Ніл Гейман: від чого залежить наше майбутнє – БІБЛІОТЕКИ – ЦЕ СВОБОДА – СУЧАСНА ЛІТЕРАТУРА В ЮНАЦЬКОМУ ЧИТАННІ

Сучасний англійський письменник Ніл Річард Маккінон Гейман (нар. 1960) вважає, що “читання художньої літератури, читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини”. У 2013 р. Гейман навіть прочитав лекцію на тему “Чому наше майбутнє залежить від читання”.

У літератури, на думку письменника, є два призначення: “По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж відбудеться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все закінчиться… у цьому є справжній драйв. Це дає можливість вивчити нові слова, думати по-іншому, рухатися вперед. Усвідомлювати, що читання як таке є насолодою. Одного разу зрозумівши це, ви будете читати завжди.

Найпростіший спосіб виховати грамотних дітей – навчити їх читати і показати, що це – приємна розвага. Знайдіть книжки, які їм подобаються, дайте їм доступ до них, дозвольте їм прочитати їх.

Не існує поганих дитячих авторів, якщо діти хочуть їх читати й шукають їхні книжки. Усі діти різні. Вони знаходять потрібні історії і стають їхньою частиною. Банальна, стандартна ідея не є такою для них. Адже дитина відкриває її для себе вперше. Не відсторонюйте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі.

По-друге, художня література породжує емпатію (здатність співчувати). Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви бачите речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви створюєте самі з літер і кількох знаків пунктуації. І тільки ви, використовуючи свою уяву, створюєте світ, заселяєте його і дивитеся навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця й світи, про які б і не дізналися. Ви усвідомлюєте, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимсь іншим, і, коли настає час повернутися у свою реальність, щось усередині вас змінюється назавжди.

Емпатія – це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє поводитися не як самозакохані самітники”.

“Ви знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі: світові не обов’‎язково бути саме таким. Усе може змінитися”. На цьому відкритті Гейман будує і власне життя, і свою творчість. А разом із письменником власні світи, непідвладні законам фізики, створюють його читачі.

Фотопортрет Н. Геймана. 2007 р.

Т. Макдонах. Кадзуо Ішігуро та Н. Гейман. 2015 р.

Н. Гейман народився в місті Портчестері (Велика Британія) 1960 р., але у віці тридцяти двох років переїхав до США. Після закінчення ніколи Ніл точно знав, чого хоче досягти в житті. Він знехтував вищою освітою і обрав професію журналіста. Перші результати з’‎явилися тільки через шість років, коли було опубліковано перше інтерв’‎ю Геймана. Письменник знову змінив світ навколо себе в 1984 р., опублікувавши своє перше оповідання.

До кінця 1980-х Гейман знаходить напрям літератури, який, на його думку, дає найбільше можливостей створювати нову реальність. Це – фантастика. У 1983 р. письменник починає працювати в жанрі коміксу і згодом стає найкращим автором у цій галузі. Не дивно, що в лекції “Чому наше майбутнє залежить від читання” він спростовує думку про існування жанрів літератури, які можуть зашкодити дітям.

Механізми культури

У своїй лекції Н. Гейман також наголошує на винятковій ролі бібліотек у наш час: “Інший спосіб зруйнувати дитячу любов до читання – це, звісно, переконатися, що поруч немає книжок. І немає місць, де діти могли б почитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися.

Це освіта (яка не закінчується того дня, коли ми полишаємо школу чи університет), це дозвілля, це притулок і доступ до інформації.

Гадаю, що тут річ у природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація – безцінна. Протягом усієї історії людства ми жили в інформаційному голоді. В останні роки ми підійшли до перенасичення інформацією. Ерік Шмідт з Google розповідає: нині що два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми створили від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це близько п’‎яти ексабайтів інформації на день, якщо ви полюбляєте цифри. Сьогодні завдання полягає не в тому, щоби знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти те, що нам справді потрібно.

Бібліотеки – це місця, куди люди приходять по інформацію. Книжки – це тільки верхівка інформаційного айсберга. Бібліотекарі можуть вільно й легально забезпечити вас цим безцінним ресурсом. Сьогодні більше дітей, ніж будь-коли раніше, беруть книжки в бібліотеках, і це різні книжки – паперові, електронні, аудіокниги. Однак бібліотеки – це також місця, де люди, у яких немає комп’‎ютера чи доступу до Інтернету, можуть вийти в Мережу. Це надзвичайно важливо, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформлюємо пенсію. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися у світі.

