сховаєшся; Нещастя і на гладкій дорозі спіткає; Напасть і на гладкій дорозі здибає; Від напасти не пропасти, а від біди не втекти; Здибле чоловіка біда на гладкій дорозі; Біда як схоче, то і на гладкій дорозі здибає; Біда найде, хоч і сонце зайде; Біда – не вода: ні переплисти, ні перебрести; Від біди не остережешся і не спасешся; Ніхто не знає, де го біда спіткає; Як не жий, а лиха не минеш; Долі і найбистрішим конем не об’їдеш; Свого щастя і колесом не об’їдеш; Лиха конем не об’їхати; Лиха і гетьманським конем не об’їдеш; Що написано на роду, того не об’їдеш і на льоду; Судженого і конем не об’їдеш.
Неминучою є і смерть як один із проявів влади долі: Як не ховайся, а смерть тебе знайде; Смерть нікого не мине; Як не вікувати, а смерті не минати; Не шукай смерті: сама знайде; Від смерті не втечеш; Від смерті ані відкупитися, ані відмолитися; Від смерті і в склепу не замуруєшся тощо.
Таким чином, у дохристиянське розуміння концепту долі як надприродної сили вкладено реальну залежність наших пращурів від зовнішніх обставин. Показово, що еквіваленти більшості цитованих паремій побутують також у російській і білоруській мовах, що свідчить про їх давність, а також конвергентність базової слов’янської світоглядної парадигми. Загалом у міфології різних народів доля є символом Найвищої та незбагненної Сили, котра впливає на людину протягом усього її життя. Навіть боги не в змозі змінити визначеного людині жереба.
До VІ-VІІ ст. – часу поширення християнства в Британії – англосакси теж були язичниками. Віра у всевладність богині долі (the Destiny) і неминучість впливу міфічних доленосних істот (the Fates) відображена в англійських прислів’ях: No flying from fate; A man’s destiny is always dark; Fate leads the willing, but drives the stubborn; What must be, must be; He that is born to be hanged, shall never be drowned; Do what you ought, and come what can; Every bullet has its billet; Marriage is destiny; Hanging and wiving go by destiny; Every Jack has (must have) his Jill. Ім’я римської богині щастя-долі Фортуни лягло в основу англійської лексеми fortune: Flee never so fast you cannot flee your fortune; No fence against ill fortune; Fortune can take from us nothing but what she gave us.
Смерть в англійській етнічній свідомості – така ж неминучість, як і в українській, але неминучість об’єктивна. В англійських прислів’ях смерть дуже рідко персоніфікована і не має безпосереднього зв’язку з долею. Невідворотність долі уособлює грецький міфічний перевізник померлих у царство Аїда – Харон: Charon waits for all. The die is cast, – стверджують англійці слідом за давніми римлянами, не вказуючи, хто саме кидає жереб смерті.
Християнство приносить нове розуміння Бога і людської долі, яке, однак, не витісняє дохристиянських уявлень, а базується на них. О. Потебня, досліджуючи поняття “доля” у слов’янських мовах, доходить висновку, що Бог може власне означати частина, доля, щастя, а потім – божество. У давньоруській мові першим значенням слова судьба було “суд”, а вже потім воно позначало ту темну сліпу силу, яка керує людським життям. “Неосудність” означає, що Бог, як і правда, прислів’я (на що вказує аналіз паремій), самі є найвищим судом. Отож, Бог – це і є доля, і навпаки, доля – символ Вищої Сили, Бога. Доля є найвищим судом – судьбою, даною Богом людині. “Саме Бог може етимологічно означати подателя долі”, – так згодом уточнює О. Потебня свою етимологію слова Бог (Потебня А. А. Слово и миф. – М., 1989. – С. 472; 610).
Таке бачення долі (Божої долі) відображене і в прислів’ях, наприклад: Бог дасть долю і в чистім полю; Доля лучша Божая, ніж матчиная. В англійських прислів’ях теж знайшла своє втілення ідея про те, що доля знаходиться в Божих руках: Afflictions are sent to us by God for our good; He sits above that deals acres.
Архаїчні синкретичні уявлення про Бога-долю збереглися в низці українських паремійних пар, що мають ідентичний набір ідеологем: Доля не питає, що хоче, те й дає – Бог все дає, як сам знає; Дожидай долі, то не матимеш і льолі – На Бога надійся, а сам не дармуй; Не у всіх доля однако? ва: одним сиплеться зерно, а другим – полова – Одному Бог дасть так, а другому інакше; Хто не має долі, то від вінця і до кінця – Як не дав Бог талану з малку, то й не буде до останку; Чому йому не пить, коли його доля не спить – Чому йому не пить, коли йому Бог годить; Кому доля, тому і півень яйце несе – Коли Біг дасть, то і в вікно вкине тощо.
В англійському паремійному фонді знаходимо лише два подібні протиставлення: Fortune favours fools – God sends fortune to fools; If you are lucky, even your rooster will lay eggs – Whom God loves, his bitch brings forth pigs. Прислів’я: God helps them that help themselves – Providence helps those who help themselves можуть сприйматися і як варіанти, і як синоніми, адже вже саме значення лексеми “providence” синкретичне: “God’s care or the kindness of fate”.
