Життєвий і творчий шлях – ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО (1880-1951) – Українська література кінця XIX – початку XX ст

Життєвий і творчий шлях

Російська демократія закінчується там, де починається українське питання.

Володимир Винниченко

Володимир Винниченко народився 26 липня 1880 р. в місті Єлисаветграді. У дитинстві був упертим і дуже непосидючим, і батьки надовго запам’ятали його витівки: одного разу по річці Інгул на ковзанах приїхав до бабусі й дідуся, що жили за півсотні кілометрів. Зростав фізично розвиненим, як для свого віку, а найулюбленішою була гра у “солов’я-розбійника”. Хлопець мав добру пам’ять, самостійно навчився читати (“букварем” стали афіші, принесені братом з друкарні).

Перша вчителька ще в народній школі переконала батьків у тому, що їхня дитина дуже здібна. Незважаючи на тяжке матеріальне становище сім’ї, до думки цього педагога прислухалися і Володимира віддали до Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії. Тут хлопчик відчував, що навколо панує зневага до селян, їхньої мови, одягу: “Мы тебя учим не на свинопаса, а на чиновника”. Це було перше усвідомлення соціальної та національної нерівності, яке викликало в дитини палке бажання протистояти несправедливості: бійки з учнями, розбивання шибок у хатах учителів-кривдників, а далі – участь у революційній організації. В. Винниченко написав “революційну поему”, за яку спочатку тиждень відсидів у карцері, а згодом його відрахували з гімназії. Проте юнак екстерном підготувався до іспиту на атестат зрілості в Златопільській гімназії. Усе життя митець працював над самоосвітою, досконало знав кілька мов: російську, латинську, грецьку, німецьку та французьку.

Володимир Винниченко як літератор-початківець намагався наслідувати художній стиль Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Тож першим його “революційним” твором стала “Софія” (приблизно 1899 р.). Особливо цікавили цього митця “болота плодородні”, магнітом притягували “випадки суспільності” (Іван Франко): соціальне дно, світ босяків, злодіїв.

“Серед млявої тонко-аристократичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що… валить валом, як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає… границь своїй пластичній творчості”.

Іван Франко

1901 р. В. Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету; невдовзі створив таємну організацію “Студентська громада”. У цей період з’явилося перше оповідання письменника – “Сила і краса” (початок 1902 р.), надруковане в “Киевской старине”. Згодом воно дало назву збірці. Хоча критики дорікали авторові за “розхристаний стиль і грубувату мову” (Микола Вороний), “волохатий, необроблений стиль” (Сергій Єфремов), що його мова “поплямована великоруськими словами” (І. Нечуй-Левицький), Іван Франко побачив у юному Володимирі Винниченкові непересічний талант.

Різка еволюція творчості засвідчила, що письменницький талант В. Винниченка розвивався швидкими темпами. Між його юнацькою “Софією” та оповіданням “Сила і краса”, назву якого згодом було змінено на “Краса і сила”, – дистанція не в роках, а в якості написаного.

Паралельно з літературною діяльністю В. Винниченко занурюється у вир політичного життя – стає членом Революційної української партії (РУП) і проводить агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії. За це 1903 р. юнака заарештовують і утримують в одиночній камері Лук’янівської в’язниці, звідки він, до речі, успішно втікає. Як наслідок, В. Винниченка відрахували з університету. Згодом – знову в’язниця, потім Володимира відправляють у дисциплінарний батальйон, звідки він також утік і перебрався до Галичини. Юнакові вдалося налагодити зв’язки з галицькими партіями. В. Винниченко кілька разів нелегально переходив кордон, контрабандою1 переправляв у Наддніпрянську Україну заборонену пресу. Його знову заарештовують, але з допомогою товаришів Винниченкові знову вдається вирватися з рук поліції, адже цього разу вже могли присудити й довічне ув’язнення. Щоб уникнути подальших ризиків, Володимир емігрував до Галичини, де разом із Михайлом Грушев – ським видавав журнал “Промінь”.

Із 1906 р. одна за одною виходять п’ять книжок прози Володимира Винниченка. Проте письменник дуже болісно сприймав найменшу критику на свою адресу, і меценат Євген Чикаленко навіть платив письменникові стипендію, щоб той не покидав писати українською мовою.

1911 р. Володимир Винниченко одружився з Розалією Ліфшиць, студенткою Паризького університету. У 1914 р. письменник під чужим прізвищем повернувся до Москви, де нелегально жив до 1917 р.

1 Контрабандою – тут: забороненими способами, нелегально.

“На нашім літературнім обрію є постать, що вже довгий час приваблює загальну увагу. З боку одних вона викликає обурення і лайку, з боку інших – щире признання і навіть ентузіазм; байдужих немає, у всіх вона розбуджує глибокий інтерес до себе. Це постать Володимира Винниченка… Він признає обов’язковими для себе тільки закони творчості (ніяких інших!) і творить інтуїтивно, – мислить образами, живими уявами (символами), не голими розуміннями. І коли він помиляється, то і самі помилки цієї складної, художньої натури цікавіші, ніж ліниві прояви шаблонної думки більшості”.

Микола Вороний

Розалія Ліфшиць. Фото (поч. XX ст.)

Після Лютневої революції В. Винниченко повернувся в Україну, став членом Центральної Ради, очолив Генеральний секретаріат, обійняв посаду генерального секретаря внутрішніх справ. Він став автором майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР. Згодом через суперечності В. Винниченко вийшов з уряду. Однак за місяць знову його очолив. Тривалий час Володимир Кирилович негативно ставився до організації власної армії Української держави, вірив у соціалістичне братерство. Був також проти самостійності України. Спочатку обстоював позиції федералізму та автономії України у складі Російської республіки. Лише після сумнозвісних подій під Крутами письменник-політик дійшов висновку, що для захисту української землі необхідно сформувати національну армію на базі селянства.

Під час правління Павла Скоропадського Володимир Винниченко жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де був заарештований гетьманською вартою за підозрою в підготовці державної змови. У серпні 1918 р. письменник очолив опозиційний до гетьманату П. Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу – Директорії, головою якої став у листопаді 1918 р. Однак В. Винниченко покинув Директорію через розходження у поглядах. Володимир Кирилович вважав, що для українців, як “безбуржуазної” нації, національне визволення неможливе без соціального. Йому більшовики були духовно часто ближчими, ніж такі українські соціалісти-самостійники, як Симон Петлюра. Тому Винниченко пішов у відставку і виїхав за кордон. У своєму “Щоденнику” митець зізнавався, що як політик він волів би померти, щоб не бачити всього того, що відбувається в Україні. “Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрушую з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло – літературу”, – зазначав митець.

Наприкінці 1919 р. він організував у Відні Закордонну групу українських комуністів, створив друкований орган “Нова доба”, у якому опублікував лист-маніфест “До класово несвідомої української інтелігенції”. У Відні В. Винниченко написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю “Відродження нації” (Історія української революції. Березень 1917 – грудень 1919 рр.)”, яка досі залишається важливим джерелом вивчення складних політичних процесів в Україні. Володимир Кирилович мріяв організувати партію, соціальна програма якої, на відміну від більшовицької, враховувала б національні питання, підпорядковувала б свої рішення національній ідеї.

Генеральний секретаріат Української Народної Республіки. У центрі нижнього ряду – Голова Секретаріату Володимир Винниченко

Поліна Самійленко в ролі Чорної Пантери з Лесем Курбасом у виставі “Чорна Пантера і Білий Медвідь” за твором Володимира Винниченка (1917)

1 Утопія – тут: мрія, що не здійсниться.

Як і пізніше Микола Хвильовий, Володимир Винниченко намагався поєднати ідею комунізму з українською незалежністю, що апріорі було утопією1. Наприкінці травня 1920 р. на запрошення радянського уряду В. Винниченко разом із дружиною приїхав до Москви, де йому запропонували посаду заступника голови Раднаркому України й портфель наркома закордонних справ. Однак дуже швидко письменник-політик зрозумів, що це унеможливить його діяльність на користь рідному народові, і відмовився. Із Харкова В. Винниченко повернувся до Москви, а звідти – знову за кордон.

Протягом 1921-1930 рр. митець переживав справжній творчий злет. Його драми стали невід’ємною частиною репертуару українських і російських театрів. Загалом Винниченко-драматург написав 23 п’єси, і кожна з них стала як літературним, так і театральним явищем.

З особливим успіхом у країнах Західної Європи йшли драми Винниченка “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, “Закон”, “Брехня”. Герої Винниченкових п’єс вирізнялися тим, що прагнули незалежності від юрби. Письменник закликав читача і глядача: “Будь чесним із собою, тобто: не ховай від себе самого правди, не лукав сам із собою, не бреши сам собі; збрехавши собі, обдуривши себе, ти будеш здатний до злочину”. Керуючись відомим принципом “чесності з собою” та ідеями Артура Шопенгауера, що “філософові, як і поетові, мораль не повинна закривати правди”, В. Винниченко проникав у найпотаємніші закутки людської душі. Одні називали його “лікарем людських душ”, інші гостро засуджували “колупання” в темних її закутках.

1934 р. Володимир Винниченко разом із дружиною оселився у містечку Мужен, поблизу Канн (Франція), у невеликому будинку, який назвав “Закуток”. Тут він займався літературною творчістю та живописом. В. Винниченко був одним із засновників “Артистичної секції”, створеної в квітні 1929 р. при Українській громаді в Парижі. Акварельні та олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції не раз експонувались у Франції та за її межами. На їхню художню вартість

Подружжя Винниченків. Фото 1940-х рр.

Будинок Винниченків у м. Мужен (Франція). Фото 1980-х рр.

Володимир Винниченко. Портрет дружини (1929)

Володимир Винниченко. У листопаді над озером (1932)

Звернули увагу Поль Сіньяк і Пабло Пікассо. Український діаспорний художник, поет і перекладач Святослав Гординський назвав Винниченка “маляром далеко не аматорської міри”. Понад 20 живописних полотен Володимира Винниченка нині зберігаються в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України.

Марія Келлер стверджувала, що в його творчості насамперед вражає “надзвичайне багатство фарб. Його пейзажі, квіти, “інтер’єри” просякнуті світлом і неначе прозорі”. Багаторічний друг Володимира Винниченка, професійний художник Микола Глущенко зазначив, що, “не маючи високого професійного знання, Винниченко ще з перших своїх малярських кроків дивував своїми досягненнями”.

1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до комуністичних вождів, у якому звинуватив їх в організації геноциду проти українського народу, “відновленні старої тюрми народів”. За це сталінська влада назвала письменника “старим вовком української контрреволюції”. У 1920-х рр. його твори виходили великими накладами, а “Книгоспілка” підготувала до друку “Зібрання творів” письменника в 28 томах, однак за вказівкою верхівки комуністичної партії всі вони зникли з крамниць і бібліотек більше ніж на 50 років. П’єси В. Винниченка припинили ставити на сцені, хоча вони входили до репертуару “Молодого театру” Леся Курбаса, стаціонарного українського театру Миколи Садовського та драматичного театру ім. Івана Франка (“Гріх”, “Дисгармонія”, “Великий Молох”, “Панна Мара”, “Співочі товариства”).

Під час німецької окупації Володимир Винниченко жив у Франції. Адольф Гітлер пропонував йому очолити уряд на окупованій території України, але той відмовився від маріонеткової посади. За відмову його відправили в концтабір, але через два тижні відпустили. Після війни В. Винниченко закликав уряди європейських держав до загального роззброєння і мирного співіснування. Філософсько-соціальну працю “Конкордизм” митець називав своєю “найкращою дитиною”1.

Володимир Винниченко. Автопортрет (1929)

Микола Глущенко. Портрет Володимира Винниченка(1923)

На схилі літ В. Винниченко почувався особливо самотнім. У своєму “Щоденнику” він написав: “Ось кінчилося 70 років твоєму життю, а що ти маєш?.. Тепер ти вже думаєш, що треба продавати “Закуток”, щоб мати що їсти… Вже тепер розпитуємось, чи приймають французи у свої притулки для старих чужинців?

А нація що ж?.. А їм що од того? Хай собі йде, куди хоче”.

Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 р., похований у французькому місті Мужен. До останніх днів він мріяв про повернення в Україну. Проте лише у часи незалежної України на батьківщину В. Винниченка, в теперішнє місто Кропивницький, було передано його книжкову шафу, два письмові столи, крісло, друкарську машинку “Мерседес”, годинник і мішечок із грудкою української рідної землі.

В. Винниченко написав понад 100 оповідань, п’єс, сценаріїв, статей і памфлетів, тритомний історико-політичний трактат “Відродження нації”, двотомну філософську працю “Конкордизм”, 14 романів, 40 записних книжок “Щоденника” (1911-1951). Для дітей митець уклав збірку “Намисто”, став автором першого українського фантастичного роману “Сонячна машина”, його п’єси “Брехня”, “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, “Закон”, “Гріх” були перекладені багатьма мовами.

Український фонд культури 1990 р. заснував Міжнародну премію ім. Володимира Винниченка, яку присуджують за особливі досягнення в літературі, мистецтві та благодійній діяльності. Центральноукраїнський державний педагогічний університет у м. Кропивницькому носить ім’я Володимира Винниченка.

1994 р. український режисер Юрій Ляшенко зняв фільм “Записки кирпатого Мефістофеля” за мотивами однойменного роману Володимира Винниченка.

Пам’ятник В. Винниченкові в Кропивницькому(2010)

1 Concorde (із фр.) – злагода, примирення.

Діалог із тестом

1. Як ви розумієте епіграф до біографії письменника, яким стали слова самого В. Винниченка?

