Соціально-психологічний роман Панаса Мирного та Івана Білика Хіба ревуть воли, як ясла повні? – ПАНАС МИРНИМ (1849-1920) – Українська література другої половин ї XIX ст?

Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – монументальна панорама народного життя

Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” став першою українською монументальною селянською епопеєю. За визначенням Івана Франка, це широкоформатний і яскравий твір “з народного життя”, у якому “змальовано майже столітню історію українського села”. Остаточна назва роману спочатку була задумана як епіграф, за який співавтори взяли рядок із біблійної “Книги Йова”. Воли в українському фольклорі уособлюють працьовитість і доброту. Наприклад, вірш Степана Руданського “Гей, бики! Чого ж ви стали?” саме через таке розуміння образу волів мав широке визнання і серед читачів асоціювався зі спонуканням до активних дій і праці на благо народу. Одночасно назва роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” ставала ключем до розуміння авторської позиції, що трактувала народну непокору і стихійні бунти як вимушені й захисні дії.

Обкладинка до повісті Панаса Мирного “Чіпка” (1979)

Восени 1872 р. митець завершив повість “Чіпка” – першу редакцію майбутнього роману. Панас Мирний спробував простежити вчинки головного героя, прототипом якого став реальний полтавський розбійник Василь Гнидка, крізь призму його дитячих страждань, кривд і, як наслідок, помсти всім у дорослому віці. Іван Білик прочитав рукопис і категорично не погодився з братом, адже, на його переконання, добрі стосунки між людьми гарантовані “людською сутністю людини, а не звірячою”, а злочини можуть виявитися хіба що “протестом проти мерзенного устрою людської сутності”. Проте літературний задум Панаса Мирного настільки зацікавив брата, що той долучився до роботи над новою редакцією твору. Брати володіли різними талантами (суто художнім – Панас, публіцистичним – Іван), тому їхнє співавторство було нелегким. Твір мав аж шість редакцій, а процес написання затягнувся на чотири роки (1872-1875). Та колишня повість вилилася в широкоформатний соціально-психологічний роман (усі соціальні процеси і колізії подані через світосприймання, прагнення і переживання, психологічні стани персонажів), час дії у якому починався ще від катерининських часів, тобто з моменту масового закріпачення вільних українців-хліборобів, до скасування кріпосного права, створення нібито для блага простого народу земств – і важкої хвилі нових кривд і визискувань. Судячи з тексту, в образі Чіпки Варениченка вже мало що залишилося від реального Василя Гнидки. Місце розгортання основний подій роману не передмістя Полтави Заїчинці, а степове село Піски. Населений пункт із такою назвою справді існував у Гадяцькому повіті, проте співавтори називають повіт Гетьманським, отже, зумисно натякають на питомо козацьку територію.

Цікаво знати!

Задум роману виник у Панаса Мирного навесні 1872 р. під час мандрівки до Полтави, враження від якої він описав у нарисі “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” (1874). В основу лягла розповідь візника-підлітка про полтавського розбійника Василя Гнидку, який вирізав родину заможного козака. Як показало слідство, цей грабіжник організував банду й кілька років тримав у страху чотири найближчі до Полтави повіти. Проте односельці знали Гнидку й з іншого боку: “На все вдатний, до всього здався, чи до ремества, чи до роботи якої – його пошли, йому дай. Чоботи шив, у млині знав діло, і стрілець з його запаленний був!” Від свого оповідача митець також довідався, що багато людей жаліють цього чоловіка, засудженого на довічну сибірську каторгу. Сам письменник дещо пізніше писав, що в його уяві Василь Гнидка залишився, “як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну споминів”. Зі співчуття і розуміння причин, які підштовхнули селянина до злочину, Панас Мирний називав Гнидку “нещасним дитям свого віку”.

Співавторство з Іваном Біликом спричинилося до наповнення багатьох сторінок роману виразним історичним змістом, який мав допомагати читачам національно самоідентифікуватися, а також до появи ще однієї головної сюжетної лінії та ще однієї головної дійової особи – Максима Гудзя. Розділи другої частини роману: “Січовик”, “Піски в неволі”, “Пани Польські”, “Махамед”, “У москалях”, “Максим – старшим” Іван Білик написав одноосібно, сюжетно вони мало пов’язані з трьома іншими, які належать перу Панаса Мирного. Точкою перетину подій стає той факт, що Максим Гудзь виявляється батьком Галі, майбутньої дружини Чіпки Варениченка. Унаслідок доопрацювання твору, завдяки відчайдушним намаганням співавторів поєднати різні за змістом і навіть стилем розділи, композиція роману ускладнилася. Олександр Білецький влучно схарактеризував роман, як “будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом”.

У 1875 р. брати Рудченки подали роман до цензурного комітету, сподіваючись отримати дозвіл на публікацію. Цензор викреслив окремі місця, в цілому не заперечуючи його видання. У Петербурзі вже навіть почали набирати текст роману для друку, але вийшов горезвісний Емський указ – і книга побачила світ аж через чотири роки у Женеві в друкарні Михайла Драгоманова. Уперше легально роман опубліковано в 1903 р. в журналі “Киевская старина” під назвою “Пропаща сила”. Зміна назви також була пов’язана з вимогою цензури, яка усвідомлювала, що назва – ключ до твору, запорука правильного сприймання читачами художнього тексту. Але пізніше роман усе-таки виходив під назвою “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” і став одним із найвидатніших досягнень української прози XIX ст.

Жанр, композиція, сюжетні лінії, основні позасюжетні елементи

Роман як літературний жанр у XIX ст. виявився найбільш затребуваним у західноєвропейській та американській літературах, де такого жанру, як повість, не існувало взагалі; тобто всі літературні тексти, які мали ознаки великого за обсягом прозового твору, називали романом.

Цей жанр має велику кількість різновидів: історичний, автобіографічний, біографічний, пригодницький, детективний (кримінальний), соціально-побутовий та ін. Існують романи-дилогії, трилогії, тетралогії і навіть цикли романів. Наприклад, протягом життя Оноре де Бальзак створив потужний цикл романів “Людська комедія”, завершивши 97 зі 143 задуманих творів.

Характерні ознаки роману як жанру:

ü панорамність зображених подій;

ü події відбуваються не в одному місці, а в різних, доволі віддалених одне від одного місцях;

ü великий проміжок часу, впродовж якого розкриваються людські долі (від тривалості людського життя – до кількох століть);

ü велика кількість дійових осіб (героїв і персонажів): від двадцяти – й до кількох сотень;

ü дві і більше сюжетних ліній, що переплетені між собою;

ü складна композиція;

ü наявність значної кількості позасюжетних елементів (пейзажів, портретів, філософських і авторських відступів, екскурсів у минуле, вставних розділів);

ü важливі й актуальні проблеми історичної доби, шляхи їх розв’язання.

