Росія в Семирічній війні 1756-1762 років
До середини 50-х років змінилася розстановка політичних сил в Європі. З ослабленням Австрії зміцнилися її відносини з Францією. У той же час головними ставали протиріччя між Францією і Англією, які вели боротьбу за американські володіння. Сильне занепокоєння у європейських монархів викликало посилення Пруссії в Європі. Армія прусського короля Фрідріха II вважалася непереможною і представляла серйозну загрозу сусідам.
У 1756-1757 роках склалися дві коаліції європейських держав, що протистояли один одному: Пруссія й Англія, з одного боку, а з іншого – Франція, Австрія, Росія і Саксонія (в 1757 році до них приєдналася також Швеція).
Росія брала участь у цьому союзі з метою вберегти від Пруссії свої прибалтійські придбання, якими мріяв заволодіти прусський король.
Війну почав Фрідріх II. Він обрав єдино можливу тактику: швидко перекидаючи свою сильну армію з одного фронту на інший, він стрімкими ударами загрожував розправитися з супротивниками поодинці. Цьому його задумом сприяла і неузгодженість в діях союзників. У результаті в серпня 1756 Фрідріх зумів швидко розгромити саксонську армію і тим самим вивести одну з країн коаліції з війни.
У липні 1757 у війну з Пруссією вступила Росія. Російська армія на чолі з генерал-фельдмаршалом С. Ф. Апраксин за наказом імператриці попрямувала в Східну Пруссію і зайняла Мемель, Тильзит та інші міста. Перед нею було поставлено завдання взяти столицю Східної Пруссії Кенігсберг, біля якого знаходилася сорокатисячне прусська армія. 19 серпня 1757 під невеликим селищем Гросс-Егерсдорф відбулося одне з найбільших битв Семирічної війни. У ході його прусська армія була розбита. Вирішальну роль зіграв удар резервної бригади під командуванням П. А. Румянцева. Однак, знаючи про хворобу імператриці і про симпатії до Фрідріха II з боку спадкоємця престолу Петра Федоровича, Апраксин не тільки не переслідував розбитого противника, а й віддав наказ про відступ. У результаті німцям вдалося в короткий термін знову зібрати залишки розбитого війська і направити його проти росіян. Тим часом імператриця одужала, а Апраксин був відсторонений від командування і відданий під суд.
Новим командувачем армією був призначений генерал-аншеф В. В. Фермер. Вже через місяць йому вдалося зайняти Кенігсберг і всю Східну Пруссію. Єлизавета Петрівна в 1758 року видав указ про приєднання Східної Пруссії до Росії.
У серпні 1758 російські війська, незважаючи на втечу з поля бою свого командувача Фермора, не тільки встояли під натиском прусської армії на чолі з Фрідріхом II під селом Цорндорф, а й змусили її до нагальному відступу. У 1759 році російська армія під командуванням П. С. Салтикова здобула блискучу перемогу над пруссаками в битві під Кунер – сдорфом.
А у вересні 1760 російські війська увійшли в Берлін. Після взяття в 1761 році російськими фортеці Кольберг створилася загроза повного військової поразки Пруссії у війні.
Фрідріх II в розпачі то намагався отруїтися, то зректися престолу. Однак у самий розпал заключного етапу війни померла імператриця Єлизавета Петрівна. Вступив на престол Петро III негайно припинив військові дії і уклав союз з Фрідріхом II проти вчорашніх союзників Росії. Лише переворот, здійснений влітку 1762 року, дозволив Росії уникнути нової затяжної війни. Катерина II розірвала союз з Пруссією, але знову починати з нею боротьбу не стала. Російські війська повернулися додому.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)