Бібліотеки – це ворота в майбутнє. Тому дуже шкода, що по всьому світу місцеві урядовці розглядають закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, аби заплатити сьогодні. Вони зачиняють ворота, які мають бути відкритими.

Книжки – це спосіб спілкуватися з мертвими, учитися в тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило знання, які можна розвивати, а не просто запам’‎ятовувати. Є казки – старіші за безліч країн, які значно пережили культури й стіни, у яких їх вперше розповіли.

Треба підтримувати бібліотеки. Використовувати їх, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їх закриття.

Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру та мудрість. Ви притлумлюєте голоси минулого і шкодите майбутньому”.

Справжній митець має бути щирим, – вважає Гейман. Він мусить визнавати свої помилки, як китайці, що переконалися в користі наукової фантастики. “У 2007 р. я був у Китаї, – розповідає письменник, – на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. Я запитав офіційного представника влади: чому? Адже наукову фантастику не схвалювали досить довго. Що змінилося? Усе просто, сказав він. Китайці створюють чудові речі, якщо їм приносять схему. Однак вони нічого не поліпшують і не вигадують самі. Тому їхня делегація поїхала до США, відвідала Apple, Microsoft, Google і розпитала людей, які створюють майбутнє вже сьогодні, про них самих. З’‎ясувалося, що всі вони читали наукову фантастику, коли були хлопчиками й дівчатками”.

Сам Гейман радить батькам читати дітям уголос: “Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх радує. Читайте їм історії, від яких ми вже втомилися. Говоріть різними голосами, зацікавлюйте їх і не припиняйте читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Зробіть читання вголос моментом єднання, коли ніхто не витріщається в телефони, а спокуси світу відкладено кудись подалі.

Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, удавати, що це мертва річ, яку потрібно шанувати”.

З погляду совісті

Кораліна, героїня однойменної повісті Геймана, ставить дорослим невтішний діагноз: вони нездатні до спілкування. Так письменник порушує основну проблему сучасного суспільства: люди не чують або неправильно розуміють одне одного. Про це ще на початку XX ст. говорив А. Чехов. Однак у XXI ст. людство вже свідомо не бажає спілкуватися, уникає спілкування, забуває мову і, по суті, деградує.

Гейман наголошує на важливості ролі письменника за таких екстремальних умов: “Письменники, особливо дитячі, мають зобов’‎язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про неіснуючих людей чи місця, де не бували, розуміти, що істина – це не те, що трапилося насправді, а те, що пояснює нам, хто ми такі. Зрештою, література – це правдива брехня. Ми повинні не втомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути наступну сторінку.

Один з кращих засобів для тих, хто читає без особливого бажання, – історія, від якої вони не зможуть відірватися.

Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, захищати і передавати ту мудрість, яку встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в голови наших читачів, як птахи годують своїх пташенят попередньо розжованими черв’‎яками. І ми не повинні ніколи… писати для дітей те, що нам не хотілося б прочитати самим”.

Механізми культури

Тут знову треба згадати про казки. А. Ейнштейн вважав їх універсальною дитячою літературою, і цей факт Гейман також наводить у своїй лекції: “Якось Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою: “Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок”. Він розумів цінність читання та уяви. Я сподіваюся, ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони читатимуть, де вони будуть уявляти і розуміти.

Усі ми – дорослі й діти, письменники й читачі – повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко вдавати, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо у світі, де суспільство величезне, а особистість – менша ніж ніщо, атом у стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, створюють майбутнє, роблять це, уявляючи, що все може бути іншим”.

Н. Гейман створює нові світи в кожному своєму творі. Тільки фантастичних оповідань він написав близько двох сотень (збірки “Ангели та відвідування”, “Дим і дзеркала”). Гейман – автор кількох фантастичних романів, творів для дітей, сценарію для серіалу. Він навіть складає тексти до пісень музичних гуртів.

Повість “Кораліна”, яку Гейман написав 2002 р., отримала премію Британської асоціації фантастики. І не дивно, що премія саме англійська, адже головна героїня твору Кораліна дуже нагадує Алісу Льюїса Керролла, утілення британського гумору й менталітету.