На жаль, царська цензура стала на заваді розвитку роману в українській літературі, тому в Україні цей жанр з’явився значно пізніше, ніж у Європі та Росії. “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – роман соціально-психологічний із певними елементами кримінального, а тому має низку важливих ознак і як зразок “великої” прози, і як твір певної специфіки показу життя й художньої композиції.

Місце дії в романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – переважно село Піски, колишня вільна козацька степова слобода, але Чіпка Варениченко в пошуках справедливості відвідує місто, а як отаман банди грабує багатого хуторянина. Максим Гудзь у складі царської армії мандрує просторами Росії, бере участь у воєнних подіях за межами Російської імперії. Час дії – загалом понад 150 років найтрагічнішої для української нації історичної доби: від зруйнування Запорозької Січі, запровадження кріпацтва і скасування панщини до реальних подій, пов’язаних із грабіжницькою діяльністю прототипа Чіпки Варениченка – Василя Гнидки. Роман складається з чотирьох великих завершених частин, поділених на 30 розділів. Дійових осіб у романі надзвичайно багато, але на передньому плані завжди ті, які здатні продемонструвати характерні тенденції суспільного розвитку, й це допомагає читачам зрозуміти настрої епохи, її суть і перспективи.

У романі порушено найважливіші проблеми покріпаченого, а згодом пореформеного українського села, тому за характером цей твір – соціальний. Проте всі суспільні процеси подані через яскраво виражене сприйняття персонажів, їхні думки, почуття, прагнення і переживання, а тому роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панаса Мирного та Івана Білика не тільки соціальний, а й психологічний.

“Історія літератури довела, що саме на долю роману найчастіше випадає відповідальна місія служити орієнтиром духовного прогресу народу й людства. Романові належить неабияка роль у формуванні ідеалів, збагаченні духовного світу людини, в облагородженні її душі”.

Микола Жулинський

“Широта поодиноких картин і всього життя, докупи зведеного, глибина начерку, майстерна рука в деталях, ціла галерея живих, художньо схоплених і яскраво інтерпретованих типів, яких іншому кому стало б на декілька романів, нарешті, строгий стиль і прекрасна мова – все це винесло роман на височінь нескороминущого літературного явища”.

Сергій Єфремов

“У тому, що Панас Мирний започаткував романний жанр (до речі, це теж було культурно-соціальним замовленням часу), – величезна його заслуга перед історією й культурою України”.

Віталій Черкаський

Соціально-психологічний роман – великий за обсягом твір романного жанру, в якому через психологію, світогляд, вчинки й помисли героїв передано зміни в суспільстві й найближчому до персонажів твору соціальному середовищі.

Художній метод (тип творчості) роману – класичний реалізм. Для класичного реалізму притаманно виносити вирок суспільному злу, давати негативну оцінку соціальним негараздам, несправедливості, корупції, хабарництву – в авторській позиції, філософських відступах, учинках чи помислах персонажів літературного твору, безпосередньо чи опосередковано, у самому тексті чи підтексті. У романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” простежується саме таке ставлення до “виразок” суспільства, порушення прав, нехтування законами і засуджено за це можновладців дуже гостро.

Сюжет цього твору – надзвичайно розгалужений. Роман має дві головні сюжетні лінії: лінію Ничипора Варениченка та лінію Максима Гудзя, а також кілька другорядних, які є життєписом інших персонажів. Цікаво, що письменники показують Чіпку, Максима, пана Василя Польського в ретроперспективі1 і зв’язках із їхніми близькими родичами в минулому. Крім сюжетних ліній, у романі багато позасюжетних елементів: екскурсів у минуле, портретів, пейзажів, авторських і ліричних відступів, діалогів.

Олександр Білецький назвав “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панаса Мирного та Івана Білика соціальним романом-хронікою, адже саме цей роман став першою в нашому письменстві монументальною селянською епопеєю, що вирізняється глибоким і всебічним відтворенням життя українського села. Автори змалювали цікаві образи-характери й образи-типи вихідців із народу.

“Творчих вершин своїх Панас Мирний досяг у жанрі соціально-психологічного роману; для нас він передовсім творець масштабних, сильних своєю правдивістю монументальних полотен”.

Олесь Гончар

1 Ретроперспектива – буквально: погляд у минуле; огляд того, що відбулося протягом тривалого часу історії.

Соціальні психотипи головних і другорядних дійових осіб твору в контексті доби й народу

Соціальна картина роману в основному тримається на “трьох китах” історичної епохи: образах “сильних світу цього” – тогочасних панів і чиновників; образах представників селянства; образах нащадків козаків.

Кріпосники й пореформені гнобителі. Найжорстокіші “п’явки людські” у часи кріпацтва – це насамперед аморальне й розпусне сімейство панів Польських, зокрема генерал, генеральша, їхній старший син Василь Семенович, а також панські прикажчики Потапович та Іржа; у пореформений період – ціла ненаситна зграя “чиновницької братії”, яка продовжує гнобити та обдирати простий люд.

Образи генерала Польського, як і його молодшого сина, – епізодичні. Вільних селян і величезний земельний маєток глава цього сімейства отримав за вірну службу цариці Катерині. Його прізвище виразно натякає на те, що саме такі представники шляхти разом із польським королем-зрадником Яном-Августом Понятовським допомогли цариці свою “Ойчизну укохану” зробити колонією Російської імперії. Незважаючи на високе військове звання, генерал Польський не тільки боягуз, а ще й підступна людина: “Гультяї, свавольники, дармоїди… “голопузі” сипнули по всіх усюдах… поробилися окономами, управителями, посесорами.., а деякі побрались на службу до сильного – колись ворога, а тепер владики – москаля. Подрибзав піхтурою2 і пан Польський… аж до самої холодної Неви… Заліз у якийсь полк.., поки не дотерся до генерала”. Як новий власник Пісків він приховує від селян, що вони тепер його кріпаки, зате демонструє свою безроздільну владу над ними: “Зацідив по уху переднього, аж той стовбура став; закричав на звощика; вскочив сам – і тільки курява встала”. Замість себе пан Польський залишає корчмаря Лейбу, обклавши піщан спочатку невеликими податками: “Платіть чинш3 за землю, а там – живіть собі, як самі знаєте… Моє місце в столиці”. Ліберальна1 поведінка пана приспала пильність селян, тому лише десять душ зірвалися з насиджених місць і втекли у вільні степи.

