Home ⇒ 👍Навчання ⇒ Життєвий і творчий шлях – ПАНАС МИРНИМ (1849-1920) – Українська література другої половин ї XIX ст?

Життєвий і творчий шлях – ПАНАС МИРНИМ (1849-1920) – Українська література другої половин ї XIX ст?

Життєвий і творчий шлях

Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, обездолений краю.

Панас Мирний

Панас Якович Рудченко, знаний у літературі як письменник Панас Мирний, народився 13 травня 1849 р. в сім’ї дрібного чиновника Якова Григоровича Рудченка в Миргороді на Полтавщині. Батько з неабиякими труднощами пройшов усі нижчі щаблі чиновництва, щоб під кінець життя дослужитися до повітового казначея.

Родина Рудченків була чималою, а заробітна платня Я. Рудченка не покривала її насущних потреб. Якби не родючий шматок власної землі, як згадував пізніше письменник, доводилося б навіть голодувати. Цілеспрямований батько мріяв бачити синів освіченими людьми, а у майбутньому – чиновниками високих рангів. Висока мета потребувала жорсткої економії та дисципліни, тому до дітей він ставився строго. Брак батьківського тепла компенсувала дітям мати, Тетяна Іванівна, яка, незважаючи на дворянське походження з роду Гординських, з дітьми спілкувалася тільки українською мовою. Але найбільше діти Рудченків любили слухати свою няньку, бабу Оришку, яка розповідала бувальщини й “страшні” історії про “нечисту силу”. Баба Оришка – Ірина Костянтинівна Батієнко – пізніше стала прототипом багатьох героїнь Панаса Мирного. Старші сини Рудченків – Іван і Панас – із раннього дитинства знали напам’ять увесь Шевченків “Кобзар”, а Іван іще у шкільні роки опублікував у газеті “Полтавские губернские ведомости” українські народні пісні про Семена Палія та Івана Мазепу. У 1869-1870-х рр. він друкувався під псевдонімом Іван Білик, видав два збірники українських казок, студіював найдавніші українські міфи, був літературним критиком. Згодом у співавторстві брати опублікували наукові розвідки “Народные южнорусские сказки”, “Чумацкие народные песни”.

“Панас Мирний належить до найвизначніших наших повістярів і визначається особливо влучною характеристикою дійових осіб та поглибленням їх психології”.

Іван Франко

Навчаючись у Миргородському парафіяльному, а потім у Галицькому повітовому училищах (1858-1862), за особливу старанність Панас Мирний отримував похвальні листи, педагоги радили батькові віддати сина до гімназії, а після її закінчення – в університет. Але Я. Рудченко не дослухався до цих порад, тож коли Панасу виповнилося 14 років, батько запропонував “переходити на власний хліб”, влаштувавши канцеляристом у Галицькому повітовому суді. Умови праці виявилися жахливими: середовище брехунів і підлабузників, бездушність чиновників, гра в карти на гроші, постійна пиятика, хабарі, відвертий обман прохачів. Проте юний Рудченко зумів протистояти гнітючій атмосфері, показав себе здібним і старанним.

Коли ж перевівся у повітове казначейство, а ще через рік – отримав значно вищу посаду письмоводителя у Прилуках, батько щиро радів успіхам сина. Зауважимо, що Панас Рудченко пройшов шлях від канцеляриста, помічника бухгалтера аж до статського радника губернського казначейства, що в Російській імперії прирівнювалося до військового чину генерала й посади губернатора. Юнак мріяв про літературну творчість, проте обставини життя, а згодом – потреби власної сім’ї виявилися сильнішими від поривів письменника.

Панас Мирний 1871 р. переїжджає до Полтави. Літературні твори писав переважно вночі, у листах ділився планами зі старшим братом Іваном, який чи не єдиний з усіх родичів підтримував його мрію. А здобутки в красному письменстві цього митця виявилися вагомими!