Кораліна – допитлива дівчинка, незадоволена реальністю, у якій живе. Батьки завжди на роботі (проблема більшості сучасних дітей), їжу готує тато за кулінарною книжкою, тому страви несмачні або й зовсім не їстівні. Кораліні нудно в новому будинку, сусіди в неї дивакуваті, як старенькі міс Спінк і міс Форсібл з нижнього поверху, або навіть божевільні, як дідусь з верхнього поверху, що дресирує мишей.

Головна проблема, яку усвідомлює і висловлює Кораліна, полягає в тому, що її ніхто не чує. Індикатором такої глухоти є ім’‎я дівчинки, яке всі дорослі, крім її батьків, вимовляють неправильно – Кароліна. Тобто своєю спробою змінити оточення героїня повісті повинна завдячувати тим особистостям, які змінюють її саму, адже Кораліна – це зовсім не Кароліна.

Кораліна невдоволена. І хоч автор вважає невдоволення “хорошою річчю”, для дівчинки воно обертається справжньою халепою. Якби Кораліна читала, як радив дітям Гейман, з нею б такого не трапилося: “Література може показати вам інший світ. Вона може відвести вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши ці дивовижні світи, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені оточенням, у якому виросли. Невдоволення – це хороша річ. Невдоволені люди можуть змінювати і поліпшувати все навколо, робити світ кращим, робити його іншим”.

Мама, до речі, теж радить доньці передусім почитати, але Кораліна відмовляється. І отримує звичайну для сучасної мами відповідь: “Роби що завгодно, тільки не роби безладу”1. Отже, мама забороняє змінювати реальність і творити нову в реальному світі, а зробити це у своїй уяві Кораліна не може.

У пошуках іншого світу героїня крізь дверцята в стіні потрапляє в довгий темний коридор, що приводить її до якоїсь квартири. (Пригадайте кролячу нору, у яку впала Аліса. Тільки тут нора не вертикальна, а горизонтальна). Інша квартира дуже схожа на помешкання дівчинки, відрізняється від нього майже невловимо, як імена Кораліна і Кароліна. Нова реальність подобається героїні більше: інша мама смачно готує, інший тато завжди готовий гратися з донькою. Однак у новому світі є одна проблема: усі його мешканці мають замість очей гудзики. Кораліна може залишитися там тільки за умови, що і їй пришиють такі гудзики. Дівчинку запевняють, ніби це зовсім не боляче. Проте йдеться не про страх фізичного болю. Гудзики замість очей – це моторошний символ сучасності.

З погляду совісті

Аби перетворити Кораліну на ляльку, маріонетку, треба позбавити її можливості бачити в широкому розумінні цього слова. Гудзики – символ залежності від того, хто їх пришив. Дівчинка сприйматиме світ таким, яким його покаже “лялькар”.

Гірка іронія полягає в тому, що відьма, яка пришиває дітям гудзики, створює не новий світ, а його видимість, марення, галюцинацію. Це іронічна критика сучасного суспільства, адже єдиний спосіб спілкування із сучасною людиною – створити уявний світ і запевнити її, що він реальний. Ця віртуальна реальність – не лише світ комп’‎ютерних ігор, а й кіноіндустрія, і ЗМІ, що навчилися називати чорне білим і змушувати людей з очима-гудзиками не помічати облуди.

Механізми подібності

Аліса з казки Льюїса Керролла потрапила до країни, реальність у якій створює королева, видаючи колоду карт за людей. Відьма, у володіннях якої опинилася Кораліна, теж обожнює гру. Весь її світ – це просто штучно створена інтрига. Кораліна цікавить відьму, бо не дозволяє пришити собі гудзики. Хто ж хоче грати не з гідним партнером, який опирається сторонньому впливу, а з покірною лялькою? Саме тому душі інших трьох дітей, що дозволили себе понівечити, запроторено до комори як непотріб. Тож кіт дає Кораліні слушну пораду: “Не здавайся. Звичайно, немає ніякої гарантії, що вона буде грати чесно. Але такі, як вона, люблять, коли їм кидають виклик”.

1 Тут і далі цитати з повісті “Кораліна” наведено в перекладі О. Мокровольського.

Відьма в повісті Геймана є уособленням егоїстичної і самозакоханої сучасної людини. Людини, яка мріє про любов, але сама на це почуття нездатна. На запитання Кораліни, чому відьма хоче лишити її у своєму світі, кіт відповідає так: відьмі потрібно любити когось, хто їй не належить, або вона просто хоче з’‎їсти дівчинку.