2 Подрибзав піхтурою (діалектне) – пошкандибав пішки.

3 Чинш – податок.

Приїзд удови-генеральші з російськими прикажчиками через десяток літ після закріпачення Пісків несподівано обернувся руйнуванням селянських обійсть Мотузки й Бліщенка. На місці їхніх хат пані звела палац, а згодом віддала наказ, щоб “знесли хату Омелькову й Стецькову” і всі селянські помешкання навпроти палацу. Крім цього, пані Польська-Дерюгіна на схилі життя показала себе справжньою дурисвіткою: величезна кількість котів, кішечок і кошенят у панському маєтку, ревнощі до красуні Уляни через панську прихильність до лакея Стьопки, дика жорстокість поміщиці у ставленні навіть до власної доньки, яка самовільно вийшла заміж за українця (“чумазого хохла”, “харциза”, “мазепу”) – сотниченка Саєнка, знущання над кріпачкою Мокриною тощо. Піщани небезпідставно ненавидять і вірного панського управителя, хоч він походить із місцевих покріпачених селян, – Потаповича, який виявився жорстокішим, ніж поміщиця.

Старший із синів генерала – поручик Василь Семенович Польський – спочатку поводиться, як і його батько. Але доброта панича – тимчасова, про що свідчать його кохання до Уляни чи дозвіл на викуп старому Потаповичу. Натомість він узяв прикажчиком молодого кріпака Карпа Дровиченка, якого односельці прозвали Іржею, бо саме він “підбив Василя Семеновича на шостий день” панщини. Цікаво, що Василь Польський навіть після одруження не забув про свого позашлюбного сина Івана. Спочатку він узяв його доглядати панича, проте згодом жорстоко поламав Іванові долю. Поміщицький маєток перетворився на “Мекку”, куди цілий рік менші достатком і рангом пани несли дари і “всяк їздив, кланявся”.

Крім Василя Польського, у романі діють інші визискувачі та явні злочинці. Наприклад, поміщик Совинський-син, який застрелив кріпачку через те, що не хотіла йому віддатися (“Совинський дівку встрелив… Вийшов після обіду в садок. Дівчата рвали ягоди… Ану, каже, яка скоче з вишні? Та – бух! – так одна опукою додолу… та сама, що не піддалася”). Безпринципний, він одружується з некрасивою дочкою пана Польського, щоб той тільки посприяв із закриттям кримінальної справи. Совинський-син негідно повівся зі своїм батьком, зрештою, як і з позашлюбним сином старого Совинського – Тимофієм Лушнею. Панська покритка також змальована негативно, вона вчить Тимофія красти, а коли йому це не вдається, жорстоко б’є.

Чижик, секретар суду, – хабарник, людина хитра й підступна. Не кращий від нього і попович Шавкун, “чоловік ні дурний, ні розумний”, канцелярист пана Польського. До негативних персонажів варто віднести і станового Дмитренка, якого навіть предводитель Василь Польський позаочі називає “конокрадом” і якому й Максимові Гудзю, й навіть Чіпці доводиться міняти свого породистого жеребчика за “старого-старого драбастого”.

Згодом новообраним головою земства стає “предводитель, банкір, заводчик – сахаровар – Данило Павлович Кряжов”, прямий нащадок “того самого гетьманського полковника Кряжа, що вславився ні боями, ні походами, а тільки тим, що, як прикріпляли до землі підсусідків, він прикріпив нетрохи своїх далеких родичів, а разом з ними брата й сестру рідну1”. Наприкінці роману якраз всемогутній Данило Кряжов став новим власником Пісок. Отже, в суспільстві міняються декорації, та не змінюється суть.

1Ліберальний – тут: м’який, не особливо обтяжливий.

Єдина порядна людина серед суддівської братії – Василь Порох. На думку інших чиновників і насамперед Василя Семеновича Польського, він – ябедник, бо ж ледь не запроторив за грати Совинського-молодшого. Щоб залякати адвоката Пороха, його рідного брата-дворянина відправляють у Сибір, а сестру зводить із розуму племінник Василя Польського. Пияцтво дворянина Василя Пороха однозначно засвідчує його моральну капітуляцію. Так, Порох пише Чіпці “прошеніє”, але ж зрештою обкрадає його: “Порох тихенько просунув руку до Чіпки в кишеню, витяг кисет з тютюном та грішми і, радіючи, мерщій вибіг навспинячки з хати”. Остання юридична допомога Василя Пороха вигнаному із земства Чіпці – безрезультатна, бо ж чиновник-ревізор від губернатора давно у лабетах Кряжова як картонний боржник.

Волосні голова й писар завдяки своїй владі ще можуть лякати деяких боязких селян у Пісках, навіть заарештувати Чіпку за побиття матері, але вони безпомічні тоді, коли йдеться про власну безпеку. Варто нагадати, як Чіпка, Матня, Лушня і Пацюк, після побиття й пограбування цих найнижчих посадовців, залишаються непокарані, хоч і писар, і голова здогадуються, хто саме їм “віддячив”.

Селяни. Головні літературні герої та персонажі як носії важливої ідеї – Чіпка Варениченко, Грицько Чупруненко, Мирон Гудзь і його внук Максим Гудзь – проходять перевірку складними ситуаціями, їхні образи подані в еволюційному розвитку чи деградації. У романі – чіткий поділ селян на кріпаків і вільних; постійне відмежування мирних хліборобів від грабіжницьких банд Чіпки та Максима. Таке епізодичне групування – доцільне, адже побудоване за принципами наскрізного або епізодичного контрастів, а отже, висвітлює відмінності у проявах життєвої позиції людей різних соціальних груп.

1 Прикріплені “підсусідки”, згідно з царськими указами, ставали кріпаками пана.

