“ДЖЕРЕЛО СПОКОЮ І СИЛИ” – Священні книги людства як пам’ятки культури і джерело літератури
Літературний багаж. Пригадайте твори української та зарубіжної літератури, за основу яких узято біблійні сюжети й образи.
Біблія, або Святе Письмо, – священна книга, написана представниками двох релігій – іудаїзму й християнства. Це унікальна стародавня пам’ятка писемності, що понад три тисячі років впливає на духовний, моральний і культурний розвиток людства, змушує його замислюватися над законами буття, удосконалювати душу й розум.
Саме слово “біблія” прийшло з давньогрецької мови і означає “книги”. У давнину книгою називали сувій папірусу або пергаменту, на якому писали чорнилом за допомогою загостреної очеретяної палички. Сувій мав вигляд довгої стрічки до десяти метрів завдовжки й тридцяти сантиметрів завширшки. Кінці стрічки накручували на дерев’яні стрижні: читач однією рукою розгортав сувій, а другою змотував його на інший стрижень. Зберігали сувої у високих посудинах, загорнувши в тканину. Переносити сувої з місця на місце було незручно; багато часу ішло й на те, щоб знайти в них потрібний фрагмент тексту. У II ст. н. е. християнам спало на думку з’єднувати кілька аркушів папірусу чи пергамену в зошит, склавши їх навпіл і прошивши, а потім додавати до нього такі самі зошити. Цей ранній тип книги називається “кодексом”. Особливість читання Біблії ще й у тому, що в давніх рукописах не було ні пробілів між словами, ні розділових знаків, ні відмінностей між великими й малими літерами. Крім того, у давньоєврейському тексті записували тільки приголосні, тож читач мав сам здогадуватися, які голосні треба вставити, й розділити рядок на слова.
Нині Біблія містить кілька десятків різних творів, написаних понад сорока авторами, що належали до більш як п’ятдесяти поколінь. Саме так, адже укладали її від XII ст. до н. е. до II ст. н. е. Складається Біблія з двох частин: Старого Заповіту, який вважають священною книгою дві релігії – іудаїзм і християнство, та Нового Заповіту, що визнаний лише християнами. В основі назви “заповіт” (від давньоєвр. союз, угода) – ідея угоди Бога з людьми. У Старому Заповіті йдеться про союз Бога з єврейським народом, у Новому Заповіті – про союз Бога з людством – через Ісуса Христа.
Книги Старого Заповіту традиційно об’єднують у чотири групи. До першої з них, названої П’ятикнижжям Мойсеєвим, входять відповідно п’ять книг. Книга Буття оповідає про створення світу й перших людей, про їхнє гріхопадіння та вигнання з Раю, про Всесвітній потоп і виникнення єврейського народу. Вихід описує життєвий шлях пророка Мойсея, десять кар єгипетських, вихід ізраїльтян з Єгипту, запровадження десяти Божих заповідей. Книгу Левіта присвячено в основному законодавству та релігійним ритуалам. У Числах ідеться про сорокарічні поневіряння євреїв пустелею. Книга Второзакония містить передсмертні пророцтва й настанови Мойсея ізраїльтянам.
Друга група Старого Заповіту – це дванадцять історичних книг, у яких викладено священну історію єврейського народу від наступника Мойсея Ісуса Навина (ХІІІ ст. до н. е.) до повстання під проводом братів Макавеїв (ІІ ст. до н. е.).
Третя група – п’ять повчальних книг: Йов, Псалми, Приповідки, Еклезіаст, Пісня пісень.
Четверта група – книги чотирьох великих пророків (Ісаї, Єремії, Єзекиїла, Даниїла) та дванадцяти малих пророків. Вважалося, що ці люди, наділені даром чути Бога, здатні відкрити іншим Його погляд на минуле, сьогодення й майбутнє.