Хоча Панас Якович почав писати ще у 1860-х рр., тільки у 1872 р. на сторінках львівського журналу “Правда” з’явилися вірш “Україні” та оповідання “Лихий попутав” досі нікому не відомого автора – Панаса Мирного. Саме такий псевдонім обрав П. Рудченко. Лексичне значення літературного імені акцентувало на тому, що митець аж ніяк не є носієм бунтарства й відвертого протистояння владі, проте художні твори письменника несли потужний заряд гіркої правди, довго тамованих народом болю й кривди та волання до небес про кару й справедливість. Микола Лисенко так пояснював львівським друзям причину появи псевдоніма: “Певно, не хоче, щоб його прізвище було відоме… В нас на Україні доволі одного погуку, щоб чоловіка з місця скасувати і пустити без шматка хліба. Вважайте на це”.

“Непривітне воно само по собі, те сидіння з дня у день над столом, те брязкання на щотах, те составления усяких свєдєній та відомств, а коли ж нема хіті того робить, а коли робиш ради шматка хліба, – о, яке невеселе і тяжке таке життя!”

Панас Мирний

Кабінет і вітальня в будинку Панаса Мирного. Літературно-меморіальний музей Панаса Мирного в м. Полтаві

Знаковими художніми полотнами у творчій спадщині Панаса Мирного вважають насамперед його панорамні соціально-психологічні романи “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” та “Повія”. Літературознавці називають його зачинателем соціально-психологічного роману. Також цьому письменникові належать і такі високохудожні твори: повість про представників молодої інтелігенції “Лихі люди”, колоритні оповідання “Палійка” та “Морозенко”, суспільно-викривальні сатиричні новели “П’яниця” та “Лови”, повість “Лихо давнє й сьогочасне”, драми “Перемудрив” і “Лимерівна”, філософська “Казка про Правду та Кривду”. Панас Мирний здійснив переспів “Слова о полку Ігоревім…” (“Дума про військо Ігореве”), перекладав українською мовою твори Миколи Огарьова, Кіндрата Рилєєва, Івана Тургенєва, Олександра Островського, Генрі Лонгфелло (кілька пісень про Гайявату), Генріха Гайне, Йоганна-Фрідріха Шиллера, Вільяма Шекспіра (“Король Лір”). Ведучи мову про таку інтенсивність праці митця, треба брати до уваги, що доба, в якій судилося жити й творити Панасові Мирному, аж ніяк не була сприятлива для творчості українських митців, тим більше – для вільнодумства як прояву національної самосвідомості.

Панас Мирний (праворуч) та Іван Білик. Фото (1881)

“Була мета, висока й благородна, яка спонукала його працювати ночами, вслухаючись у голоси, що долинали з мороку вируючої дійсності. Цілеспрямована, зігріта глибокою любов’ю до народу, творчість письменника найвірогідніше від усього засвідчує, чим жила ця людина – суворий літописець епохи”.

Олесь Гончар

Цікаво знати!

Панас Мирний співпрацював із членами київської “Громади”: Михайлом Старицьким, Павлом Житецьким, Миколою Лисенком, Павлом Чубинським, Марією Заньковецькою – брав безпосередню участь у підготовці святкування столітнього ювілею з часу першої публікації “Енеїди” Івана Котляревського (1898) і відкриття в 1903 р. пам’ятника авторові безсмертної “Наталки Полтавки”. Панас Мирний був людиною прогресивних поглядів, наприклад, він гаряче підтримав створення товариства жіночої емансипації “Союз рівноправних жінок”.

Як уже згадували, Панас Мирний дебютував у львівській “Правді”, згодом там були опубліковані й інші його твори, а роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” (1880) видрукуваний у Женеві. Причиною цього стали імперські заборони на українську книгу. Тільки у 1885 р. Панас Мирний наважився видати у Наддніпрянській Україні власні твори у двох книгах із поетичною назвою “Збираниця з рідного поля”, а в 1903-1907 рр. побачило світ тритомне видання.

Цікаво знати!

Тільки один-єдиний раз Панас Мирний зважився вийти на публіку: коли у 1890 р. трупа Миколи Садовського привезла до Полтави його драму “Лимерівна” (1883), під оплески глядачів Марія Заньковецька вивела письменника на сцену й власноруч увінчала лавровим вінком.

“Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почування”.

Панас Мирний

На початку XX ст. митець відверто обстоював права українського народу, був організатором і керівником журналу, що виходив українською мовою, “Рідний край”.

Та найважчі випробування принесла Перша світова війна, адже поліція переслідувала патріотично налаштованих українців. По всій Полтавщині вона розшукувала якогось Рудгана, який листується з представниками ворожої держави й нібито може виявитися шпигуном. Тим часом збройне протистояння між Росією та Австро-Угорщиною обернулося для сім’ї письменника великою трагедією: у вересні 1915 р. загинув син Віктор, а згодом – Леонід. У той час на фронті перебував іще один син Панаса Мирного – Михайло, тож зрозуміло, чому так різко фізично ослаб письменник.

Більшовицька війна в Україні призвела до нових бід. Денікінський терор, а саме на його розгул випало святкування 150-річчя з дня народження І. Котляревського в 1919 р., грозив смертю кожному свідомому українцю. Щоб не наражати на небезпеку інших, Панас Мирний сам підготував театралізоване “Батькове свято”, а також виступив із промовою про значення творчості І. Котляревського для українського народу. Перемогу більшовицької влади Панас Мирний зустрів песимістично, але погодився працювати завідувачем II відділу податків Полтавського губернського фінансового відділу й на власні очі бачив, як більшовики обдирали й пролетаризували українське село. Найбільше письменникові боліло те, що культурні надбання багатьох віків нова влада називала “буржуазними пережитками”, тому бездумно нищила. У вірші “До волі” Панас Мирний із сумом зауважував: “Та знищити все захотіли, / Що наживалося віками, / Що здобувалося кров’ю і потом /Із примусу, і по охоті / Дідами нашими й батьками. / Бо то було майно “буржуйне”, / А ми усі соціалісти…”

Помер письменник 28 січня 1920 р. Незважаючи на люті морози, тисячі жителів Полтави й навколишніх сіл, а також сотні прибулих проводжали в останню путь видатного українського митця й громадянина.

Роль і місце Панаса Мирного в українському письменстві – особливі. Це митець великого таланту, яскравий взірець людини національної гідності й свідомості. У 1939 р. в полтавському будиночку, де жив Панас Мирний, відкрито літературно-меморіальний музей його імені, а в 1951 р. – пам’ятник письменнику в Полтаві. В Україні започатковано Літературну премію ім. Панаса Мирного.

Пам’ятник-бюст біля меморіального музею письменника в м. Полтаві

“Спадщина письменника належить до тих здобутків гуманістичної літератури, які підносяться над своїм часом, виходять за межі однієї мови, стають невичерпним джерелом, з якого п’ють люди всієї землі”.

Петро Хропко

Діалог із текстом

1. Коли, де і в якій сім’ї народився Панас Мирний? Який вплив на молодше покоління Рудченків мала няня баба Оришка? Чому взірцем для наслідування для Панаса з юних літ став його брат Іван?

2. Як вплинув батько на долю Панаса-підлітка? Що ви довідалися про його матір?

3. Сім’я Тетяни та Якова Рудченків була небагата, але до реформи ці дворяни все ж володіли чотирма кріпаками. Як ви це розцінюєте?

4. Чому Панас Якович “тягнув чиновницьку лямку” до останніх днів свого життя?

5. Що саме ви довідалися про Панаса Мирного-драматурга і що вам відомо про його здобутки на ниві художнього перекладу?

6. Аргументовано поясніть, чому Панас Мирний був змушений видавати свої твори за кордоном?

7. Де і коли письменник уперше використав псевдонім Панас Мирний? Як М. Лисенко пояснював його появу львівським приятелям?

8. Які надзвичайно тяжкі випробування випали на долю митця на схилі життя?

9. Як інтерпретує О. Гончар мету літературної творчості, до якої ціле життя ішов Панас Мирний?

10. Чому саме Панаса Мирного літературознавці називають зачинателем соціально-психологічного роману? Які твори письменника однозначно підтверджують слушність цього звання?