Образи колишніх кріпаків та їхніх нащадків. Чіпка Варениченко – дитина гріха, син двоєженця-байстрюка й затурканої та ледачої Мотрі, образно кажучи, двічі “незаконнонароджений”, безталанний внук пана Василя Польського. Шлях від постійно битої рідною матір’ю і зневаженої більш-менш благополучними однолітками дитини до визнаного селом поважного господаря – непростий, тому автор не ідеалізує Чіпку. Варениченкові моральні переступи й падіння завжди несподівані й моторошні, а лихе товариство і тісні зв’язки з бандою Максима Гудзя постійно ставлять парубка, а згодом і одруженого чоловіка перед моральним вибором. Чіпці мало ситого життя, в якому остаточно загруз його товариш Грицько, не влаштовує роль скупника полотна, не тішить повага місцевих чиновників, а згодом перестає навіть гріти любов Галі. Ничипір Варениченко – своєрідна “біла ворона” у селянському середовищі. Навіть портрет Чіпки-парубка засвідчує, що це, наділений неабияким розумом і силою духу, молодий селянин: “Одно тільки в нього неабияке – дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом із якоюсь хижою тугою”.

“Хижа туга” переслідує Чіпку й у коханні. Коли він іде виборювати право на землю в суді, його не просто дратує поведінка Галі (“Не підождала… не побалакала…”),

А й охоплює нічим не вмотивована злість: “Поглянув він на ворота, на хвіртку – мовби поглядом зніс їх”. Довідавшись, що Галя просватана за Сидора, Чіпка готовий убити свого суперника: “Собаки! – гримнув Чіпка на всю хату…- Уб’ю… заріжу… задавлю!”. Така запальність вдачі робить Варениченка некерованим, а отже, непередбачуваним. На жаль, навіть його велике кохання до Галі Гудзівни швидко гасне. Перед п’яними бандитами їхній ватажок чи не щовечора ображатиме не тільки матір, а й молоду дружину: “Ходім, пани – браття, в світлицю, бо тут з бабами ніякого пива не звариш…”. Проте це вже одна з останніх стадій Варениченкової деградації.

Ярослав Пстрак. Месник. Поштова листівка (поч. XX ст.)

МОЛОДИЙ Варениченко інтуїтивно розуміє, що треба виборювати соціальну справедливість. Розмова Чіпки з Грицьком однозначно засвідчує, наскільки колишні друзі далекі один від одного в питанні служіння народові: “- Хай їм з їх управою, з їх земством! – Мене громада вибрала… Я громаді присягав… Хто старший: громада чи вони? – То й на громаду плюнь! – Чіпка аж позеленів од такого слова”. Як член земства Варениченко не йде на жодні компроміси. Така позиція Чіпки свідчить, що в народному уявленні ще зберігалися згадки про козацьке самоврядування, а український менталітет залишався виразно демократичним.

Щоб належно зрозуміти Чіпку, збагнути крайнощі його вибору і метань (від клятви “бути добрим”, у ранньому дитинстві даної бабусі, до знущань над рідною матір’ю; від катарсису1 в гарячці після побоїв, коли Галя вказала йому на негідні вчинки, до створення банди; від бажання служити громаді в земстві до страшного вбивства родини Хоменків), варто проаналізувати характери й долю його найближчих родичів. Від матері Чіпка успадкував духовне ледарство, невимогливість до себе; від батька – палку вдачу й непримиренність; від діда, пана Василя Польського, – байдужість, невміння співчувати й жаліти, панську вседозволеність, небажання відповідати за свої вчинки. Якщо врахувати, що байстрюки пана Польського у романі ще й Матня і Пацюк, то і в їхніх вчинках неодноразово простежуються риси черствості, аморальності, хижої хитрості, які епізодично притаманні й Чіпці.

Із земства Варениченка виганяють, але він не тільки не визнає, що злочинець не має права бути при владі, аргументуючи далеким від юридичної дії контраргументом (“Хто скаже, що я чоловіка вбив? Може, вони на своїм віку десятки, сотні на той світ позагонили”), а й свій нестримний гнів спрямовує не проти винуватців народного бідування. Убивство сім’ї заможного козака Хоменка суперечить Варениченковим ідеалам. Зойк розчарованої Галі: “Так оце та правда? Оце вона!!!” – і самогубство молодої дружини стають важливим показником амплітуди1 страшних Чіпчиних злодіянь. Останні сторінки роману лише акцентують звиродніння Чіпки, який не розуміє Грицькової доброти, обіцяє повернутися з каторги, щоб поквитатися з матір’ю: “Хай мене дожидає в гості, коли не сконає до того часу…”.

Григорій М’ясоєдов. Земство обідає (1872)

1 Катарсис – тут: очищення, прозріння.

Каторжник. Фото Олексія Кузнецова (1891)

Іван Філонов. Ілюстрація до роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” (1954)

На противагу трагічній долі Чіпки та його переродженню в “пропащу силу”, Панас Мирний відтворює життєпис ровесника й товариша дитинства Варениченка – сироти Грицька. Відбувши кількарічні заробітки, Чупруненко повертається у село не тільки з грішми, а й з амбіціями – сватається до дочки багатія. А втім, одружується з наймичкою-сиротою Христею. І те, що Грицько не хоче задарма взяти останній стіжок ячменю, і те, що доглядає до кінця життя Чіпчину матір, – результат Христининого впливу. Він чи не єдиний з усього села таки підійшов до Чіпки-каторжника, озвався до нього “з самого глибу серця” і у його запитанні – співчутті “не було ні докору, ні помсти, а вчувався тяжкий жаль – шкода пропащого брата”. Як і Чіпка, Грицько – образ-тип, адже саме так, як Грицько, в основному проявляли себе заможні пореформені селяни.

Мотря Жуківна, Чіпчина мати, постає перед читачами вільною селянкою, але вкрай убогою, затурканою. Одруження з Остапом Хрущем поліпшило її матеріальне становище, та народження сина стало ганьбою для Мотрі. Чіпка зростав без належної материнської ласки й турботи: до краю перевтомленій важкою працею і злиднями Мотрі було ані до себе, ні до свого сина. Якби не баба Оришка, Мотрина дитина навряд чи й вижила б і не померла ще в ранньому дитинстві. Правда, в окремі моменти Мотря ніби спам’ятовувалася, старалася стати кращою. Наприклад, коли Чіпка хворів, у матері прокидався страх втратити свою єдину дитину, і вона цілими ночами не спала. Водночас материнські прокльони, які Мотря на адресу Чіпки посилала з найменшого приводу, збулися страшно й невідворотно.

1 Амплітуда – висота коливань.