У Новому Заповіті, до якого входять двадцять сім книг, ідеться про життя Ісуса Христа, Його вчення, дива, смерть, воскресіння з мертвих і вічне життя. Розповідають про це чотири Євангелія (з лат. радісна, блага звістка), Діяння, Послання апостолів та Одкровення Іоанна Богослова.
Вважається, що сам Ісус не залишив нащадкам жодного рядка. Однак сталося диво: Євангелія були написані богонатхненими Матфеєм, Марком, Лукою та Іоанном, які жили далеко один від одного, без будь – якої попередньої домовленості. І кожен з авторів зобразив постать Христа з різних позицій. Матфей наголошував на тому, що Ісус був обіцяним Царем, який вічно посідатиме трон Ізраїлю. Марк стверджував, що Син Божий прийшов у світ, щоб послужити людям і віддати за них життя. Лука, як історик, мав на меті укласти життєпис Христа, грунтуючись на свідченнях очевидців. Євангеліє від Іоанна увиразнює божественну природу Ісуса й розпочинається філософською тезою: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог”.
Біблію створювали представники різних культур і верств суспільства. Поряд з високоосвіченими людьми свого часу, такими як цар Соломон та полководець Ісус Навин, біблійними авторами були рибалка Петро, лікар Лука, збирач податків Матфей. Проте Святе Письмо стало збіркою блискучих творів різноманітних жанрів. Це – міфи й легенди, історичні перекази, героїчний епос, притчі, філософські роздуми, любовна лірика, релігійні гімни, казки, морально-етичні настанови.
У біблійних оповідях поєдналися елементи віри, предметні знання про світ і художнє відображення реалій давніх часів. Одним з таких текстів є опис створення світу, який в образній алегоричній формі розкриває найдавніший період існування нашої планети. Дослідники Біблії стверджують, що слово “день” у цій оповіді означає не звичайну земну добу, а певний етап творення, який міг тривати кілька мільйонів років. Наприклад, перший день, коли на Землі “стало світло”, – це, вочевидь, період, протягом якого відбувалося формування земної атмосфери й сонячні промені почали досягати її як розсіяне світло. Розповідаючи про створення світу, Біблія згадує, зокрема, і про виникнення земного часу, який вимірюється днями, ночами, порами року.
Глибокий алегоричний зміст має також історія вбивства Каїном його брата Авеля. У ній простежуються певні реалії існування давнього кочового народу, який починає опановувати землеробство й скотарство. Між кочовими та осілими племенами нерідко виникали конфлікти, що й відбилося в розповіді про ворожнечу двох братів – хлібороба і пастуха. У Біблії сказано, що братовбивця Каїн був проклятим від землі. І ці слова узгоджуються з історичними відомостями. У давнину вбивць вважали зараженими подихом смерті, такими, що отруюють, знепліднюють землю, тому в багатьох країнах, як і біблійного Каїна, прирікали на довічне вигнання. Однак поза цими історичними фактами найважливішим в розповіді про Каїна й Авеля є її загальнолюдський моральний зміст, спроба розв’язати одвічну проблему добра і зла, гріха і спокути.
Біблія визначає моральні орієнтири людської поведінки. У другій книзі П’ятикнижжя описано, як Бог дав пророку Мойсею і синам Ізраїля десять заповідей, що стали основою християнської етики. Мойсей сорок років водив євреїв пустелею, аби вони забули єгипетський полон і рабську долю, щоб душі їхні стали вільними. У Біблії описано, як пророк зійшов на гору Синай, що диміла й здригалася в гуркоті грому. Перекриваючи шум стихії, голос Божий промовляв заповіді. Потім сам Господь накреслив їх на двох кам’яних скрижалях і передав Мойсею. Коли після сорокаденного перебування на горі Мойсей спустився, щоб передати священні письмена своєму народові, то побачив, що люди, забувши про Бога, танцюють навколо золотого тельця. Розгніваний пророк розбив скрижалі об скелю. Після каяття євреїв Бог наказав Мойсееві витесати нові скрижалі й знову написав на них десять заповідей. Перші чотири заповіді стосуються взаємин людини і Бога, а інші – відносин у суспільстві. Кожна з них впливає на всі аспекти життя, але не може існувати окремо, адже взаємодоповнюється іншими.
