МАНДРУВАЛА СВІТОМ ПІСНЯ (СЕМЕН КЛИМОВСЬКИЙ) – ПОЕЗІЯ – ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА
Нам добро і нікому зло – ось законне життя.
Семен Климовський
Серед літературних пам’яток XVIII – початку ХІХ століття є настільки унікальні, що навіть історії їх побутування, виконання, мандрів видаються мало не детективними.
Це був період бурхливого розвитку книжної пісні. Ціла плеяда поетів-піснярів, використовуючи цінний досвід українського фольклору, дарували своєму народові нові й нові перлини, які згодом ставали народними. Цікавою є історія знаменитої пісні “їхав козак за Дунай”. Це одна з кращих українських народних пісень літературного походження.
Текст пісні вперше було надруковано в російському збірнику Львова-Прача 1790 року. Звісно, з приводу авторства пісні тривали довгі дискусії, але російський історик і письменник Микола Карамзін першим назвав її автора – Семена Климовського, про якого написав так: “Кажуть, що Климовський не менш, як сім грецьких мудреців, був славний і шанований між його побратимами козаками…”. Учені припускають, що ця талановита людина також належала до славних випускників Києво-Могилянської академії.
Про життя Семена Климовського більше припущень, аніж фактів. Проте він був досить популярним свого часу, адже про нього 1812 року князь Олександр Шаховський написав водевіль під назвою “Козак-віршотворець”. Згадано його прізвище і в п’єсі Івана Котляревського “Наталка Полтавка”, причому автор украй негативно відгукнувся про свого побратима по перу. Ви запитаєте чому? А саме тому, що чимало історичних пліток мандрувало в Російській імперії і одна з них розповідала, що Климовський писав панегірики Петрові І.
Пісня “Їхав козак за Дунай” написана як відгомін численних російсько-турецьких воєн, які тривали у XVIII столітті. До речі, вона стала народною не лише в Україні, а й у далекій Шотландії. Подолавши кордони й мовні бар’єри, підкорила всю Європу, звучала і звучить чеською і французькою, польською і болгарською, угорською і сербською мовами.
Ось що писав про автора та його твір видатний український учений-фольклорист Михайло Максимович: “Сія пісня складена козаком Семеном Климовським, якому, напевно, належить і чимало інших, що лишилося невідомим, як і взагалі ми не знаємо творців народних пісень. Климовський жив близько 1724 року… Пісня сія переходить з одного пісенника в інший зі сторонніми наростами, які ледве чи можна приписати Климовському”.
Михайло Башилов. Портрет Семена Климовського
Що, на вашу думку, вчений назвав “сторонніми наростами”? Як і чому змінюється пісня, поширюючись у народі?
Пісня написана бездоганною українською народною мовою. Автор використав силабічне віршування. Звісно, під час перекладу іншими мовами текст утрачав первинну сюжетну основу, кожен народ доповнював його елементами реалій власного життя: так виникав щоразу новий твір. Але зберігався провідний мотив оригіналу, вічний, як саме життя, – розлука закоханих. Картина прощання козака, що їде воювати, з дівчиною сповнена світлим смутком і неповторною внутрішньою красою людських взаємин – щирих, справжніх, глибоких…
Німецький фольклорист і письменник Георг Коль зібрав незаперечні докази того, що саме українська пісня прийшла до Європи і стала основою народних співанок у різних країнах. Учений дослідив історію подорожей пісні, зібрав інформацію про життя Семена Климовського і щиро дивувався, що в Україні про цього талановитого автора мало хто знає.
Виявляється, пісню Климовського перекладали кращі європейські поети, до неї зверталися найвідоміші композитори (до прикладу, Людвіг ван Бетховен створив дві музичні варіації на тему пісні “Їхав козак за Дунай”).
Шлях подвижника (Данило Туптало)
Одним із найвизначніших духовних діячів України, вчених, подвижників був Данило Туптало.
