Не знаю, що стало зо мною…: Генріх Гейне – Романтизм
Літературний багаж. За якими ознаками романтизм як ідейно-художній напрям можна протиставити Просвітництву? Пригадайте, що ви знаєте про життя Г. Гейне з попередніх класів.
Не варто думати, що свій ідеал нове покоління європейських інтелектуалів шукало виключно в мріях. Жадоба реальних знань, прищеплена просвітителями, надалі лише зростала. Проте систематичну освіту шляхетне юнацтво здобувало в гімназіях і ліцеях. Університети, принаймні на початку доби романтизму, були радше клубами для вільного обміну думками.
Коментар архіваріуса
У 20-х роках ХІХ ст. досить вдалу спробу повернути університету його просвітницьку роль зробив відомий німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831). Він запропонував систематизацію наук, якої середня школа (гімназія, ліцей) не давала. Гегель хотів повернути філософію “з небес на землю”, зробити її “головною наукою”, “наукою наук”. Він критикував філософів свого покоління за припущення, ніби існує якийсь ідеал поза людською здатністю ідеалізувати і якась істина поза людським розумом. “Будь-яке пізнання є людським пізнанням”, – наголошував Гегель. Однак це переконання було не на часі, адже за доби романтизму прагнення “невимовного”, “неможливого тут” ідеалу вважалося обов’язковим для культурної людини.
Водночас із систематизацією відбувалася спеціалізація наук, зокрема й гуманітарних. Знання накопичувалися в такому обсязі, що ідеал ученого-енциклопедиста став недосяжним і поступився місцем ідеалу вченого-спеціаліста.
Тим часом Вільгельм Гумбольдт, (1767-1835), вивчивши чимало мов і літератур, порушив як таку проблему розуміння. Наприклад, переклавши великий фрагмент з давньоіндійського епосу “Махабхарата”, він наполягав на тому, що європейська філософія не може дати універсальної картини світу, оскільки весь її апарат склався в європейській античності, тож не є загальнолюдським. Гумбольдт показував, що на Сході існують зовсім інші принципи мислення. Проти його ідеї рішуче виступив Гегель…
Аж ось у дискусію філософів несподівано втрутився молодий поет. А зробив він це, написавши сонет, що розпочинався такими словами:
Покинь Берлін із хмарами пилюки,
З ріденьким чаєм, з людом, що взаміт
Все пояснити хоче – Бога, світ, –
Набравшись гегелівської науки…
(Переклад Д. Павличка)
Поетом, який дошкульно висміяв гегелівську науку, обстоюючи свою романтичну мрію, був Генріх Гейне.
Крістіан Йоганн Генріх Гейне народився в сім’ї єврейського торговця в Дюссельдорфі. Рейнська область, до якої належало місто, була економічно розвиненішою, ніж інші. Уже 1805 р., після приходу французьких військ, тут було скасовано феодальні повинності й запроваджено прогресивніше законодавство. Тож змалку Гейне міг бачити не лише феодальну відсталість країни, а й паростки нової Німеччини.
Протягом 1810-1814 рр. Генріх навчався в Дюссельдорфському ліцеї, але покинув його, не отримавши атестата. За сімейною традицією, він мав готуватися до вступу в комерційне училище. Наступного року юнак працював у конторі багатого банкіра у Франкфурті-на-Майні, а ще за рік продовжив вивчати комерцію в Гамбурзі, у торговій фірмі свого дядька.
Генріх Гейне (1797-1856)
У 1817 р. відбувся перший літературний виступ Гейне. Тоді в журналі “Гамбурзький страж” було надруковано його юнацькі вірші, присвячені нерозділеному коханню до кузини Амалії.
У 1819 р. поет опановував юридичні науки, філософію та літературу в Боннському університеті. За рік він перевівся до університету в Геттінгені, але невдовзі був виключений через участь у дуелі. У 1821 р. Гейне знову став студентом – тепер уже Берлінського університету, де слухав лекції самого Гегеля. У 1824 р. поет вирушив до Веймара, сподіваючись познайомитися з Гете, і того-таки року повернувся до Геттінгенського університету. У 1825 р. Гейне захистив дисертацію на ступінь доктора права.