Мікеланджело. Мойсей. 1515 р.
Мікеланджело. Давид і Голіаф. 1509 р. Фрагмент розпису склепіння Сикстинської капели
Близькою до казкової є поетика біблійної оповіді про прекрасного Йосифа, яка міститься в книзі Буття. Незвичайна краса героя, його таємничий дар, численні пригоди й перетворення – усе це зближує біблійну історію з казкою. Як і в будь-якій казці, у ній є елемент повчальності: себелюбний і легковажний Йосиф, витримавши численні випробовування, стає мудрим і великодушним.
Героїчний епос Біблії, як і героїчні пісні різних народів, уславлює людські діяння, звеличує мужність, вірність обов’язку, любов до батьківщини. Так, у VI ст. до н. е. в книзі Суддів, що увійшла до Старого Заповіту, було записано перекази про богатиря Самсона (давньоєвр. Сонце). Події, про які йдеться, відбувалися у XII ст. до н. е., коли на малоазійське узбережжя Середземного моря прийшли філістимляни. Загарбники мали залізну зброю і, користуючись перевагою, намагалися підкорити ізраїльтян. Самсон, наділений надзвичайною силою, самовіддано боровся з ворогами і був готовий заплатити за перемогу своїм життям.
Понад сто років точилася ця боротьба, і, як свідчить історія, остаточну перемогу над філістимлянами здобув юний Давид – майбутній цар ізраїльський. Біблія містить опис битви Давида з філістимлянським велетнем Голіафом. Давид був пастухом і доти ніколи не тримав у руках зброї. Однак глибока образа за свій народ і бажання захистити його честь надали юнакові сил, щоб здолати могутнього воїна.
Книга Приповідок – це збірка притч, створених для того, щоб “пізнати мудрість і карність, щоб зрозуміти розсудні слова, щоб прийняти напоумлення мудрості, праведності, і права й простоти, щоб мудрості дати простодушним, юнакові – пізнання й розважність”. Притчі, приписувані легендарному ізраїльському царю Соломону, що уславився мудрістю та казковим багатством, проголошують працю основою життя, утверджують перемогу добра над злом, учать людину опановувати свої пристрасті.
Глибокий зміст мають притчі Ісуса Христа, уміщені в Новому Заповіті. Слухачі Сина Божого – звичайні трударі, тож він проповідує своє вчення у формі найбільш доступній, звертаючись до образів і явищ буденного життя. Польові квіти, засохла смоква, занедбане поле – за допомогою таких алегорій розкриває Спаситель вічні ідеї добра й справедливості, доводить важливість того, що нині ми називаємо загальнолюдськими моральними цінностями.
Утілення Божої любові, Ісус заповідав нам любити ближніх, як самих себе. Не засуджувати, прагнути зрозуміти, вибачати, виявляти милосердя – саме так люди мають ставитися один до одного. Про це, зокрема, йдеться у притчі про блудного сина, яку ви невдовзі прочитаєте.
У ліричних поезіях Пісні пісень оспівано кохання царя Соломона і прекрасної селянки Суламіфі, яку він зустрів в одному зі своїх виноградників. Цей шедевр світової літератури в усі часи приваблював письменників. Пригадаймо повість Шолом-Алейхема “Пісня пісень”. “Любов – початок і кінець усього”, – стверджують і біблійні вірші, і твір єврейського письменника.
Біблію написано трьома мовами: Старий Заповіт – здебільшого давньоєврейською, деякі фрагменти – арамейською (сирійською), Новий Заповіт – грецькою. За легендою, Святе Письмо було перекладено у 280-х роках до н. е., коли хранитель знаменитої Александрійської бібліотеки порадив Птолемею попросити у євреїв їхні священні тексти. Правитель відрядив послів до первосвященика Єрусалима й невдовзі отримав у подарунок сувій Старого Заповіту, написаний золотими літерами. До Єгипту прибули також сімдесят два тлумачі, що мали перекласти його грецькою. Протягом сімдесяти двох днів учені мужі працювали незалежно один від одного, й зрештою сталося диво – усі їхні варіанти збіглися “літера в літеру”. Це пояснили тим, що рукою кожного з перекладачів водив сам Бог, а їхній переклад назвали Септуагінтою – Перекладом сімдесятьох (цифру заокруглили).
Біблію перекладено понад двома з половиною тисячами мов і діалектів, перелік яких щороку поповнюється. Незважаючи на те, що Святе Письмо є однією з найдавніших книг, воно й нині залишається найвідомішим і наймасовішим виданням у світі. Сьогодні загальний наклад Біблії сягає восьми мільярдів примірників.
Український мотив
В Україну Біблія (точніше, Новий Заповіт) потрапила з Візантії в X ст. У 1056-1057 рр. під керівництвом диякона Григорія в Києві зі староболгарського оригіналу було переписане євангеліє, назване Остромировим. Перше друковане видання Біблії церковнослов’янською мовою здійснене 1581 р. в Острозі Іваном Федоровым. Цей найточніший тоді переклад Святого Письма подарували Іванові Грозному. Нині кілька примірників знаменитої Острозької біблії зберігають у різних країнах світу, зокрема в бібліотеці Святого престолу у Ватикані. Шістнадцять примірників раритету має Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.
Найвідомішим староукраїнським перекладом Святого Письма є Пересопницьке євангеліє, створене Михайлом Васильовичем із Сянока в 1556-1561 рр. У 1991 р. в нашій країні започатковано традицію під час присяги Президента на вірність народові класти цю давню пам’ятку поряд з Конституцією та Актом проголошення незалежності України.
Перший повний переклад Біблії сучасною українською мовою здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та Іван Пулюй.
Священна книга християн суттєво вплинула на розвиток вітчизняного письменства. Її мудрість стала джерелом натхнення для поетичної збірки українського філософа Григорія Сковороди “Сад божественних пісень”, яка художньо осмислює біблійні моральні цінності. Для Тараса Шевченка Біблія була засобом духовного порятунку України. Наприклад, у віршах “Подражаніє 11 Псалму”, “Осія. Глава XIV (Подражаніє)” поет звертається до Бога й пророче змальовує майбутнє Батьківщини. А в “Давидових псалмах” звучать переживання ліричного героя щодо національного й соціального гноблення українського народу.
Іван Франко в поемах “Легенда про Пилата”, “Смерть Каїна”, “Мойсей” створює авторські версії відомих біблійних історій.
Сторінка з Остромирового євангелія
Сторінка з Пересопницького євангелія
Перевірте себе
1. Чому Біблію називають Книгою книг? З яких частин складається священна книга християн?
2. Що означає слово “заповіт” у назві першої частини Біблії? Як перекладається слово “євангеліє”? Чому саме так названо одну з книг Нового Заповіту?
3. Які книги входять до Старого Заповіту?
4. Як виник Новий Заповіт? Назвіть складові Нового Заповіту та авторів Євангелій.
5. У чому літературна цінність біблійних текстів? Твори яких жанрів увійшли до Святого Письма?
6. Як Біблія пов’язана з міфологією та історією?
7. Яку роль відіграла Біблія в духовному житті України?
Перед читанням. Читаючи уривки з Біблії, поміркуйте, які характерні ознаки міфу відобразилися в оповіді про створення світу. Чим схожі й чим відрізняються космогонічні міфи Вед і Біблії?
(2 votes, average: 3.50 out of 5)