Медико-психологічний супровід
У періоді ліквідації наслідків НС для того, щоб відстрочити настання перевтоми, а також для профілактики гострих і посттравматичних стресових реакцій, застосовуються різні психотехнології. Серед них особливе значення має психологічний дебрифінг (Ромек В. Г. [и др.], 2004). У буквальному перекладі з англійської мови це слово означає “задишка”. Дебрифинг являє собою короткий групове обговорення спільно пережитого травматичного епізоду. Сенс дебрифінгу – у зменшенні ризику розвитку важких наслідків стресу шляхом “закриття минулого”. Таким чином, цей захід поєднує в собі завдання кризової інтервенції і профілактики. Повна сесія дебрифінгу з проходженням всіх стадій займає 2-2,5 години. Однак скорочені його варіанти теж можливі й корисні. Рекомендується проведення укороченого (10-15 хв) дебрифінгу в групах рятувальників після закінчення робочої зміни. При необхідності (запиті з боку рятувальника або керівника групи) групова психологічна робота доповнюється індивідуальною. Проводяться короткострокові кризові інтервенції, можуть призначатися фармакологічні препарати профілактичної дії.
Медико-психологічна реабілітація в постекспедіціонном періоді. Медико-психологічна реабілітація – це система заходів, спрямованих на відновлення функціонального стану організму, нормалізацію всіх психічних сфер (емоційної, мотиваційної, морально-етичної, когнітивної), досягнення оптимального рівня особистісної адаптації, професійно важливих якостей та професійної працездатності реконвалесцентів (Гончаров С. Ф. [и др.], 1999). Медико-психологічної реабілітації підлягають рятувальники з донозологическими розладами, а також перенесли захворювання, що отримали травми і поранення при виконанні професійних обов’язків. Медико-психологічну реабілітацію проводять як в амбулаторних, так і стаціонарних умовах (клініка, санаторій) лікарі-психіатри та психотерапевти, клінічні та загальні психологи, які володіють методами психодіагностики, психокорекції та психотерапії. Ця робота проводиться в суто індивідуальному порядку, з урахуванням зниження професійно важливих якостей, наявності патохарактерологіческіх змін особистості, переносимості та уподобання конкретним РЕКОНВАЛЕСЦЕНТІВ різних лікувальних методів. Реабілітаційна програма розробляється з урахуванням даних поглибленого психологічного дослідження. Програма включає комплекс психологічних, психофізіологічних, фізіотерапевтичних та медикаментозних методів.
Психологічна реабілітація передбачає виконання і ряду гігієнічних заходів. По-перше, в період реабілітації необхідно забезпечувати дотримання чіткого режиму дня (нічний сон не менше 8 год, ранкова гімнастика, водні тонізуючі процедури, систематичне чергування праці та активного відпочинку, спортивні ігри, які не потребують складної координації рухів і напруженої уваги). По-друге, розумно організовувати діяльність рятувальників, які зазнали психотравмирующего (усунення професійних шкідливостей; зміна роду діяльності; переклад на посаду з полегшеною діяльністю або поліпшення умов виконання функціональних обов’язків; регламентація службового часу; обмеження надмірних фізичних і емоційних навантажень і т. П.) . По-третє, необхідно повноцінне і різноманітне харчування натуральними продуктами (з переважанням білків тваринного походження і великої кількості вітамінів). По-четверте, проводиться напрямок рятувальників на реабілітацію спільно з членами сім’ї або включення членів сім’ї в процес реабілітації, якщо вона проводиться за місцем служби.
Психологічний моніторинг – система періодичних заходів, що забезпечують динамічне спостереження за станом рятувальників з метою виявлення психологічних наслідків, пов’язаних з професійною діяльністю. Основне завдання моніторингу полягає в діагностиці накопичених (кумулірованнимі) стресорних порушень, виявлення інших психологічних наслідків, пов’язаних з професійною діяльністю; винесення рекомендацій по формах і методах реабілітації. Для вирішення цього завдання підбирається відповідний блок інформативних психодіагностичних методик. Підлягають вивченню наступні психічні сфери – інтелектуально-мнестическая, емоційно-особистісна, психофізіологічні особливості, сфера міжособистісних взаємин.
