США в другій половині 20 століття – початку 21 століття

Боротьба за лідерство

З Другої світової війни Сполучені Штати Америки вийшли, значно посиливши своє політичне і економічне вплив у світі. На території США не велися бойові дії, набагато меншими, ніж у інших учасників війни, були людські втрати (близько 300 тис. Чоловік). Поставляючи союзникам озброєння, боєприпаси, продовольство і т. Д.; США підтримували свою промисловість і сільське господарство і одночасно ставали кредитором багатьох держав. Отримавши в своє розпорядження атомну зброю, американські керівники використовували його для демонстрації сили, розраховуючи, що це також допоможе їм диктувати свої умови при влаштуванні післявоєнного світу. Наприкінці 1945 року президент США Г. Трумен заявив про те, що на американський народ ліг тягар відповідальності “за подальше керівництво світом”.

Зміцнення політичного, економічного, військового лідерства в світі стало провідною ідеєю політики США в другій половині XX – початку XXI ст. Цьому сприяло, з одного боку, ключове положення США в ООН (в складі 5 держав – членів Ради Безпеки), а з іншого – активну участь у створенні НАТО, мережі інших військово-політичних блоків.

У країні була проведена реорганізація військової галузі. У 1947 р були підпорядковані єдиному управлінню все військові відомства, для керівництва ними вводився пост міністра оборони, створення Ради національної безпеки при президенті. Тоді ж почало свою діяльність Центральне розвідувальне управління (ЦРУ). В умовах розпочатої “холодної війни” концепції “позиції сили” і “стримування” держав “східного блоку” доповнилися планами “передового базування” – американської військової присутності в різних країнах і регіонах світу. Була розгорнута мережа військових баз і об’єктів США в Європі (в державах – учасницях НАТО), на Далекому Сході і в басейні Тихого океану, в Латинській Америці і зоні Карибського басейну, на Близькому Сході і т. Д. До 80-х рр. XX ст. США мали майже 1600 військових баз і об’єктів на території 34 держав, де знаходилися понад 500 тис. Американських військовослужбовців. На початку XXI ст. американські військові бази з’явилися навіть в колишній радянській Середній Азії, Афганістані, Іраку.

У післявоєнні роки США отримали широкі можливості для затвердження економічного лідерства в індустріальному світі. Завдяки експорту товарів і капіталів (особливо у вигляді позик і кредитів) північноамериканські транснаціональні корпорації (ТНК) створили фінансову імперію, що не поступалася по прибутковості того, що отримували раніше метрополії від своїх колоніальних володінь. Але зберегти лідерство виявилося непросто. Якщо в кінці 40-х – початку 50-х рр. воно було безперечним, то в наступні десятиліття серйозну конкуренцію Сполученим Штатам стали складати держави Західної Європи та зробила різкий ривок вперед Японія.

В середині 80-х рр. Японія витіснила США з першого місця в світовому експорті капіталу, а ФРН – з першого місця в експорті товарів. Тоді ж (вперше за період з 1914 р) іноземні вкладення капіталів і імпорт товарів в США перевищили вивезення капіталу і товарів з країни. У 80-і рр. іноземні монополії, насамперед японські, поставляли 25% продаваної на внутрішньому ринку США стали, 30% автомобілів, а за окремими видами електронної техніки цей показник досягав 60%. В кінці XX – початку XXI ст. все більш серйозною проблемою для економіки США стає конкуренція з боку Китаю, який поставляє на американський ринок свої товари. Конкуренція доходила до свого роду торгових воєн. Для того щоб відстояти свої позиції в індустріальному світі, з 80-х рр. в США були значно збільшені витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР), прийнятий курс на розвиток наукомістких галузей промисловості.

Зміни політичного курсу

Одна з визначальних особливостей політичного розвитку США полягає в тому, що тут поєднуються прихильність політичним традиціям і гнучке реагування на що відбуваються в світі зміни. Це проявилося і в історії другої половини XX – початку XXI ст., Яка показала, як консерватизм все ж може долатися вищою владою або в результаті масових виступів американців.