Василь Тропінін. Старенька з куркою (портрет дружини художника) (1856)

Мотря не здатна збагнути страждання дорослого сина через втрачену землю. їй як наймичці чужа радість хліборобської праці на власній ниві: “Плюнь ти на ту землю!.. Жили ж он без землі кілька літ, та хліб їли… й тепер не сидітимемо без його…” Мотря нібито бореться за Чіпку, але ця боротьба не дає доброго результату, адже зводиться то до того, що рідна мати звертається у волость, щоб Чіпку покарали (прилюдно побили) й посадили в “чорну”, а тоді через власні муки совісті бродить навколо місця синового ув’язнення, то переселяється до баби-пупорізки, якій за допомогу в пологах селянки віддячують харчами, а Мотря, крім дармового хліба, отримує ще й співчуття і має кому розповісти про невдячного сина, то – це вже значно пізніше – мало не щоденно гризеться з Явдохою, тещею Чіпки, і цим робить синове життя у рідній хаті нестерпним.

Мати не сліпа і не глуха, прекрасно розуміє, куди її Чіпка з “товаришами” щоночі вибирається, але тільки легенько йому дорікає: “Що це ти, сину, робиш?.. Згадай: у яких ми злиднях жили, в якій нужді гибіли, та ніхто про нас не скаже слова лихого”. Те, що Чіпчина мати самій собі бажає смерті, – теж не вихід зі становища. Мотря із Галею, ці дві найближчі серцю Чіпки жінки, все-таки могли б на нього вплинути якось ефективніше. Натомість і мати, й Галя сподіваються, що все лихе мине само собою, без їхніх зусиль. Те, що Мотря видає Чіпку-вбивцю, особисто доносить на рідного сина у волость після того, як під її вікно з хутора прибігає єдина вціліла дівчинка з великої сім’ї Хоменків, засвідчує наявність у Мотрі притомності духу, характеру, сили волі, совісті й сміливості. Найрідніша людина з такими рисами не повинна була допустити Чіпку до злочину! На жаль, автор навіть натяками не показує Мотриних вагань і страху за долю Чіпки-каторжника, хоч вони мусили бути! Для цієї жінки рідний син тепер усього лише “у своїй хаті…волоцюга… розбишака”.

Як колись у баби-повитухи, надалі у Грицька і Христі Мотря, найімовірніше, лише всім скаржитиметься на власну долю й непутящого Чіпку, щоб, мовляв, люди не сказали, “яка то мати, що допустила сина до такого, не заборонила йому”, а своєї вини в Чіпчиній деградації і страшному падінні не відчуватиме. Проте Мотрю все-таки невимовно шкода. Її доля надто жорстока й підла, щоб звичайна жінка могла вистояти перед такими немилосердними ударами.

Батько Чіпки Варениченка – Остап Хрущ – Іван Притика – Іван Вареник, колишній кріпак і позашлюбний син пана Василя Польського і вродливої кріпачки Уляни. Народившись через три місяці після весілля Уляни з Петром Вареником, Івась у ранньому дитинстві жив, наче в пеклі. Опинився у панському дворі і змалку відчував немилосердність долі й світу до себе. Панас Мирний детально змалював чинники, які вплинули на формування його характеру. Цікаво, що згодом подібні випробування випадають і на долю Чіпки, але добра й розумна бабуся докладає чимало зусиль, щоб не зачерствіла дитяча душа.

Дональд Золан. Дитя

Життєпис Івана Вареника ніби навмисно розсипаний по всьому роману, але уважний читач дивується силі духу цього персонажа. Очевидно, ностальгія1 за рідним краєм підштовхує нещасного блукальця до того, що, роздобувши паспорт померлого на Дону піщанського вільного селянина Остапа Хруща, Вареник повертається у рідне село. У Пісках Іван намагається не виходити за межі поведінки селянина. Він зарекомендовує себе як працелюбний, передбачливий, розумний. Придбавши грунт, Остап Хрущ одружується з Мотрею Жуківною, яка не завжди може збагнути поведінку свого чоловіка: “Ходить бувало восени або зимою по двору, опустить на груди голову та за цілий день і слова не промовить ні до кого”. Надумавшись повернутися на Дон назавжди (“Та вже ж ви тут з матір’ю то сим, то тим боком настягаєтесь на зиму… А я, коли що, то там і зазимую. Так мені тут остогидло!”), Остап не підозрює про вагітність Мотрі, як і не припускає того, що з паспортом на ім’я іншої людини може видати себе. Зрозуміло, що на допитах (цей фрагмент життя в романі відсутній) Іван Вареник у всьому зізнається. Як двоєженця й кріпака, його пішки женуть у Піски й з волі Василя Польського віддають у солдати, змінивши кріпакові-втікачеві прізвище на Хрущов. Цікаво, що під час війни в Угорщині батько Чіпки стає прапороносцем, але його заслуги присвоює Максим Гудзь. Обороняючи знамено й гинучи тяжкою смертю, в останню мить життя Іван Вареник-Хрущов просить прощення у своїх двох дружин: “Посеред купи лежав, об’юшений кров’ю. Той самий чорненький москаль, що оборонив Максима од смерті, – лежав, тіпався, ще живий… “Ой, лишечко!.. – кричав недобиток: – Ой, рятуйте!.. Мотре!.. Хівре!.. Простіть мене!..” І захарчавши, спустив дух”.

Нащадки козаків представлені в романі насамперед образами січовика Мирона Гудзя та його внука Максима. Образ колишнього козарлюги викликає захоплення читачів, особливо в епізодах його самовідданої боротьби за волю своєї родини, коли нависла реальна загроза покріпачення (“Зажурився старий січовик. Не їсть, не спить… “Син… онуки… своя кров… своє добро… земля… худоба… усе, усе в неволі!””), як і зворушує його намагання бодай одного з онуків зростити справжнім козаком (“Старий січовик натхнув свою душу в молодесеньку душу онука!”).

Образ Максима Гудзя далеко не однозначний і не співмірний образові Мирона. Із дитинства розумний і сміливий (наприклад, про його “кориду” із панським бугаєм навіть читати страшно), хлопчина, ледве уникнувши смерті, не падає духом: “Линула кров з пробитого боку… Страховище заколихалось, ревнуло не своїм голосом, рвонулось з усієї мочі… Максим сміявся”. У романі наголошено на тому, що знищення Запорозької Січі не дає можливості Максимові Гудзю докласти сил до чогось високого, патріотичного: “Як у гніздечку, так у Максимовім сердечку, виплодилась воля, про яку дід переказував; поривала хлопця до сваволі, до невпокою… Живі картини з позадавнього – давна виступали в хлоп’ячій голові: Максимові хотілось самому битись, рубатись, розгардіяшити… З ким же його?., де його?!.”. Нехіть до хліборобської праці, невміння батьків вчасно зупинити Максимові злісні витівки призводять до того, що непокаране зло починає буяти. Зведені й висміяні жінки й дівчата (“Хто в Тхорихи-вдови вимазав ворота дьогтем? Не хто, як Максим… Чиїх рук не втекла Хоменкова дочка Хвиська?.. Не втекла Максимових рук. Хто пустив погану славу на багатирку Шрамченкову дочку?.. Сам устряне, зведе дівчину, – сам потім перший і насміхається”), побиті до півсмерті ровесники (“Похиріє-похиріє та через півроку й на той світ переступить”), ледарство, злодійство і постійна пиятика в шинку (“Що дома не зарве, – зараз у шинок!”), невдале сватання в іншому селі, де про “подвиги” Максима знали менше, але яке також закінчилося бійкою потенційного зятя з потенційним тестем, – і, нарешті, рідний батько Максима знаходить на нього управу – віддає до війська.

