Життєвий і творчий шлях – ІСМАЇЛ ГАСПРИНСЬКИЙ (1851-1914) – Українська література кінця XIX – початку XX ст
Стосунки українців і кримських татар мають довгу історію, яка насичена багатьма подіями. Зауважимо, що досвід зв’язків цих двох народів не був виключно негативним, а мав і позитивний відтінок. Зокрема, українці давно відчували історичну спорідненість із кримськими татарами. Пам’ять про це збережена в українській мові, яка наповнена запозиченнями з тюркських мов, та фольклорі. Із цієї причини минуле кримськотатарського народу, його культурна спадщина є невід’ємною складовою української культури. Зі здобуттям Україною незалежності, коли кримські татари стали громадянами України, їхню культуру не можна відкидати з контексту української. Важливим феноменом цієї культури є кримськотатарська література, яка формувалась на межі кількох цивілізаційних осередків та увібрала в себе риси османської, перської та кримської літературних традицій. Цілою когортою відомих письменників може пишатися кримськотатарський народ. Відомий громадський діяч, патріот і письменник Ісмаїл Гаспринський посідає важливе місце в історії кримськотатарського народу.
Життєвий і творчий шлях
Коран і освіта не заважають одне одному, як думають багато мусульман, а навпаки.
Ісмаїл Гаспринський
Повне ім’я “дідуся кримськотатарської нації” – Гаспрали Ісмаїл-бей Мустафа-оглу. Народився 21 березня 1851 р. в селі, яке тепер зветься Синапне, неподалік Бахчисарая у дворянській родині прапорщика кримськотатарського походження Мустафи Гаспринського. Мати Ісмаїла Гаспринського – Фатма-Султан (дівоче прізвище Кантакузова). Спадкове російське дворянство по матері Мустафа Гаспринський отримав у квітні 1854 р.
Початкову освіту Ісмаїл Гаспринський здобув удома, потім навчався в сільській мусульманській школі при мечеті – мектебе, Сімферопольській чоловічій гімназії, Воронезькому кадетському корпусі, Московській військовій гімназії. Навчання в Росії було можливим, тому що батько Гагринського належав до роду кримських мурз, отримав російське дворянство й перебував на державній службі. У Москві юнак потоваришував із сином видавця “Московських відомостей” Михайла Каткова й навіть деякий час жив у нього.
Із 1867 р. І. Гаспринський викладав у Зінджерлі-медресе в Бахчисараї, а через три роки вирушив до Парижа, де відвідував лекції в Сорбоні. На початку 1870-х рр. Ісмаїл мандрував Османською імперією, став вільним слухачем Стамбульського університету, дописував у російські газети, відвідав Індію, Персію, Єгипет. У 1874 р. він переїхав до Стамбула, а потім у 1877 р. повернувся до Криму, був мером Бахчисарая.
Як педагог І. Гаспринський дуже багато зробив для свого народу. Він усвідомлював, що звичайне вчителювання не змінить становища, адже назріла проблема освітньої реформи, тому особисто взявся за цю справу, розробив систему навчання кримськотатарської грамоти на основі звукового методу. Перший навчальний посібник І. Гаспринського “Ходжа-і-суб’ян” (“Учитель дітей”, 1888) був кільканадцять разів перевиданий і виявився найпопулярнішим виданням у тюркомовному світі. Згодом він написав інші підручники та посібники: “Країнознавство” (1889), “Турецька хрестоматія” (1894), “Книга для вчителів” (1896), “Лікарська настанова” (1901). Цей діяч уважав, що кожна людина повинна робити іншим тільки добро.
Із квітня 1883 р. І. Гаспринський видавав і редагував двомовну (кримськотатарською та російською) газету “Терджиман” (“Перекладач”), також журнали “Алемі нісван” (“Жіночий світ”) й “Алемі суб’ян” (“Світ дітей”).
“Терджиман” – перший мусульманський щотижневик у Російській імперії, який протягом багатьох років був єдиною тюркомовною газетою. Двадцятирічний ювілей “Терджимана” (1903) закріпив за І. Гаспринським роль “батька нації російських мусульман”. Редактором жіночого журналу “Алемі нісван” (“Світ жінок”) була його дочка Шефіка Гаспринська. Багаторічне тюркомовне видання Росії у 1918 р. закрили кримські більшовики.