Чим визначалося і в чому полягало розвиток політичного курсу в США в даний період? Широкі повноваження президента країни, який поєднує функції глави держави і глави уряду, верховного головнокомандувача і керівника зовнішньої політики, який призначає (за згодою сенату) і зміщує членів кабінету міністрів, роблять його ключовою фігурою в ухваленні та здійсненні рішень з усіх питань внутрішньої і зовнішньої політики. Разом з тим дії президента країни, який очолює виконавчу владу, врівноважуються так званою системою “стримувань і противаг”. Це означає, що органи законодавчої влади (конгрес, що складається з сенату і палати представників) і судової влади (Верховний суд) мають можливість в установленому конституцією порядку призупинити або скасувати виконання рішень президента, висунути свої ініціативи.

Дві основні партії США, які висувають кандидатів на вищі державні пости, – демократична і республіканська – відрізняються від більшості відомих партій тим, що є не стільки представниками інтересів певної соціальної групи – великих підприємців або дрібних власників, робітників або фермерів, скільки частиною виборчої машини. Їх головне завдання – боротьба за владу під час виборів. Загальнонаціональні з’їзди партій, як правило, скликаються в рік президентських виборів, щоб затвердити передвиборчу програму і кандидатів на посади президента і віце-президента (при цьому партія виставляє тільки по одному кандидату на кожен пост). Велику роль в результаті боротьби грає особистість висунутого кандидата, американці нерідко голосують не стільки за партію, скільки за майбутнього лідера країни. Відсутність у демократів і республіканців централізованих партійних структур, обов’язкового членства загострює боротьбу за “середнього виборця”. У хід йдуть всі засоби – від необмежених передвиборних обіцянок і реклами своїх кандидатів до викриття суперників у всіляких проступки. Скандальну популярність придбало Уотергейтську справу, пов’язану з проникненням республіканців в штаб-квартиру демократичної партії під час передвиборної кампанії 1972 р Розслідування у цій справі і серія інших викриттів змусили президента-республіканця Р. Ніксона піти в 1974 р у відставку.

У момент закінчення Другої світової війни президентом був демократ Г. Трумен (1945-1953), в 1953 – 1961 рр. – республіканець Д. Ейзенхауер, в 1961 – 1969 рр. – демократи Дж. Кеннеді, Л. Джонсон, в 1969-1977 рр. – республіканці Р. Ніксон, Дж. Форд, в 1977-1981 рр. – демократ Дж. Картер, в 1981 – 1993 рр. – республіканці Р. Рейган, Дж. Буш, в 1993 – 2001 рр. – демократ У. Клінтон. На останніх в XX в. виборах в листопаді 2000 р склалася унікальна ситуація: розрив голосів, поданих за кандидатів у президенти республіканця Дж. Буша-молодшого і демократа політика адміністрації Рейгана сприяла пожвавленню виробництва після важких криз 1974 – 1975 pp. і 1980-1982 рр., структурній перебудові економіки в ході науково-технічної революції. До кінця 80-х рр. рівень безробіття в країні знизився до 5,4% від усього активного населення (в роки кризи початку 80-х рр. він становив близько 10%).

Як і всі неоконсерватори, Рейган виступав за посилення військових позицій своєї країни в світі. Його адміністрація висунула завдання модернізації стратегічних озброєнь США, а потім “стратегічну оборонну ініціативу” (СОІ), названу програмою “зоряних воєн”. Відповідно зросла частка військових витрат в державному бюджеті – з 23% в 1980 р до 27% в 1985 р Однак з другої половини 80-х рр. курс неоконсерваторів став змінюватися. Вирішальну роль в цьому зіграла висунута керівником СРСР М. С. Горбачовим концепція “нового політичного мислення” в міжнародних відносинах. Р. Рейган, раніше називав радянську країну “імперією зла”, в результаті серії зустрічей і переговорів з Горбачовим погодився укласти домовленості про знищення обома державами частини своїх ядерних озброєнь. Розпочатий в той період поворот в радянсько-американських відносинах позначився в подальшому і на відносинах між Україною і Російською Федерацією і США.

