Невроз нав’язливих станів
Невротичний конфлікт, що лежить в основі даної форми неврозу, – це боротьба між бажанням і обов’язком, між моральними принципами і особистими прихильностями: “я не можу зважитися, але хочу”. Невроз нав’язливих станів характеризується тим, що клінічна картина вичерпується фобіями і навязчивостями (обсессиями). Нав’язливі симптоми є причиною декомпенсації.
Свідомість не змінено, критика до свого стану збережена, хворі в певній мірі здатні боротися з нав’язливістю. Навіть у період погіршення стану хворі намагаються приховувати нав’язливості, досить активні, зібрані. При неврозі нав’язливих станів найбільш часті різні фобії.
Рідше спостерігаються нав’язливі думки, страхи, спогади, сумніви, рухи і дії; хворі оцінюють їх як прояви хвороби, ставляться до них критично. Нав’язливості й фобії можуть зустрічатися в одного і того ж хворого в різних поєднаннях.
Крім них, є супутні невротичні симптоми у вигляді підвищеної дратівливості, стомлюваності, зниження концентрації уваги, порушень сну, погіршення настрою.
При затяжному перебігу неврозу нав’язливих станів часом можуть з’являтися риси тривожно-недовірливого характеру.
Нав’язливі думки іпохондричного змісту можуть виникати у хворих з неврастенію. Їх фіксації, іпохондричною переробці зазвичай сприяють різні неприємні соматичні відчуття. Фобії при неврастенії зустрічаються рідко.
Обсессіі і фобії при неврастенії відрізняються нестійкістю, значно меншою яскравістю і виразністю, ніж при неврозі нав’язливих станів.
Іноді нав’язливості можуть спостерігатися при істерії; в цьому випадку вони носять характер більшою демонстративності, емоційної насиченості, відходу від труднощів, “втечі у хворобу”, ніж власне переживання навязчивостей. Нав’язливі думки при істерії зустрічаються рідко. Іноді при ній спостерігаються нав’язливі уявлення у вигляді зорових і слухових галюцинацій, а також різні фіксовані страхи, що розвинулися під впливом гострих вражень. Вони відрізняються нестійкістю, мінливістю, залежністю від найменших змін навколишньої ситуації, демонстративністю; хворі підкреслюють тяжкість свого стану і незвичність захворювання.
Нерідко значні труднощі представляє диференціація неврозу нав’язливих станів від уповільненої шизофренії. Діагноз шизофренії при наявності навязчивостей, наскільки незвичайні вони б не були, може бути поставлений тільки на підставі специфічних для даного захворювання психопатологічних порушень.
Багато авторів вказують на такі особливості, характерні для навязчивостей: відсутність образності, блідість емоційних компонентів, монотонність, одноманітність навязчивостей, їх невмотивованість і раптовість виникнення, велика кількість безглуздих і невмотивованих ритуалів. При поглибленні хворобливого процесу часто спостерігається приєднання стереотипних моторних і ідеаторний ритуалів. Прогностично несприятливими і свідчать на користь уповільненої шизофренії є нав’язливі сумніви, що виникають при ускладненні обсессивного синдрому.
Зміни характеру навязчивостей зазвичай не залежать від зовнішніх факторів, як це властиво неврозів. При шизофренії нав’язливості часто поєднуються з симптомами дереалізації і деперсоналізації. Певне значення при диференціальної діагностики мають ступінь критичного ставлення до нав’язливим явищам і боротьба з ними.
Патологічні ідеї не досягають ступеня божевільною переконаності і постійно піддаються сумніву; хворі розцінюють ці ідеї як чужі їх особи і прагнуть до їх подолання, протиставляючи їм систему захисних заходів, і лише в міру прогресування шизофренії критичне ставлення до навязчивостям слабшає, зникає болісне переживання безплідної боротьби з ними. Все сказане про нав’язливості при шизофренії відноситься і до фобій.
При маніакально-депресивний психоз нав’язливі стани виникають звичайно в депресивній фазі; вони тісно пов’язані з початком нападу депресії і зникають з його закінченням. Для неврозу нав’язливих станів депресія нехарактерна.
Нав’язливі стани можуть виникати при енцефалітах. Вони обумовлені реакцією хворих з тривожно-недовірливим характером на захворювання, а також пов’язані із складними психогениями, супутніми органічного захворювання. Нав’язливості в таких випадках домінують в клінічній картині і характеризуються непереборністю, стереотипністю, часто раптовістю наступу.
Спостерігається також боязнь забруднення (мізофобія), з якою хворі борються, примушуючи себе припиняти митті, розуміючи його безглуздість. Однак поступово фобії приймають усе більш домінуючий характер і стають насильницькими.
З часом зникає переживання навязчивостей, і при відповідних умовах хворі продовжують стереотипно здійснювати створений ними ритуал, зокрема мити руки. У цей період вони, наприклад, страждають не від думки про забруднення, а від відсутності необхідних умов для миття.
При епілепсії, за даними Є. К. Яковлевої (1958) і А. М. Свядоща (1971), можуть спостерігатися “напливи думок”, “насильницькі прагнення”, “насильницькі потягу”. Вони характеризуються короткочасністю, пароксизмальна, різкою афективної насиченістю, відсутністю зв’язку з психічною травматизацією. Хворі долають їх з великим трудом.
Ці особливі стани пов’язані з порушенням в сфері потягів і не можуть бути віднесені до істинним нав’язливих станів. М. Ш. Вольф (1974) вказує на наявність у хворих на епілепсію нав’язливою потреби в переміщенні, видаленні або руйнуванні окремих предметів, у висловленні нав’язливих безглуздих словосполучень, окремих фраз, уривків спогадів або болісних сумнівів, зміст і значення яких хворі погано усвідомлюють і не в стані точно їх описати.
У той же час у хворих на епілепсію в період астенізація можуть спостерігатися психогенно обумовлені нав’язливі прояви, що характеризуються особливою в’язкістю і завзятістю.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)