Вихід у світ нарису І. Гаспринського “Російське мусульманство. Думки, замітки і спостереження мусульманина” став знаковою подією для тюркомовного світу. Цей громадський діяч обстоював право кримськотатарських, зокрема й мусульманських, жінок на освіту. Широко відома його книга “Кадинлар” (“Жінки”), для якої написав спеціальний розділ – досьє1 та контролювати всі його починання. На межі 1907- 1908 рр. І. Гаспринський намагався організувати Всесвітній мусульманський конгрес. Саме за цю ідею і докладені Ісмаїлом Гаспринським титанічні зусилля для її реалізації редакція французького журналу з проблем сходознавства 1910 р. висунула кандидатуру Ісмаїла Гаспринського на здобуття Нобелівської премії миру. На жаль, отримати цю високу нагороду йому, як і українському титанові Іванові Франку, завадила передчасна смерть.
“Великі жінки”. Ісмаїл Гаспринський цікавився не лише історією, а й звичаями і менталітетом кримських татар.
Закономірно, що активна діяльність І. Гаспринського викликала занепокоєння імперської влади, у Міністерстві внутрішніх справ вважали за потрібне збирати на цю людину
“Наша релігія вчить, що добро можна творити трояко: працею, словом і милостинею. І те, і друге, і третє однаково бажані Богу і шляхетні: бідний допомагає ближньому роботою, вчений – настановою, багатий – милостинею”.
Ісмаїл Гаспринський
Володимир Слєпченко. Ісмаїл Гаспринський (проект “Обрані часом”) (2014)
Ісмаїл Гаспринський як письменник – унікальна постать мусульманського світу останньої чверті XIX ст. Перу цього автора належать повість “Африканські листи” і роман “Листи Молли Аббаса Франсові”, історичне оповідання “Дівчина – левиця”, містична новела “Лихо Сходу”. Гаспринського вважають “патріархом кримського письменства”, засновником багатьох літературних і публіцистичних жанрів не лише в кримських татар, а й серед інших тюркомовних народів. Писав він російською і кримськотатарською мовами. Друкувався під псевдонімом Молла Аббас Франсові, а на початку творчості – Маленький Молла. Наприкінці свого життя Ісмаїл Гаспринський підтримував стосунки з Агатангелом Кримським – українським письменником-поліглотом, який володів майже 100 мовами, сходознавцем, автором україномовної “Історії Туреччини” (А. Кримський мав кримськотатарське коріння).
Письменство кримськотатарського народу тісно пов’язане з літературою Сходу, а отже, насамперед із суфійством і поезією Дивану, про що ви маєте уявлення з курсу зарубіжної літератури. “Суфій” – буквально: “той, що носить вовняний плащ”, у переносному значенні: “закоханий в істину”. Поетичні твори в ті часи писали як дервіші (мандрівні “божі” поети-пророки), так і люди найвищих суспільних верств: султани, шейхи, хани.
Суфізм (тасаввуф) – течія ісламського містицизму. Послідовників суфізму називають суфіями. Переважно вони вели аскетичний та мандрівний спосіб життя. Часто суфії викладали свою філософію у вигляді літературних творів. Суфізм був поширений також і серед кримських татар. Кримськотатарські суфії в поетичних рядках не лише виголошували особливості містичного розуміння світу, а ще оспівували традиції й культуру свого народу. У такий спосіб формувався національний характер кримськотатарської літератури.
Поезія Дивану в літературі Близького й Середнього Сходу – це зібрання творів одного поета чи групи митців, які творили в спільному руслі.
“В усій Росії ви не знайдете мусульманина, який торгує в шинку чи утримує дім розпусти”.
Ісмаїл Гаспринський
1 Досьє – важливі документи, які стосуються людини чи якоїсь справи.
Зарема Трасінова. Портрет Ісмаїла Гаспринського (1989)
Пам’ятник Ісмаїлу Гаспринському. м. Бахчисарай, АР Крим
Помер Ісмаїл Бей Мустафа Гаспринський 11 вересня 1914 р. Похований біля центру духовної освіти мусульман Криму – Зінджерлі-медресе в Бахчисараї. В останню путь його проводжали тисячі кримських татар і приїжджих шанувальників. На жаль, у радянські часи після XX з’їзду КПРС ім’я І. Гаспринського було викреслене з усіх енциклопедій, зруйновано навіть могилу, тому в березні 1999 р. кримські татари її відновили й установили надгробний камінь. У часи незалежної України Крим широко святкував 150-річний ювілей (березень 2001 р.) свого великого сина. У наш час кримські татари вважають І. Гаспринського “дідусем нації”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)