Панас Мирний (Панас Рудченко)(1849-1920) – РЕАЛІСТИЧНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА

Працюючи начальником першого відділу Полтавської казенної палати, Панас Мирний виявляв Надзвичайну службову справність, по-товариському ставився до своїх підлеглих, ніколи не зважав на ранг, любив пожартувати. Сміявся якось стримано, граючи блискучими й пронизливими сірими очима, що їх по-особливому примружував під волохатими бровами. Ходив характерною дрібного ходою, начебто примолочуючи ноги й не згинаючи їх у колінах. До молодших співробітників ставився без пихи, неприступності, але й без фамільярності, просто й чемно. Перед роботою обходив своїх підлеглих тихим, спокійним кроком; тепло й м’яко вимовляючи своє незмінне “Доброго здоров’я” і привітно позираючи крізь великі окуляри.

До одруження (а одружився він пізно, в 40 років) Панас Мирний жив у двох кімнатах на Монастирській вулиці, вони були чисті й затишні. У його спальні не бував ніхто, а вітальню обставлено було найпростіше: стіл, канапа, кілька стільців, шафа з книгами, на стінах кілька акварелей з українського народного життя. Після обіду письменник завжди спочивав, дуже любив чаювати. Одягався у простого крою темну одежу, зазвичай ходив у чорному двобортному піджаку, у високій глухій сорочці з краваткою-бантом.

Навесні й восени носив круглого чорного бриля, а влітку – такого ж фасону солом’яного бриля, узимку – смушеву шапку. Незмінними супутниками Панаса Яковича була парасоля й рудий брезентовий портфель.

Панас Мирний писав здебільшого все одразу. Ось опис його стану під час писання: “Дні і ночі я просиджував за столиком у своїй хаті з пером у руках і, не розгинаючи спини, робив. Такі часи іноді надходять на мене, наче лихорадка нападає, і я роблю, роблю, день і ніч сиджу, думаю… Тоді для мене увесь мир пустиня і життя моє тільки в моїй хаті. Думки, як ті голуби, літають по хаті і весело співають мені, і любо мені роздобарювати з ними… І я роблю!”




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Панас Мирний (Панас Рудченко)(1849-1920) – РЕАЛІСТИЧНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА