“РОЗГЛАСИ В ДАЛЕКИЙ КРАЙ СЛАВУ ДАВНЮЮ УКРАЙНИ!” – ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Гарно твоя кобза грає,
Любий мій земляче!
Вона голосно співає,
Голосно і плаче.
І сопілкою голосить,
Бурею лютує,
І чогось у Бога просить,
І чогось сумує.
Олександр
Афанасьєв-Чужбинський
“РОЗГЛАСИ В ДАЛЕКИЙ КРАЙ СЛАВУ ДАВНЮЮ УКРАЙНИ!”
Людина повсякчас прагне до чогось нового, ще не відкритого, яскравого і незнаного. А відтак сентименталізм як культ безпосередніх людських почувань став першим кроком відходу від класицизму, що всевладно панував у європейських літературах наприкінці XVIII століття. Класицизм був надто далеким від внутрішнього світу звичайної людини, від світу уяви й фантазії, визнаючи лише те, що можна збагнути розумом. А люди прагнули домогтися чогось такого, що схвилювало б їхню душу, розбурхало почуття й пробудило уяву. Такий буйний світ фантазії таївся в народних піснях, казках, віруваннях. Отже, виникла потреба детальніше дослідити життя народу, світ його уяви. І романтизм не лише виконав це непросте завдання, а й відпустив крила творчої уяви у вільний лет.
Термін “романтизм” з’явився досить оригінально: поети, шукаючи нових тем, мотивів, образів, часто зверталися до народної фантастики романських народів, до їхніх пісень, казок і вірувань. Він передбачав щось таємниче, непідвладне розумові. Романтизм як художній напрям буревієм перейшов Європу, збудив до життя потужні творчі таланти, знайшов своє блискуче вивершення у творах Байрона і Гердера, Гете і Шиллера, Міцкевича й Шевченка, Жуковського, Пушкіна, Лермонтова, Гоголя…
А що ви вкладаєте в поняття “романтизм”, “романтичний”?
ПАМ’ЯТАЙМО! Основні риси романтизму як творчого напряму такі:
– Протиставлення буденному життю високих ідеалів; втеча від жорстокої реальності у вимріяні, екзотичні, ірреальні місця.
– У центрі уваги письменників – сильна, непересічна, виняткова особистість, наділена надзвичайними можливостями, духовно багата.
– Романтичний герой схильний до бурхливих почувань, пристрастей, емоцій.
– Романтизм заперечував культ розуму, протиставляючи йому культ пізнання через інтуїцію, почуття, переживання.
– Письменники-романтики заглиблювалися в психологію своїх героїв.
– Романтизм черпав сюжети, художні засоби з фольклорних джерел, міфології, характеризувався елементами фантастики.
– Цей напрям вплинув на формування національних літератур, оскільки надавав виняткового значення проблемі розвитку національних мов, відтворенню духовних орієнтирів нації.
– Зацікавлення національною історією визначило такий складник романтичного письма, як історизм.
– Провідною концепцією романтизму став індивідуалізм як прояв протистояння високих духовних злетів сильної особистості й недосконалого суспільства.
– Близькість до природи, співзвучність бунтарства в душі людини з буянням природних стихій стали одним з основних джерел формування поетики романтизму: персоніфікації, символіки, антитези, поглибленого трагізму, мотивів світової скорботи.
Романтизм приніс у європейську літературу (відповідно і в українську) особливі жанрові різновиди: романтичну баладу та поему, посвяти та посланія, елегію та ідилію, романсову лірику, поезії на теми громадського життя, інтимну лірику.
Романтизм – явище світового літературного процесу. Виникнувши наприкінці XVIII століття майже одночасно в Німеччині, Англії, Франції, він на початку XIX століття поширився в мистецтві Польщі, Росії, Італії, Австрії, Грузії, України, охопив і країни Америки. Для самоствердження націй, що формувалися в цей час, велике значення мали антифеодальні рухи й особливо Французька буржуазна революція, а згодом – подібні революції в інших країнах Європи. У романтизмі поєдналися ідеї національно-визвольних рухів і невдоволення аристократії новими буржуазними відносинами. А відтак конфлікт з дійсністю, пошук іншого, кращого життя, ідеал, створений палкою уявою, лягли в основу творчої програми письменників-романтиків.