Ностальгія – непомірна туга за рідним краєм, яка може призвести й до смерті.

Василь Тропінін. Старий солдат (1843)

Максим у відповідь на материнські сльози жорстоко кидає рідним: “Подякуйте батькові, що в москалі віддав!” Служба в царській армії робить козацького нащадка людиною без сорому й честі. Він водить солдатів на “прокормлєнія”, хоч насправді йдеться про звичайні грабежі. Максим веде розгульне життя, але, на відміну від інших, навчився грамоти. Від природи фізично здоровий, розумний і хитрий, швидко здобув авторитет у війську. Переконавшись, що купована жіноча любов не йде у жодне порівняння зі справжньою, Максим знаходить собі повію Явдошку. Навіть живучи з Максимом спочатку на віру, а згодом у церковному шлюбі, вона промишляє власним тілом (за крадені речі тітка Явдоха “прийме москалика й подарунок”, хоч від Максима за це дружині-зрадниці добряче перепадає (“не раз, не два ходила вона з підсиненими очима”). Максим же, опинившись на війні, демонструє героїзм, але подвиг свого рятівника-прапороносця “хохла Хрущова” присвоює Гудзь, за що і стає фельдфебелем. Бажання служити у війську в Максима розвіюється, хоча він ще бере участь у російсько-турецькій війні, та вже боїться смерті (“Не кидався так, як замолоду, у саме, мовляв, пекло”). За хабар йому вдається отримати звільнення від військової служби.

Народження Галі, повернення у Піски, швидке переселення на хутір, де “в його все було на запорі – позапиране, позамикане”, – закономірні етапи життя гультяя і ватажка банди. Щоправда, Максим учиняє шляхетно, коли бере на себе обов’язки отамана, щоб Чіпка й Галя не були причетні до кримінальних справ. Смерть Максима в романі подана натуралістично. Чіпка порівнює цю смерть із бабусиною, але належних висновків не робить. “Мозковим центром” банди виявляється стара Явдоха, яка боїться ватаги і переїжджає з хутора до зятя й дочки, але водночас підбиває Чіпку зайняти Максимове місце. Врешті, і смерть Явдохи не відповідає християнським уявленням: цілий день гризлася з Мотрею, пиячила, а надвечір лежала в труні без сповіді й причастя.

Микола Пимоненко. Проводи запасних (1910)

Образ Галі у романі дуже ідеалізований. Трагізм юної Гудзівни й у її наївній вірі, що Чіпка здатний перетворитися з отамана банди в законослухняного хлібороба, й у спробі все перетерпіти. Тим часом Галине життя до одруження – аж ніяк не тепличні умови. Принаймні, дівчина була свідома, чим займається її батько, яких страшних гостей частує мати. Вона ж бачила спалахи лютої ненависті свого коханого, коли той погрожував убити Сидора.

Галин характер – нонсенс1. У питомо2 розбійницькій сім’ї навряд чи могла вирости така делікатна, чуйна і вразлива особистість. Те, що Галя здатна позитивно впливати на Чіпку, – данина його любові, а не зусиллям Гудзівни перевиховати свого чоловіка. Загалом Галя, на відміну від Грицькової Христі, – безпорадна й слабовольна, дарма що навіть дівчиною, відмовляючи коханого від розбишацтва, каже Чіпці у вічі: “О, всі ви любі та жалісливі!.. А людей, як курей, ріжете!.. Чуже добро грабувати… лізеш у чужу хату, та хочеш, щоб хазяїн не ловив тебе? Злодюго!” Галине демонстративне нищення власного дорогого, але краденого одягу й жіночих прикрас виглядає дещо награним, адже в москалевої доньки повна скриня найкращих спідниць і багато разків намиста. Самогубство Галі – повна життєва капітуляція, страшне фіаско й водночас неспокутний смертний гріх.

Особливості характеротворення. Мова як індикатор національної само – ідентифікації. У характеротворенні кожного героя роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” особливу роль відіграє психологічно-динамічний портрет, зокрема очі, міміка, жести, одяг персонажа. Суттєве значення мають інтер’єр, родинне середовище, вік, оточення, мова, самохарактеристика персонажів та їхня словесна оцінка іншими дійовими особами. Пейзажі є не тільки тлом дії чи засобом її увиразнення, а й способом індивідуалізації героїв. Вони передають їхні настрої і почуття. Роман пройнятий духом народної мудрості. Мова персонажів пересипана дотепними фразеологізмами, прислів’ями та приказками. Натомість характеристика панею Польською українців на рівні її мовлення промовисто-негативна: “Мазепи! обливанці… а не люди!” Цей засіб увиразнення національно-суспільних явищ яскраво ілюструє, що нащадки козаків у Російській імперії – притлумлені агресивною колонізаторською політикою.

Микола Рачков. Дівчина-українка (II пол. XIX ст.)

1 Нонсенс – тут: щось неймовірне.

2 Питомо – тут: типово, характерно.

Діалог із текстом

1. Яка саме подія спричинилася до написання Панасом Мирним нарису “Подоріжжя од Полтави до Гадячого”?

2. Чому земляки Василя Гнидки ставилися до нього зі співчуттям? Як його називав сам Панас Мирний?

3. Який авторський підзаголовок мав роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Про що це свідчить?

4. Чому всі позашлюбні панські діти з ранніх літ обирали слизьку стежку? Чим відрізнялася доля Івана Вареника від життєвого шляху Матні й Пацюка? А Лушні? Яка авторська позиція у ставленні до цих ледацюг і п’яниць? Кого з них вам найбільше шкода і чому саме?