Кіт чудово розуміє хижу психологію сучасної людини – бажання підкорити собі весь світ. Недарма ж у зовнішності другої мами Кораліни увиразнено хижі довгі нігті з червоним лаком і трохи довші, ніж у справжньої мами, зуби. Проте друга мама не виявляє агресії до дівчинки, навпаки, умовляє її залишитися. Так Гейман висміює сучасний гуманізм – нещире піклування про людину без любові до неї. Коли Кораліна кидає другій мамі виклик, стверджуючи, що ніколи не буде її любити, жінка відповідає в стилі сучасних психологів: “Давай про це поговоримо”.

Кораліні, яка живе природно, не створюючи штучних світів, зрозуміло, що говорити марно – треба назавжди розійтися. Однак відьма, як Снігова королева, заморожує, зачаровує дівчинку, щоб нав’‎язати їй хибне уявлення про любов.

Повість починається з того, що Кораліні самотньо й нудно з батьками. Дівчинка ображається на старших за те, що вони не виявляють до неї належних почуттів. І тільки спізнавши нав’‎язливої відьминої любові, Кораліна усвідомлює: любов грунтується на взаємності. Дитина має любити своїх батьків, а не лише вимагати від них уваги й піклування.

Механізми культури

У момент усвідомлення починається перетворення Кораліни з дитини на дорослу. Отже, пригоду героїні треба розуміти як обряд ініціації, під час якого вона засвоює справжні життєві цінності, учиться любити і жити не лише для себе, а й для інших. Думку про ініціацію, яка за первісно-родового ладу була символом нового народження в доросле життя, підтверджує образ темного, затхлого коридора між двома світами. Коли Кораліна назавжди повертається у свій світ, стіна коридора стає теплою, м’‎якою, укривається ніжним хутром і ніби дихає.

Механізми подібності

Більшість народних чарівних казок символічно описує обряд ініціації, що побутував у родовому суспільстві. У підлітків, які проходили цей обряд, були дорослі наставники. У повісті Геймана таким наставником є кіт. Так само як Чеширський кіт Алісі, принципово безіменний кіт пояснює Кораліні те, що з нею відбувається. Обидва коти обирають єдиний дієвий метод спілкування з підлітками. Вони нічого не стверджують категорично, а просто ставлять правильні запитання. І обидва допомагають у вирішальну мить, показуючи приклад. Кіт Кораліни ловить пацюка-шпигуна. Цей образ прийшов уже не з “Аліси в Країні Див”, а з “Лускунчика”, де героїня стає дорослою, перемігши зграю пацюків.

Відтак Кароліна-переможниця не нудьгує у своєму світі, не прагне потрапити в іншу реальність: “їй ніколи ще не було так цікаво”. Героїня – володарка власного світу і може змінювати його на краще. Саме про це говорив Гейман у лекції про користь читання: “Ми повинні робити речі прекрасними. Не робити світ гіршим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наших проблем наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою і не залишати наших дітей у світі, який так нерозумно зіпсували, обікрали й знівечили”.

Перевірте себе

1. Стисло розкажіть про життя і творчість Н. Геймана.

2. Як Гейман розуміє призначення літератури і завдання письменника в сучасному світі?

3. Визначте основні тези лекції “Чому наше майбутнє залежить від читання” і запишіть їх.

4. Чому Гейман вважає, що дорослі не повинні забороняти дітям читати будь-яку літературу, навіть, на їхній погляд, шкідливу? Чи згодні ви з письменником? Відповідь поясніть.

5. Як Гейман визначає роль бібліотек у сучасному житті?

6. Які поради письменник дає щодо дитячого читання? Яким жанрам, на його думку, треба віддавати перевагу і чому?

7. Подискутуймо! Яку діяльність письменників Гейман порівнює з годуванням пташенят розжованими черв’‎яками? Можливо, такий тип книжок потрібний для певного віку? Чи не нагадують вам шкільні підручники “попередньо розжованих черв’‎яків”? Якими, на вашу думку, мають бути підручники?

8. У чому, за Гейманом, чарівність і сила казок? Які мотиви народних і авторських казок використав письменник у повісті “Кораліна”?

(1 votes, average: 5.00 out of 5)