Він народився у грудні 1651 року в родині козацького сотника Сави. Сотник Сава Туптало був заможним шляхтичем, ревним і благочестивим християнином.
Початкову грамоту Данило здобував удома, а в 11 років батько віддав його в Могилянську колегію, де вивчали грецьку, латинську та церковнослов’янську мови. Спокійний та здібний учень Данило виявляв неабияку схильність до богословських дисциплін, а велика родинна релігійність та відповідне середовище формувало в хлопця покликання до чернецтва.
Тож 5 липня 1668 року вісімнадцятилітній Тупталенко постригся в ченці з іменем Дмитро і вступив до числа братії Кирилівського монастиря. Кирилівський монастир мав гарну бібліотеку, та й Київ віддавна славився своїми книгозбірнями.
Так, незабаром отець ігумен виявив, що новопострижений чернець Дмитро готовий прийняти перший духовний сан – дияконство. Отож, у
Березні 1669 року Дмитро з ігуменським листом вирушає в Канів до митрополита Київського Йосипа Нелюбовича-Тукальського (1663-1675), який висвячує його на диякона. Варто зауважити, що того часу митрополит Йосип належав до патріотично налаштованого духовенства, був близьким радником гетьмана Дорошенка, ревнителем православ’я, яке зазнавало в ті часи утисків з боку Польщі. Прийнявши дияконські свячення, Туптало повертається до Кирилівського монастиря, де продовжує навчання та вправляється у проповідництві.
Згодом Чернігівський архієпископ Лазар Баранович висвячує Дмитра на ієрея та одразу ж запрошує його в Чернігів як проповідника. Так розпочалася невпинна служба ієромонаха Дмитра українському народові і його церкві. Відтоді Дмитро заприязнився із архієпископом Лазарем і все життя шанував його, як батька.
Дмитро Ростовський (Данило Туптало)
Саме Лазар Баранович благословив молодого освіченого монаха Дмитра на його першу письменницьку працю – “Чуда Пресвятої і Преблагословенної Діви Марії, діючіїся от Образа єї чудотворного в монастиру св. славного пророка Іллії Чернігівском” (1677). Книгу було віддруковано у Новгороді-Сіверському, працю написано живою українською мовою.
За час свого перебування в Чернігові Дмитро активно спілкується зі своїми наставниками Лазарем Барановичем та Іоаникієм Галятовським, поділяє їхні погляди на церковне та національне життя.
Незабаром Дмитра Туптала як молодого вченого і здібного проповідника запрошують до гетьманської столиці Батурина. Гетьман Іван Самойлович прийняв Дмитра як свого проповідника, а той водночас ревно виконував обов’язки батуринського проповідника; у вільний час навчався та писав свій “Диярій” – “Щоденник”.
Після нетривалого перебування на Чернігівщині в 1684 році Дмитро Туптало осідає в Київському Печерському монастирі й стає проповідником Печерської лаври. Тут він міг повсякчасно користуватися великою цінною бібліотекою. Йому було доручено укласти повну збірку “Житій святих”, або “Четьї Мінеї”. Ця праця тривала довгих двадцять років (1684-1705).
Незабаром (у 1686 р.), на прохання гетьмана Самойловича, Дмитро знову вирушає в Батурин й стає гетьманським проповідником.
Це був найважчий період у житті святителя, якому довелося боротися з пияцтвом, невіглаством, церковним розколом і католицизмом. “Опалені останні часи наші, – писав він. – …Церква терпить утиски, з одного боку, від зовнішніх гонителів, з другого – від внутрішніх розкольників. Важко знайти справжнього сина церкви, майже у кожному місті вигадується особлива віра”. У цей час Туптало заснував училище з викладанням грецької і латинської мов.
У березні 1701 року ігумен стає єпископом і посідає місце митрополита Тобольського і Сибіру. Проте менше ніж через рік Петро I призначає його в Ростовську митрополію.