5. Громада зі співчуття дала Мотрі й Чіпці землю селянина, в якого не було прямих спадкоємців. Чи було справедливим таке рішення? А законним? Чим воно обернулося надалі?

6. Доведіть, що праця на землі позитивно впливала на Чіпку. Чи міг він, втративши колись безплатно отриманий грунт, тяжкою працею заробити грошей, щоб купити омріяний земельний наділ, як це зробив Грицько Чупруненко, і надалі не боятися втратити його?

7. Яку роль У житті Чіпки відіграв його нестримний потяг до чарки в юності? Хто вперше дав Чіпці скуштувати горілки? Коли саме шинок став рідним домом Варениченка? Чи можна назвати його вольовою людиною? Чому ви так вважаєте?

8. Пригадайте, коли і в якій ситуації Чіпка став злочинцем? Чому ж тоді своє усунення із земства він вважав несправедливим?

9. Охарактеризуйте портрет сімнадцятирічного Чіпки. Порівняйте його із зовнішнім виглядом Варениченка, якого після суду женуть у Сибір. Чим відрізнялася поведінка Чіпки від членів його банди, яких етапом гнали через рідне село і яким односельці зі співчуття винесли їжу?

10. У чому саме виявляється “роздвоєність” характеру Чіпки? Перелічіть позитивні й негативні риси його вдачі. Які саме риси домінували в дитинстві, юності, зрілому віці? Чому характер Варениченка змінювався переважно в гірший бік?

11. Як ви вважаєте, Чіпка – це насамперед чесний хлібороб, скоробагатько-скупник полотна чи жорстокий і цинічний отаман банди? Доведіть, що ваша версія слушна.

12. Із якою метою у творі подано образ Грицька і детально проаналізовано етапи його становлення як зразкового господаря?

13. У які періоди свого життя Максим Гудзь викликає захоплення у читачів, а в які – осуд? Що ви можете сказати про авторське ставлення до цього персонажа?

14. Як ви розцінюєте той факт, що під час воєнних подій Максим Гудзь присвоїв подвиг Чіпчиного бать – ка-прапороносця?

15. Чому проблема батьків і дітей у романі багаторазово розглядається у різних аспектах? Розкрийте її на прикладі стосунків у двох-трьох сім’ях персонажів роману, наприклад, Мирона Гудзя та його сина Івана; Мотрі й Чіпки; батька і сина поміщиків Совинських.

16. Перелічіть жіночі образи в романі. Які з них викликають у вас повагу й замилування, які – осуд, а які – жаль? Чому саме?

17. Порівняйте образи Мотрі і Явдошки або Галі й Христі (на ваш вибір). Дайте оцінку впливу цих жінок на власних чоловіків або дітей. Як ви розумієте українське народне прислів’я: “Чоловік – голова, зате жінка – шия, тож куди захоче, туди голову й поверне”?

18. ерелічіть головні і другорядні сюжетні лінії роману. Яка з них схвилювала вас найбільше і чому саме?

19. Що таке позасюжетні елементи? Чи можна вважати розділ “Історія села Піски” вставним розділом? Із якою метою його введено в роман? Які персонажі твору за допомогою цього екскурсу постають багатогранно і рельєфно?

20. У чому полягала відмінність між життям та ідеалами старого козака Мирона Гудзя і вчинками його онука Максима Гудзя?

21. Які почуття у вас викликають образи панів Польських? Хто з представників цього роду виявився найбільш аморальним і розпусним?

22. Знайдіть у тексті роману портрет генерала Польського. Чи піклувався Василь Польський бодай про когось зі своїх позашлюбних дітей? Як саме?

23. Чому в романі навіть влада й багатство панів Польських із часом занепадають, а їм на зміну приходять інші “господарі життя”? Хто саме й чому? Чи кращі ці наступники за своїх попередників?

24. Чому не був осуджений за вбивство кріпачки-красуні молодий пан Совинський?

25. Чому Василь Порох втратив посаду судді? Чи личить йому ним самим обрана роль народного адвоката? Чому цей персонаж не витримав випробування на стійкість і в романі поданий у русі до повної деградації?

26. Що надзвичайно ганебного ви довідалися про минуле голови земства Кряжова?

27. Доведіть, що на всіх щаблях влади в романі процвітають корупція, хабарництво й аморальність, а земство є осиним гніздом колишніх кріпосників.

28. На прикладі тексту роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” доведіть істинність одного з наведених у цьому розділі підручника висловлювань літературознавців (на вибір).

29. Прокоментуйте думку Панаса Мирного про вдосконалення ним уже написаного: “Я 10 000 разів перероблю, щоб тільки вимовить як слід, як у житті воно є… Я язик собі вирву, коли він, стільки літ даремно лежачи за зубами, не заговорить так, щоб і каміння завило…” Про що свідчить висока вимогливість Панаса Мирного до своїх творів?

30. Заповніть таблицю.

31. Об’єднайтеся у дві-три “малі” творчі групи і створіть ремейки на матеріалі найбільш сценічних епізодів роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” (наприклад, розмова бабусі з Чіпкою, розмова Чіпки й Грицька, коли каральні загони “присмиряли” бунт учорашніх кріпаків, зокрема побили діда Уласа; розмова Чіпки й Галі, коли дівчина виявила своє ставлення до награбованого батьком майна.

32. Зусиллями “малої” творчої групи на матеріалі найважливіших епізодів (на ваш вибір) роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” створіть невеличкий сценарій радіовистави. Заздалегідь домовтеся між собою, хто читатиме текст (слова автора), а хто – репліки персонажів. Проведіть кілька репетицій. Найвдаліше виконання запишіть на магнітофон і продемонструйте радіовиставу в класі.

33. Об’єднавшись у “малу” творчу групу (3-5 осіб), підготуйте лаконічний проект “Громадянська позиція і світогляд Панаса Мирного” (на основі авторської позиції у романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”).

Діалоги текстів

1. Назвою роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” стали слова з Біблії. Що саме вони означають? Пригадайте з “Енеїди” Івана Котляревського, на яких тварин Цірцея перетворювала українців.

2. Чому не Івана Нечуя-Левицького за “Кайдашеву сім’ю”, а Панаса Мирного за роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Олесь Гончар назвав “суворим літописцем епохи”, а сучасний літературознавець Михайло Наєнко назвав цей же твір “не просто піснею про наше гірке безталання, а величною симфонією”? Свою відповідь належно аргументуйте.

3. Які соціально-психологічні романи європейських авторів вам відомі? Перелічіть.

