Росія в другій половині 1850-1870-х роках
Епоха 1850-х років відкрилася “похмурим семиріччям” (1848-1855). У 1848-1849 роках по Європі прокотилася хвиля революцій, серед яких Лютнева революція 1848 року мала важливі наслідки для російського суспільства: з неї “починається царство мороку в Росії” (П. В. Анненков). Завершилася щодо ліберальна епоха миколаївського царювання з її вірою в людину, в перемогу розуму, в прогрес і вдосконалення людського роду.
Уряд, наляканий подіями в Європі, особливо гостро починає реагувати на внутрішні російські обставини. Жорстоко придушуються селянські хвилювання, що спалахують в різних кінцях країни. Робляться різного роду каральні заходи відносно оппозіціонних1 настроїв у передової частини російського суспільства.
Люди 1840-х років, колір російського дворянства, для яких сама ідея революції була неприйнятна, проте дуже болісно сприйняли перемогу реакції в Європі і розростається ситуацію політичного терору в Росії.
Особливу увагу уряд приділяє навчальним закладам, прагнучи припинити можливе і має місце вільнодумство професорів і студентів. Але головними об’єктами, на яких зосереджено державне “око”, є література і журналістика. Засновується особливий комітет на чолі з князем А. С. Меншиковим для перевірки упущень цензури в періодичній пресі та з метою викорінення “шкідливого напряму” в літературі. Через деякий час створюється постійний комітет але справах друку, відомий як “Бутурлінскій” (за прізвищем його голови).
У російських журналах цього часу заборонялося навіть згадувати про щось французькому – усюди ввижалася зв’язок з революцією. Так, “Современник” не зміг опублікувати роман XVIII століття “Манон Леско” абата Прево.
Для наведення порядку в суспільному житті офіційна влада не гребували нічим у виборі охоронних засобів, наприклад, як і в грудневу пору 1825 року, в суспільстві існувала система осведомительства.
У квітні 1849 в Петербурзі був розгромлений гурток революційно налаштованої молоді, яким керував М. В. Буташевич-Петрашевський. Під слідством перебувало 123 людини, з них 21, у тому числі Ф. М. Достоєвський, був засуджений до страти, заміненої в останній момент, вже після здійснення всього передсмертного ритуалу, різними термінами каторги.
За традицією переслідуванням піддавалися письменники, публіцисти, журналісти. За повісті “Протиріччя” і “Заплутана справа” засланий до Вятки (1848) М. Є. Салтиков-Щедрін. У 1852 році за некролог про Гоголя (але головна причина полягала в публікації “Записок мисливця”) надсилається до свого маєтку Спаське-Лутовинова І. С. Тургенєв.
У 1852-1853 роках помітно загострилися російсько-турецькі відносини; їх результатом стала Кримська війна.
У 1855 році помирає Микола I. І хоча ще не закінчилася війна, але вся Росія відчувала, що зі смертю Миколи завершилася велика і страшна епоха, що більше так жити неможливо.
Це почуття виникало ще раніше, в 1853-1854 роках, але переломним виявився саме 1855-й. Цей рік характеризується і самим бурхливим за весь час війни розмахом селянських заворушень.
30 серпня 1855 упав Севастополь – трагічна подія, що стало кульмінацією війни та наблизило її розв’язку. Ганебна поразка Росії в Кримській війні виявило неспроможність кріпосницької системи, яка потребує негайного реформування. Уряду стало абсолютно ясно, що подальше збереження кріпосного права загрожує революцією.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)