Сутність, структура і функції особистих доходів
У сучасному суспільстві поняття “особистий дохід” розуміється як сумарний прибуток, нарахована (отримана) в натуральній або грошовій формі. Найчастіше сюди входять кошти, які нараховані співробітниками підприємств за невідпрацьований час (наприклад, компенсації за свята, відпускні і так далі).
У сучасній ринковій економіці до основних джерел особистих доходів відноситься наступна прибуток:
– заробітна плата осіб вільних професій, найманих працівників, персоналу підприємств. Сюди ж відносяться різні надбавки, премії, відпускні і так далі;
– доплати. Такі платежі можуть проводитися за роботу в шкідливих умовах, за ненормований робочого дня, за виконання функцій начальника. Крім цього, доплати можуть бути за суміщення кількох професій, за роботу в зоні з підвищеним радіоактивним зараженням, за роботу в нічний час і так далі;
– прибуток в сфері бізнесу. Тут мова йде про прибуток суб’єкта в процесі підприємницької діяльності без урахування виплачених податків;
– дохід від особистої власності (наприклад, отримання коштів при здачі нерухомості в оренду). Такий вид прибутку вважається одним з найбільш стійких джерел, який не пов’язаний з підприємницькою діяльністю людини. Сюди ж можна віднести дивіденди, які отримують від емітентів власники акцій або інших цінних паперів;
– гроші державних структур і компаній, які розподіляються між відповідними групами населення і співробітників. Сюди відносяться соціальні виплати – програми соціального страхування, державної допомоги, допомоги, соціальні пенсії і так далі;
– капітал від особистих підсобних господарств. Дохід, отриманий від вирощених і реалізованих продуктів харчування, тварин;
– позичковий відсоток – гроші, які надходять від надання грошей в кредит іншій особі;
– пенсії громадянам, призначені за віком чи за вислугою років;
– інші доходи. До таких належить виручка шляхом продажу особистих речей через комісійні магазини, закупівельних пунктів або інтернет, дохід від продажу металобрухту і так далі.
Структура особистих доходів
Структура особистих доходів формується на підставі державного устрою, стану економіки, традицій всередині країни, форм власності і так далі. При цьому від якості структури доходів і своєчасності виплат у багато залежить:
– мотивація населення, яка безпосередньо впливає на розвиток економіки країни в цілому, регіону або підприємства зокрема;
– відносини між окремо взятими індивідуумами або групами людей (колективами);
– якість життя населення, яке показує загальну задоволеність діями влади і своєю країною в цілому. При цьому мова йде не тільки про матеріальну, а й про духовну, інтелектуальну задоволеності.
У процесі дослідження сутності особистих доходів особлива увага приділяється їх функцій. Важливо розуміти, яку роль обсяг особистих доходів грає в розвитку країни і певних соціальних груп. Сьогодні можна виділити такі функції особистих доходів:
– відтворювальних функція. Її суть полягає в нормальному забезпеченні виробництва робочою силою з урахуванням нормального рівня споживання. По суті, мова йде про обчислення номінального розміру заробітної плати, яка б забезпечила оптимальне відтворення і стабільний рівень цін. Якщо працівника не влаштовує прибуток, яку він має на стандартній роботі, то він змушений шукати додаткові джерела заробітку. При цьому у держави з’являються проблеми з додатковими доходами. Зокрема, діяльність людини в декількох напрямках призводить до загального зниження потенціалу, падіння професійних якостей, зменшення дисципліни (як виробничої, так і трудової);
– статусна функція. Тут мова йде про відповідність статусу людини в соціумі і виплачується йому заробітної плати. Саме поняття “статус” характеризує стан індивідуума в системі соціальних зв’язків. Наприклад, в якості трудового статусу можна уявити кар’єрне зростання співробітника, тобто його положення на роботі щодо інших співробітників. При цьому чим вище статус, тим більше повинна бути оплата праці. Подібні нюанси обговорюються в трудових угодах, які укладаються між співробітником і роботодавцем;
– стимулююча функція важлива в першу чергу з позиції керівника компанії, який повинен стимулювати своїх співробітників до більш відповідального підходу в роботі і якісному виконанню своїх посадових обов’язків. При належному стимулюванні істотно підвищується продуктивність праці, віддача кожного окремого працівника, збільшується активність трудової діяльності і так далі. Для досягнення максимальних результатів керівники, як правило, пов’язують розмір заробітної плати співробітника з його успіхами на роботі. В іншому випадку стимулююча функція знижується, пропадає ініціативність, людина прикладає менші зусилля в роботі;
– регулююча функція знаходиться в прямій залежності від одного з найбільш важливих співвідношень – рівня попиту та пропозиції робочої сили. Крім цього, від регулюючої функції залежить ступінь зайнятості людей, а також якість формування персоналу в цілому. По суті, регулююча функція дозволяє збалансувати інтереси керівників підприємств і потенційних співробітників. Для реалізації такої функції необхідно поділ доходів за різними групами співробітників, за ознаками, пріоритетності і так далі;
– виробничо-часткова функція відображає, наскільки частка праці того чи іншого працівника бере участь у формуванні ціни на той чи інший продукт. Тобто при визначенні вартості товару враховуються витрати на його виготовлення. Визначення цієї частки дозволяє побачити наскільки дешевої є робоча сила і конкурентоспроможний ринок праці в цілому. Завдання керівника в цьому випадку – дотримуватися нижню межу вартості робочої сили наскільки це можливо.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)