Неможливість поєднання бажаного з дійсним призводила до глибоких розчарувань, до світової скорботи, байронізму, наслідком чого ставало роздвоєння душі, поява так званої зайвої людини.
Підтвердьте висловлену тезу прикладами з творчості Байрона, Лермонтова.
Пафос самовизначення й утвердження особистості поєднувався в романтизмі з усвідомленням самобутності всіх народів та їхніх національно – культурних традицій, з фаховим поцінуванням фольклору, у якому, на думку романтиків, панував дух природної культури, втраченої цивілізацією. Тому романтизм як світоглядна система засвідчував зміну культурно-історичних епох у Європі, виконував особливі соціально – історичні, культурні функції.
Михайло Попов. Українська ніч
Доведіть або спростуйте думку, що цю картину написано в дусі романтизму.
Чому ви так вважаєте? Свою точку зору аргументуйте.
У слов’янських країнах романтизм став ідеологічним опертям національно-визвольного руху, сприяв осмисленню взаємин особистості з національною спільнотою.
Становленню романтизму в українській літературі сприяла діяльність Харківської школи романтиків, до якої входили Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський, Афанасій Метлинський, Микола Костомаров, Петро Гулак-Артемовський, Михайло Петренко. Значну роль відігравали й підготовлені ними видання: “Український альманах” (1831), “Запорожская старина” (1833-1838).
Одночасно в Галичині стала широковідомою “Руська трійця”, що об’єднала прекрасних поетів – Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького.
На межі 30-40-х років з’явилося нове покоління романтиків, очільниками якого стали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш. Ідеї, які вони пропагували, мали виразне національно-політичне забарвлення, сприяли появі Кирило-Мефодіївського братства з його романтично-християнською програмою. У літературі цей етап засвідчений появою першого історичного роману Пантелеймона Куліша “Чорна рада”, історичних драм “Сава Чалий” та “Переяславська ніч” Миколи Костомарова, розвитком інтимної, пейзажної, громадянської лірики, представленої у творчості Євгена Гребінки, Михайла Петренка, Віктора Забіли, Тараса Шевченка. Окрім того, Микола Костомаров започаткував українську літературну критику – “Огляд творів, писаних малоросійською мовою” (1848).
Провідна роль в утвердженні українського романтизму як цілісної художньої системи й літературного напряму належить, поза сумнівом, Тарасові Шевченку та Пантелеймонові Кулішу.
У другій половині ХІХ століття риси романтизму поряд з реалізмом спостерігаємо у творчості Олекси Стороженка, Івана Манжури, Юрія Федьковича та інших. Наприкінці ХІХ століття відбувся процес оновлення певних естетичних канонів романтизму, що дало підстави говорити про розвиток такої ідейно-стильової течії, як неоромантизм. Її яскравою представницею стала в українській літературі Леся Українка.
Проте на цьому розвиток романтизму не завершився. Він продовжував впливати на літературу ХХ століття загалом і на творчість окремих письменників зокрема.
Вплив романтичної традиції відчули на собі й письменники-шістдесятники – Василь Симоненко, Микола Вінграновський та інші. Але розмова про ХХ століття в нас ще попереду.
Пригадайте вже вивчені твори названих письменників. Визначте в них риси романтичного письма.
ХАРКІВСЬКА ШКОЛА РОМАНТИКІВ
Це літературне угруповання виникло в 20-30-ті роки ХІХ століття при Харківському університеті. Погляди і діяльність його учасників, студентів і викладачів, сприяли теоретичному осмисленню та практичному застосуванню засад романтизму в українській літературі. У діяльності членів Харківської школи помітний вплив німецького й англійського романтизму, орієнтованих на невичерпне багатство фольклору, а також польського та чеського, метою яких було відродження історичної пам’яті народу й вивчення його “таємничої душі”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)