МЕЧІ З ХАРАЛУГА – Григорій Дем’янчук
Григорій Дем’янчук
МЕЧІ З ХАРАЛУГА
Яр-Туре Всеволоде! Стоїши на борони,
Прищеши на вої стрілями, гремлеши о шоломи
Мечі харалужними.
“Слово о полку Ігоревім”
В Острозькому музеї показали мені старий меч – з XII століття.
– Харалужний,- сказав екскурсовод.- Діти купались у Горині біля Колесників і витягнули з піску. Може, він з нашого Харалуга?
У селі Дорогобуж при розкопках знайшли рештки домниці-примітивно? давньоруської металургійної печі. Може, такі домниці були і в Харвлузі?
Село Харалуг-мечі харалужні… І справді, чи не тут батьківщина цієї давньоруської зброї? Скільки ж то доводилось чути таких припущень, і врешті я відчув, що мандрівки в Харалуг відкладати далі не можна.
Здавалось, якби глянув на краєвиди Харалуга, на його квітучі долини і пагорби, вслухався у давні назви урочищ, почув відгомін переказів,- то міг би вловити якісь ще невідомі прикмети далекої старовини, хоч краєчком ока зазирнути за непроникну стіну таємниці:
Харалуг – мечі харалужні…
Знав: село це дуже старовинне, мало й іншу назву – Сорокапанівка (тут, мовляв, жило аж сорок панів). Про нього говорили: “Село не село, посад не посад, :і город не город, а всього потрошку”. Неподалік – село Залізниця, назва якого пішла від того, що тут виплавляли залізо. Є такі письмові свідчення середини XIX століття: “У Ровенському повіті на землях села Підлуж-ного добувається близько 1300 возів залізної руди для заводу в селі Любаша. Добувають руду в Друховій, в околицях Межиріч – Липках, Андрусієві, Харалузі…”
Сюди, в Харалуг, часто приїздив у гості до своєї тітки Володимир Короленко, коли вчився у Ровенській гімназії, і пізніше присвятив селу розділ “Історії мого сучасника”. Проте про мечі харалужні тут не згадано.
І ось він, Харалуг. Іду вулицями, обходжу околиці – село як село, нічого особливого. У сільраді порадили поговорити з Чумаком: “Він, Василь Савович, усе знає, навіть Короленка колись бачив…”
Гадав, зустрінуся із старезним дідом. А Чумак, хоч йому і восьмий десяток, ще “дядько”. Бачив Короленка, коли був малим: той пригостив його цукерками…
Надумав не починати розмови з мечів харалужних: чи не заговорить про них Василь Савович сам?
– Не дивіться, що село наше таке собі, звичайне. Колись тут був город. В урочищах Кут і Лиски плавили залізну руду. Тому й досі там багато жужелю-шлаку.
Пішли до Кута. Навіть найстарші люди пам’ятають, що тут завжди було поле. А коли орали, то плуги часто натрапляли на рештки якихось кам’яних фундаментів. Брат Чумака привіз кілька каменів до хати і скинув у дворі: пригодяться…
Потім вийшли на М’ясну гору.
– А це що за ями?- питаю.
– Штольні були,- каже Василь Савович.- Тут нібито багато людей засипало.
Бачили ми залишки колишніх штолень а урочищі Гай, на Річечині, біля сусіднього села Залізниці. Окремі з них відносяться до XVI століття, коли на Волині було близько сорока рудень.
Аж ось між невеликими пагорбами – долина. Таких біля села немало. Але ця має свою назву-Погиблиця. Василь Савович розповідає, що раніше це було болото, його недавно осушили. І теж знаходили багато жужелю:
Тут, кажуть, працювала ливарня. А напали татари-і загинула велика сила людей. Тому й Погиблиця…
Усе сподіваюсь, що старий ось-ось згадає і про мечі харалужні. Та він говорить про гідрогеологів, які зацікавились його прадавньою криницею, чистили Її, брали воду на аналіз.
Врешті питаю, чи нема в селі переказу про те, що з харалузької криці виготовлялася зброя – мечі, списи, бойові ціпи.
– Такого не чув, але це могло бути,- каже Василь Савович.
Мабуть, уже і в часи Короленка переказів про харалужні мечі тут не існувало. Інакше він згадав би про них. У Харалузі живуть лише перекази про рудні, що сягають XVI століття. Розворушена уява малює картину:
Палає вогонь давньоруських домниць, у кузнях куються мечі, і йдуть з ними у. бій хоробрі русичі. “…Многи страни Хинова, Литва, Ятвязи, Деремела й Половці сулиці своя поврегоща, а глави своя поклониша под тиїи мечи харалужниї”- так славить цю зброю “Слово о полку Ігоревім”.
Харалузька загадка залишається загадкою. Але от іще один ключик до її розгадки. Вчені, які вивчали ха-ралузьку руду в геохімічній лабораторії Львівського університету, віднайшли в ній домішки марганцю, титану, кобальту і нікелю. А це значить: місцева криця була цілком підходяща для виготовлення харалужного меча.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)