Відтак поет відвідує Англію та Італію, у 1831 р. приїздить до Парижа. Підпавши під чари буремного життя міста-революціонера, Гейне стає його мешканцем. На той час повернення до Німеччини загрожувало митцеві арештом за гострі політичні твори. Та й згодом він побував на батьківщині лише двічі: щоб навідати матір і влаштувати справи з видавцем.
У французькій столиці Гейне познайомився з багатьма видатними людьми, серед яких були письменники О. де Бальзак, Жорж Занд, Г. К. Андерсен, композитор Р. Вагнер, філософи Ф. Лассаль і К. Маркс. З останнім у поета склалися дружні стосунки. Гейне підтримував ідеї Маркса щодо перебудови світового устрою на підвалинах соціальної справедливості.
Важливу роль у становленні світогляду митця в останній період життя відіграло також учення утопічних соціалістів, зокрема А. Сен-Сімона. Ідеї цього філософа відобразилися в першому розділі поеми “Німеччина. Зимова казка”, написаної Гейне 1844 р. В основу сюжету твору автор поклав мандрівку Німеччиною. За простими ліричними історіями приховано гострий політичний конфлікт. Образ батьківщини змальовано в чіткому часовому й просторовому вимірі. Простір твору – це територія Німеччини, кожний розділ – певна місцевість, водночас реальна й умовна. У центрі авторської уваги – сучасність, хоча поет іноді й звертається до наполеонівської доби або часів, що вже стали легендарними.
Події на батьківщині глибоко хвилювали Гейне. Поразка революційних сил по всій Європі викликала в нього тяжкі роздуми. Почуття гіркоти й зневіри, песимістичний погляд митця на хід історії втілилися у збірці “Романсеро”, що вийшла друком 1851 р.
Від 1848 р. Гейне був прикутий до ліжка тяжкою недугою, цей час він називав “матрацною могилою”. Останніми словами майстра були “Писати! Папір, олівець”. Поховали поета на пагорбі Монмартр у Парижі, згідно з його бажанням, без церковної служби та промов.
У Німеччині, а згодом і в усій Європі Гейне став відомим після оприлюднення збірки “Книга пісень” (1827), до якої увійшли його ранні ліричні вірші. Збірка складається із чотирьох розділів: “Юнацькі страждання”, “Ліричне інтермецо”, “Знову на Батьківщині”, “Північне море”.
Коментар філолога
“Юнацькі страждання” – найромантичніший розділ, вірші якого пройняті тугою нерозділеного кохання. Ліричний герой у відчаї. Він сприймає свою трагедію як найбільшу у світі. Життя і смерть борються в його свідомості.
“Ліричне інтермецо” зображує страждання як одвічну, але завжди нову історію. Це примиряє ліричного героя з життям, журбу заступає світла печаль. Найвідомішим серед поезій другого розділу “Книги пісень” є інтермецо № 33 – “На півночі кедр одинокий…”.
Тема розлуки, прощання – центральна в “Ліричному інтермецо”. Кульмінацією її розвитку є знаменитий вірш “Коли розлучаються двоє…”.
У розділі “Знову на Батьківщині” любовні переживання сприймаються вже крізь завісу часу. Колись розчарований ліричний герой полишив рідний край. Тепер, повернувшись, він дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі страждання дорогі для нього лише як спогади.
Саме до цього розділу увійшов вірш “Не знаю, що стало зо мною…”, присвячений Лорелей. Це образ із давньої німецької легенди, у якій ідеться про небезпечну скелю біля річки Рейн. При світлі місяця там нібито з’являється золотокоса красуня й співає чарівних пісень. Її заманливий голос занапащає всіх, хто його почув. Колись Лорелей через наклеп розлучилася з коханим. Зазнавши горя й сорому, вона хотіла втопитися, але божество Рейну подарувало їй дивовижну силу голосу, згубну для мандрівників. За умовою, дівчина мала бути байдужою до їхнього болю й не плакати. Тим часом наречений Лорелей повернувся, щоб її врятувати, але під впливом чарівної пісні потрапив у водоверть. Почувши його голос, Лорелей не стримала сліз і, кинувшись на допомогу, загинула.