2. Що цікавого ви довідалися про життя і творчість В. Винниченка? Що найбільше вас вразило?

3. Скориставшись матеріалами з уроків історії України та додатковою літературою, підготуйте стислу доповідь про громадсько-політичну діяльність В. Винниченка.

4. Чому письменникові довелося емігрувати з СРСР і він не мав змоги повернутися на Батьківщину?

5. Про що свідчить грудка рідної землі, яку письменник возив із собою до кінця своїх днів?

6. У яких літературних жанрах цей митець був новатором? Чому вважають, що саме В. Винниченко започаткував українську художню фантастику? Яким саме своїм твором?

7. Якими ще талантами, крім літературного, був обдарований В. Винниченко?

8. Прокоментуйте одну з цитат про В. Винниченка, наведених у біографії письменника.

9. Якувіковічено ім’я В. Винниченка в наш час?

Діалоги текстів

Із наведених нижче афоризмів В. Винниченка виберіть один і спростуйте або належно доведіть його істинність, послуговуючись афоризмом іншого митця: а) “Сильними “волею” можна назвати тільки тих, у яких є сильні, виразно окреслені бажання”; б) “Поки робиш якусь роботу, вір у себе як у генія. Коли закінчив, стався до неї, як до витвору ворога, не прощаючи ні помилки, ні найменшого недогляду”; в) “Людство топчеться серед істин, як сліпець серед незнайомих вулиць. То знаходить їх і якийсь час іде ними, то губить і блудить, шукаючи знову, цюкаючи паличкою у різних”напрямках””; г) “Чудний наш народ – і сильний, і сумний… Мав героїв – і ніхто їх не знав… Усе життя любив волю – і все життя жив рабом”; д) “Те, чого ти боїшся… станеться не від твоєї віри, а від твого страху”.

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте портрет В. Винниченка пензля М. Глущенка й порівняйте з його фото. На якому зображенні внутрішній стан письменника виражено яскравіше і чому?

2. Що ви можете сказати про талант Винниченка-художника на основі репродукцій його картин, уміщених у підручнику?

Діалог із науковцем

Володимир Панченко

ВИННИЧЕНКІВ КОНКОРДИЗМ

Філософсько-етичний трактат Володимира Винниченка “Конкордизм” – це його “книга книг”, що мала стати підсумком тривалих, довжиною в кілька десятиліть, роздумів письменника про сенс щастя і способи його досягнення… Тема щастя – генеральна у творчості письменника. Конкордизм же – це Винниченкова наука про щастя, його проповідь рівноваги, погодження сил (поняття “гармонія” В. Винниченко уникав, оскільки вважав, що гармонія – то цілковите злиття складників; йому ж ішлося про самодостатність кожного з них).

Перші проблиски майбутньої теорії конкордизму з’явилися ще в ранніх оповіданнях Винниченка. Тільки починалося все не з позитивної програми, а зі здивувань і заперечень… Письменник зафіксував невідповідність, розлад, “нечесність з собою” у середовищі молодих революціонерів. Проповідують одне, а самі роблять інше. Так поставало питання про психологію і мораль “нових людей”. А разом із ним виникало прагнення змоделювати тип цілісноїлюдини, протиставленої людині роздвоєній. Тому все у Винниченка – на контрастах, причому не лише психологічних, а й класових.

Винниченко не був би Винниченком, якби у своїй конкордистській програмі обійшов і питання, що стосуються погодження політичних систем. Було серед його ідей те, що нагадувало сформульовану пізніше А. Сахаровим1 теорію конвергенції (мирного співіснування і зближення ідеологічно полярних політичних режимів).

Утопійний елемент у “Конкордизмі” цілком очевидний, особливо коли йдеться про його завершальну – соціально-економічну – складову. Проте в тій частині, яка присвячувалася моральному самовдосконаленню людини, Винниченків конкордизм, гадаю, може бути й досі цікавим та актуальним.

1 А. Сахаров – Андрій Сахаров, радянський учений, творець першої радянської нейтронної бомби. В останні роки свого життя був активним борцем за мир і злагоду між народами.

1. Що таке конкордизм? Як ви ставитеся до цієї загальнолюдської і політичної програми?

2. Чому В. Винниченко спочатку апробував конкордизм на сторінках художніх творів, а тоді вже намагався витворити наукову теорію конкордизму в політиці? Із якої причини літературознавець В. Панченко називає політичний конкордизм утопією?

3. Чи актуальний конкордизм у наш час? Чому ви так вважаєте?



(2 votes, average: 3.00 out of 5)