Паремійна пара Як доля когось карає, то перше розум відбирає – Кого Бог хоче скарати, тому розум відбере має спільне античне походження з англійськими відповідниками Whom Gods would destroy, they first make mad; When God will punish, he will first take away the understanding, у першому з яких збереглася вказівка на дохристиянське багатобожжя – форма множини іменника God. В українських прислів’ях знову-таки з’являється синкретичний образ Бога-долі, який посідає чільне місце в системі архаїчних слов’янських уявлень.
Народні уявлення про долю і Бога, які сформувалися у різні історичні періоди життя українського етносу, настільки тісно переплетені, що можуть легко співіснувати в одному тексті, не викликаючи навіть у сучасного читача сприйняттєвого дискомфорту. Так, приміром, у перших рядках відомого уривка з “Причинни” Т. Шевченка: Така її доля… О Боже мій милий! // За що ж ти караєш її, молоду? виразно простежується язичницьке бачення долі – стихійної, наперед визначеної, за яку й карати не можна, бо вона не залежить від волі ліричної героїні, та й самого Бога. Уже в наступних строфах Бог виступає всевладним подателем долі: Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька; О Боже мій милий! така твоя воля, // Таке її щастя, така її доля!
Саме взаємозв’язком Бог-доля, який так міцно вкорінився в українській етнічній свідомості, очевидно, пояснюється те, що прислів’я God’s clock strikes on time та Man proposes, God disposes у новому довіднику “Англо-американські прислів’я та приказки” О. Дубенко (Вінниця, 2004) чомусь потрапили не тільки до тематичної групи “Бог”, але й “Доля”.
Однак язичницька доля чи Бог-доля і християнський Бог, поєднані ідеєю всевладності, по-різному корелюють із поняттям правди і справедливості. Влада долі свавільна, агресивна, сліпа. Божа влада (суд Божий) є втіленням вищої правди і вищої справедливості: Що Бог дасть, то не напасть (напасть – один із фольклорних виявів долі, пор.: Біда (напасть) не по лісі ходить, а по людях); Чи вбогий, чи багатий – у Бога все рівно; Бог сказано, з роду не гуляє, все вилами перекидає: один наїсться, другому подає. Бог для українців – уособлення рис справедливого батька: Бог – батько: як буде нас тримати, то буде й годувати; Кого Бог засмутить, того і потішить; Бог покорить, Бог і простить; Караючи, Бог і змилується; Хто в Бога просить, тому й Бог дає. І навпаки: Отець – як Бог; Отець по-батьківськи поб’є, по-батьківськи й помилує.
Від Бога, як і від долі, ніхто не сховається: Від людей сховаєшся, а від Бога ні; Бог знайде, хоч і в печі замуруйся, а хоч і під печею. Божої волі (суду), як і свавілля язичницької долі, не минути: Що Бог навіне, того ніхто не мине; Дасть Бог – не відмолишся, ні не відкупишся; Як Бог дасть, і в печі не замажешся, проте хоч Вільно Богу, що хотіти, те чинити, суд Божий справедливий: Бог судить не так, як люди, на відміну від суду людського: Де суд, там і неправда; В суді правди не шукають.
Англійські паремії теж свідчать про віру в Божу справедливість: God complains not, but does what is fitting; God is no respecter of persons; Nothing with God is accidental; God’s mill grinds slow but sure; If God does not give us what we want He gives us what we need; To whom God gives the task, he gives the wit.
Для англійців Бог – не батько, а добрий і милосердний господар і провідник: He who serves God, serves a good master; God is a good man; God’s grace and Pilling Moss are boundless; They are well guided that God guides; When God is made the master of a family, he orders the disorderly.
Загалом прислів’я, в яких закладене християнське розуміння Бога, мають одну особливість: вони не відображають світогляду носіїв мови, який побудований на їх багатовіковому досвіді, а передають те, у що вірить дана спільнота, при чому ця віра у певний час була принесена ззовні. Так, прислів’я У Бога все мога та All things are possible with God є варіантами біблійного: А Ісус поглянув і сказав: “Людям це неможливе, Богові ж все можливе” (Мт. 19 : 26). З іншого погляду, фольклору нічого не можна нав’язати, якщо в свідомості і бутті його носіїв відсутні передумови для цього сприйняття. Фольклор має потужні засоби самозахисту, за допомогою яких він витісняє усе те, що в даний момент є чужим чи ворожим для народу. Справді, чимало висловів біблійного походження залишилися саме висловами біблійного походження і не перейшли до паремійного фонду мови. Тому в подібних ситуаціях складається особлива взаємодія етнічної свідомості з культурними цінностями, що прищеплюються, при якій світоглядні домінанти не стільки формуються, скільки засвоюються й адаптуються.
Таким чином, в українських прислів’ях чітко виокремлюються (особливо на прикладі паремій із ключовим словом доля) історично зумовлені світоглядні стадіальні нашарування: 1) язичницьке; 2) християнсько-язичницьке двоєвір’я; 3) власне християнське світобачення. В англійському паремійному фонді виразно простежуються лише перший і третій світоглядні пласти, другий значною мірою стертий.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)