Саме Гейне зробив цей сюжет популярним. Його вірш став народною піснею. Лорелей втілює небезпечну силу кохання – складного, загадкового почуття, яке дуже важко збагнути.
У розділі “Північне море” ліричний герой, переживши розчарування й біль утрат, прагне жити в унісон з природою, відчувати себе малою і водночас невід’ємною часточкою Всесвіту. Тепер неспокій минулого видається йому марнотою, романтичними мріями та ілюзіями.
Перше видання “Книги пісень”. 1827 р.
Назвою “Книга пісень” Гейне визначив жанр і художні особливості своєї лірики. Її теми й мотиви почасти запозичені з німецького фольклору, форма багатьох поезій близька до народної пісні. Вірші Гейне часто схожі на ліричний монолог, а явища природи в них становлять паралель з почуттями ліричного героя.
Образи гейнівської збірки, завдяки справжній пісенності й природності, увійшли до широкого вжитку в європейській поезії. Що ж до німецької літератури, то, на думку дослідників, саме Гейне надав рідній мові досі не притаманної їй стилістичної легкості й витонченості.
Історія переживань ліричного героя “Книги пісень” образно передає світосприйняття молодого митця, який перебуває у глибокому конфлікті зі світом. Зміст перших розділів збірки не вичерпується нещасливим коханням поета до багатої родички.
Тема нерозділеного кохання у “Книзі пісень” є лише художнім відображенням трагічної самотності героя.
Ліричний герой “Книги пісень” переконаний: без любові немає щастя, без щастя неможливе життя. Цю доволі поширену ідею Гейне висловив так палко й просто, з таким “нестерпним болем”, що це вразило німецького й, завдяки численним перекладам, світового читача.
Лірика Гейне насичена такими ознаками повсякденності, що змушують повірити в щирість почуттів ліричного героя. Вони, за словами критиків, переносять романтичні настрої “з космічних висот до бюргерської вітальні”. Крізь ліричну піднесеність прохоплюється іронічна інтонація. Завдяки іронії Гейне вивищується над своїм ліричним героєм: автор завжди мудріший за того, про кого розповідає.
Крім вільних поетичних форм, зумовлених жанровою своєрідністю “Книги пісень”, до збірки увійшло чимало поезій строгих канонічних жанрів, як-от сонет, балада, романс.
Невідомий художник. Амалія Гейне. 1830 р.
Український мотив
Перший переклад з Гейне з’явився в Україні 1853 р. ще за життя поета. Це був вірш “Жінка” (“Ein Weib”) із циклу “Романси”, який входив до “Нових віршів”. Надалі за джерело для перекладів правила здебільшого “Книга пісень”. Поезії з розділів “Юнацькі страждання”, “Ліричне інтермецо”, “Знову на Батьківщині” перекладали багато разів. Відома балада про Лорелей налічує тепер уже понад десять перекладів. Не раз поверталися перекладачі й до інших віршів німецького митця. Протягом другої половини ХІХ та перших двох десятиріч XX ст. не було жодного значного українського поета, який не звертався б до лірики Гейне. Навіть більше – її перекладали не лише ті митці, у власному доробку яких були поетичні твори (М. Старицький, Ю. Федькович, П. Куліш, П. Грабовський, М. Вороний, Б. Грінченко, А. Кримський та інші), а й такі майстри української прози, як Панас Мирний, В. Стефаник, М. Коцюбинський.
Перевірте себе
1. Розкажіть про життєвий шлях Г. Гейне.
2. Схарактеризуйте збірку “Книга пісень”. Розкажіть про особливості її композиції.
3. Як поезія Гейне пов’язана з німецьким фольклором, літературою та філософією?
Перед читанням. Читаючи вірш Гейне, зауважте, яке відчуття викликає в рибалки пісня Лорелей. Яким іменником називає його перекладач, яким епітетом супроводжує цей іменник? Спробуйте пояснити, як це словосполучення співвідноситься з почуттям кохання.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)