Психологічна експертиза рятувальників являє собою поглиблену оцінку професійної придатності на етапах підвищення кваліфікації або перекваліфікації. Здійснюється як невід’ємний компонент чергових та позачергових атестацій. Використовується комплекс методик професійного психологічного відбору з деякими доповненнями.
Запобігання емоційного вигорання та професійної деформації особистості. Психотравмуючі чинники професійної діяльності та соціальної обстановки викликають специфічні зміни особистості рятувальників вже після 7-10 років безперервної роботи. Тоді ж починається зниження резервних можливостей серцево-судинної і дихальної систем (Бігунець В. Д., 2004). Спочатку дає про себе знати емоційне вигорання, яке може перейти в професійну деформацію особистості. Основними ознаками професійної деформації є: емоційне огрубіння, зниження навичок самоорганізації, підвищення рівня особистісної тривожності, зниження здатності до абстрактно-логічному мисленню (Коновалов Є. А., 2005). Рятувальник не може сприймати рятувати людину як цілісний об’єкт у всіх його зв’язках і взаєминах зі світом, враховувати його соціальні ролі. Він сприймає його суто ситуативно, тільки як жертву НС. Таке сприйняття і ставлення є професійно виправданим, сприяє ефективній діяльності і запобігає ПТСР. Однак спрощене шаблонне бачення предмета праці з роками веде до професійної деформації свідомості і особистості (Шалев О. А., 2006).
Істотний вплив на професійно важливі психологічні та психофізіологічні якості і професійну придатність рятувальників можуть надавати вікові зміни, які проявляються у загостренні особистісних рис, зниженні здібностей до логічних операцій, погіршенні уваги, пам’яті, швидкості і точності рухових реакцій. Як вже зазначалося, діяльність рятувальників висуває дуже жорсткі вимоги до їх особистісним особливостям (емоційна стійкість, комунікабельність, відсутність особистісних аномалій і т. П.). Тому у рятувальників зрілого віку (старше 45-50 років) можуть виявлятися знижують їх професійну придатність субклінічні порушення в інтелектуальній і сенсомоторної сферах. Крім того, у частини рятувальників зі збільшенням віку і стажу може знижуватися самокритичність, вимогливість до себе, з’являтися відчуття вседозволеності відносно до служби і дисципліні.
Проте і з професійною деформацією, і з віковими змінами можна успішно боротися. У план психологічної підготовки рятувальників старшого віку повинні включатися теми, що розкривають механізми і ознаки професійної деформації. Існують спеціальні тренінги “антівигоранія”. Групова та індивідуальна робота з цим контингентом повинна проводитися за наступними напрямками:
– Розширення сфери інтересів і культурних горизонтів, “збагачення” життя;
– Розвиток самоповаги і інтересу до власної особи і біографії;
– Загострення емоційної чутливості, емпатії, інтересу до внутрішнього світу інших людей;
– Формування бажання стати наставником для молодих і недосвідчених співробітників;
– Завчасне психологічне обгрунтування виходу на пенсію і розставання з професією рятувальника.
Психологічна підтримка в період припинення професійної діяльності. Рятувальники мають право достроково вийти на пенсію після досягнення 15-річного стажу роботи. Проте мало хто цим правом користується. Адже професія рятувальника не тільки небезпечна – вона ще й дуже захоплююча. Вона насичує і перенасичує людини новими враженнями, підтримує почуття соціальної затребуваності. Добровільно розлучитися з такою професією нелегко. Майже неможливо знайти їй яку-небудь заміну, відповідну можливостям старшого віку. Звідси зрозуміло, що багато рятувальників переживають психологічний “шок відставки”, наслідком якого можуть стати соціальна дезадаптація і хвороби.
Проблема надання психологічної допомоги в період виходу не пенсію розроблена недостатньо. Подолання цього життєвого кризи можливе шляхом збереження хоча б символічного зв’язку зі своєю організацією; пошуку нових форм соціальної активності і культурних інтересів; формування нового кола спілкування; прийняття на себе додаткових сімейних обов’язків.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)