4. Як ви думаєте, чому Владислав Реймонт, польський письменник, лауреат Нобелівської премії, свій епохальний твір назвав “Селяни”?

Мистецькі діалоги

1. Уважно розгляньте картину В. Тропініна “Старенька з куркою” й опишіть її. До яких жіночих образів – баби Оришки чи Мотрі Луківни, матері Чіпки, ця картина може бути використана як ілюстрація? Свою думку належно обгрунтуйте.

2. Якою мірою картина “Дитя” американського художника Д. Золана, якого називають “найдобрішим художником XX ст.”, надається для ілюстрації образу Чіпки в дитинстві?

3. Розгляньте картину В. Тропініна “Старий солдат”. Як ви думаєте, нею доречніше ілюструвати образ Чіпчиного батька чи Максима Гудзя? Чому?

4. Розгляньте картину М. Пимоненка “Проводи запасних”, знайдіть у тексті роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” уривок, суголосний змістові цього художнього полотна.

5. Порівняйте словесний портрет Галі Гудзівни з дівчиною на картині М. Рачкова. Що спільного, а що відмінного між цими образами?

6. Розкрийте зміст картини Г. М’ясоєдова “Земство обідає”. Як ви думаєте, подібним строкатим складом відзначалося й те земство, до якого був обраний Чіпка? Чому ви так вважаєте? Як ви розумієте назву картини?

7. Який епізод роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” суголосний ілюстрації українського графіка І. Філонова? Належно аргументуйте свою відповідь.

8. Розгляньте старе фото, на якому зображено каторжника царських часів. Опишіть інтер’єр, у якому доводиться жити ув’язненому.

Діалог із науковцем

Микола Сиваченко1

ТИТАНІЧНА РОБОТА У СПІВАВТОРСТВІ2

Ранні прозові спроби Панаса Мирного за часом написання належать до початкового періоду творчості письменника і становлять лише передісторію першого великого синтезуючого роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, що своєю появою засвідчив якісно новий етап у творчості Мирного – етап творчого розквіту… Природно, виникає питання: невже молодий Мирний, залишивши “компонувати свої послів’я” (це була в більшості випадків нехитра стилізація ранніх поезій Шевченка та народних пісень), одразу ж став автором повісті “Чіпка”?

Справедливість вимагає сказати, що в роботі над великим твором молодий письменник Мирний потребував серйозної допомоги, за якою він і звернувся до Білика. Той чуйно поставився до творчих інтересів Мирного, підтримав його сміливі творчі починання. Спочатку ця допомога виражалась у формі критичних зауважень і консультацій, а далі – і в спільній творчій праці. Бачачи у молодшого брата сильний, оригінальний письменницький талант, Білик цінував думку основного автора, а часом і сам просив у нього поради в розв’язанні тієї чи іншої колізії твору… На жаль, літературне співробітництво Мирного і Білика було не довгим. Іван Рудченко на початку 80-х років поставив хрест на захопленнях молодості, …і цілком віддався чиновницькій кар’єрі.

Стверджуючи нерозривний зв’язок роману з конкретною історичною дійсністю, слід пам’ятати, що його автори не фотографували життя і не сприймали за абсолютну істину всі явища й факти, свідками яких їм довелося бути… Творча робота братів свідчить про створення ними типових характерів, типових життєвих умов, довгого і складного шляху персонажів від прототипів до перетворення у повноцінні, соціально значущі, індивідуальні образи-характери. Водночас поглиблене психологічне трактування у романі притаманне не всім героям, а лише основним. Особливою складністю, тонкими психологічними відтінками позначені переживання Чіпки, які подані в динаміці, суперечностях, відповідно до ситуацій, у яких перебуває чи діє герой.

1 Микола Сиваченко (1920-1988) – український літературознавець, дослідник творчості Панаса Мирного, зокрема роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”.

2 Назва статті наша. – Прим, авторів підручника.

Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, незважаючи на цензурні утиски та заборони, відіграв велику роль в історії розвитку української літератури, зокрема прози… Добре відомо, якої високої думки був М. Коцюбинський про Мирного, його романи й повісті. “Ви, – захоплено писав Коцюбинський Мирному, – найбільш шанований мною письменник український, сила й краса літератури нашої”.

1. Як ви думаєте, без консультацій і допомоги старшого брата задум написати роман про “безталанне дитя свого віку” Панас Мирний реалізував би настільки потужно?

2. Панас Мирний був основним співавтором роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, одноосібно написав інший соціально-психологічний роман “Повія”, натомість Іван Білик обрав шлях не митця, а чиновника. Як ви вважаєте, хто з братів зробив правильний життєвий вибір? Свою відповідь належно аргументуйте.

3. Із якої причини соціально-психологічний роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” став визначним явищем не тільки в українській, а й у європейській літературі?

4. Як ви думаєте, чому М. Коцюбинський називав Панаса Мирного “силою і красою літератури нашої”?

Консультація

Читацький практикум “Прозовий епічний твір великої форми. “Ключі” до прочитання. Лист другові про недавно прочитане”

1. Пригадайте основні риси жанру роману в цілому та найпоширеніші різновиди роману.

2. Перелічіть ознаки соціально-психологічного роману. Зверніть увагу на слово “психологічний” та запам’ятайте, що воно ключове у визначенні саме такого різновиду великої прози.

3. Належно проаналізуйте композицію (будову, архітектоніку) роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Доведіть, що соціально-психологічний роман Панаса Мирного та Івана Білика має ознаки кримінального роману.

4. Напишіть листа другові (подрузі) про ваше ставлення до злочинів Чіпки. Принагідно користуйтеся такими перлинами народної мудрості: “Багатого проводжають з хати, щоб не впав, а бідного – щоб не вкрав”, “Злодій із злодієм знається, а добрих людей цурається”, “Зароблений сухар смачніший від краденого бублика”, “І вбивця Богу молиться, але його лише чорт слухає”, “Кожен пияк закусює здоров’ям своїх рідних, а кожен убивця вбиває насамперед у собі самому людину”.

5. Об’єднайтеся в “малі” групи: “Історики”, “Соціологи”, “Філософи”, “Літературознавці”, “Журналісти”. Із посиланнями на текст роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” і події сучасності подискутуйте щодо проблеми месництва: “Чи має право окрема людина диктувати власне поняття суспільної справедливості всім іншим?” Зверніть увагу, що із застосуванням сили й закономірною причинно-наслідковою появою потенційних жертв таке явище здатне перерости в терористичні акти.



(2 votes, average: 4.50 out of 5)