На роки президентства В. Клінтона припала найтриваліша в післявоєнній історії США смуга економічного підйому (в 2000 р кількість безробітних становила близько 4% всього активного населення, був подоланий дефіцит державного бюджету). Фахівці стали говорити про “нову економіку інформаційної ери”. Розпад СРСР і “східного блоку” створив нову геополітичну ситуацію, що дало можливість деяким американським аналітикам стверджувати: “Сьогодні США можуть дозволити собі робити в зовнішньому світі все, що вони вважають за потрібне, не побоюючись завдати шкоди своїм внутрішнім інтересам”. Подібними підходами США керувалися при президенті Дж. Буша-молодшого.

На порозі XXI ст. серйозним випробуванням для США стали терористичні акти 11 вересня 2001 р Вчинені терористами-смертниками за допомогою викрадених літаків атаки на будівлі в Нью-Йорку і Вашингтоні забрали життя більше 3 тис. осіб. Ці події змусили США вжити заходів проти міжнародного тероризму. Під приводом боротьби з міжнародним тероризмом війська США та їхніх союзників вторглися в 2001 р в Афганістан, а в 2003 р в Ірак. Однак встановити повний контроль над цими країнами США не змогли.

З 2008 р США стали центром світової економічної кризи. Надії на вихід з нього багато хто пов’язує з першим чорношкірим президентом США Б. Обамою, обраним в 2008 р

Uромадські рухи

У другій половині XX в. в Сполучених Штатах Америки було зроблено чимало для того, щоб зміцнити економічну і військову міць країни, зберегти внутрішню стабільність, підвищити життєвий рівень населення. І все ж виявилося, що у багатьох громадян були і є проблеми, які спонукають до протесту проти існуючого стану речей, до боротьби за свої права. У різні періоди на перший план виступали різні проблеми і відповідно руху. У другій половині 40-х рр. у відповідь на прийняття закону Тафта-Хартлі, який значно обмежував права профспілок, пройшли масові виступи робітників, в страйках брали участь 4 млн 130 тис. чоловік.

У 50-і рр. в багатьох штатах країни розгорнулася боротьба темношкірих американців проти расової дискримінації, за цивільні права. У 1955-1956 рр. в місті Монтгомері (штат Алабама) чорношкірі мешканці провели бойкот міського транспорту, в якому були роздільні місця “для білих” і “для чорних”. Очолив акцію протесту молодий священик Мартін Лютер Кінг. Після року завзятої боротьби влади змушені були скасувати сегрегацію в міському транспорті.

Нова хвиля боротьби чорношкірого населення за громадянські права піднялася в середині 60-х рр. У цей час уже не вдалося утримати її в рамках кампанії громадянської непокори, прихильником якого був М. Л. Кінг. Масові заворушення в одному з населених чорними жителями передмість Лос-Анджелеса влітку 1965 р вилилися в сутички з поліцією, руйнування будинків, магазинів, знищення автомобілів і т. Д. 34 людини були вбиті, 899 поранені, 4 тис. Заарештовані. Матеріальний збиток склав 45 млн доларів. У 1968 р був убитий М. Л. Кінг. В середині 60-х рр. виникла організація бойовиків “Чорні пантери”, яка закликала до збройної боротьби проти білих. У 1966 р хвилювання чорного населення відбулися в 42 містах, в 1967 р – в 114 містах.

У другій половині 60-х рр. значного розмаху набув рух за припинення війни у ​​В’єтнамі, головним учасником якого стала студентська молодь. Протест проти війни висловлювався у відмові призовників йти в армію, публічному знищенні призовних повісток, демонстраціях. На заклик Комітету за мораторій у В’єтнамі восени 1969 р 250 тис. Чоловік взяли участь у демонстрації у Вашингтоні з вимогами швидкого виведення військ з В’єтнаму. Навесні 1970 р третину університетів і коледжів виступила з протестами проти вторгнення американських військ в Камбоджу. У студентському містечку університету в місті Кент національні гвардійці відкрили вогонь по студентах (4 людини були вбиті, 10 поранені). В ході антивоєнних виступів висловлювалося невдоволення внутрішньою політикою уряду, з’явилися групи молоді, які називали себе “новими лівими”. На початку XXI ст. відбувалися виступи проти війни в Іраку.

В цілому соціальні виступи і руху в США в другій половині XX – початку XXI ст. показали, що високий рівень розвитку, багатство і демократичні засади суспільства самі по собі не усувають всі життєві протиріччя і проблеми людей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

США в другій половині 20 століття – початку 21 століття