І все ж 1705 року великий подвижник завершує працю свого життя – “Четьї Мінеї”. Потім він розпочинає нову велику працю “Літопис”, присвячену священній історії.
Виснажений строгим подвижництвом, нелегким ревним служінням своїй церкві та народові, митрополит Дмитро занепадав на силах. Увесь 1709 рік він був пригнічений і, передчуваючи наближення кінця, працював удвічі більше.
Перед смертю митрополит залишив біля себе лише помічника – переписувача праць Саву… Багато розповів тоді святитель хлопцеві про минулі літа, про Україну, а потім поблагословив його та й низько вклонився Саві – за переписування творів. Хлопець збентежився й заплакав, а митрополит ще раз низько вклонився йому: “Дякую тобі, сину, за все!..”. Сава був останнім, хто бачив святителя живим.
Наступного дня знайшли святителя Дмитра в каплиці в молитовній позі. Він помер у віці 58 років. 1757 року митрополита Дмитра було проголошено святим. Нетлінні мощі святителя й сьогодні спочивають у Ростові в соборі Спасо-Яковлівського монастиря.
На думку дослідників, творчий спадок Дмитра Туптала налічує майже 20 томів. Це праці догматичні, духовно-моральні, численні проповіді, історичні праці (“Життя святих” – 12 томів), “Літопис”, поетичні твори (духовні драми, серед яких збереглося дві – “Різдвяна драма” та “Успенська драма”).
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Повторюємо
1. Який зі своїх творів Дмитро Туптало вважав найважливішим?
2. Назвіть види курйозних віршів Івана Величковського.
3. Визначте, які твори Величковського мають духовний, а які – світський характер.
4. Чим унікальна доля пісні Семена Климовського “їхав козак за Дунай”?
Міркуємо
1. У чому ви вбачаєте подвижництво Дмитра Туптала – ученого, письменника, церковного діяча?
2. Розкажіть про збірку Величковського “Зегар з полузегарком”. Які цикли до неї входять, у чому їх особливість?
3. Поясніть, чому вірші Івана Величковського зі збірки “Млеко” звуться курйозними.
4. Наведіть факти, що свідчать про світову славу пісні Семена Климовського.
Аналізуємо
1. Виберіть із запропонованих правильне твердження і прокоментуйте його.
A. Іван Величковський намагався відсторонитися від засад релігійної лірики.
Б. Іван Величковський працював лише в царині світського віршування.
B. Іван Величковський писав лише панегірики можновладцям, присвячуючи їм свої твори.
Г. Іван Величковський зажив слави як автор поетичних творів різних жанрів і тематики.
2. Чим важлива була праця Дмитра Туптала для тогочасної України?
3. Проаналізуйте твір Семена Климовського як взірець любовної лірики.
4. Узагальніть свої знання про розвиток української поезії у ХV ІІІ столітті, підготувавши коротке резюме із цього питання.
Дискутуємо
1. Чому, на вашу думку, церква долучила Туптала до лику святих?
2. Поміркуйте, як спосіб життя, погляди, переконання, світогляд вплинули на творчість Івана Величковського та Семена Климовського, що жили приблизно в один час. Що об’єднує і що різнить цих авторів?
3. Доведіть, що в збірці Величковського “Зегар з полузегарком” наявні глибоко філософські мотиви.
4. Як відомо, історія життя Семена Климовського переповнена плітками. Наскільки, на вашу думку, вони впливають на дослідження творчості поета? Чи потрібно розвінчувати таку інформацію?
РОБОТА В ГРУПАХ
Об’єднавшись у групи, запропонуйте своє трактування назв поетичних збірок Івана Величковського. Група експертів визначить, чиє пояснення найбільше відповідає дійсності.
ВАШЕ ПОРТФОЛІО
ПРАЦЮЄМО З ПРОЕКТОМ
Організуйте проект під назвою “Десять найкращих українських народних пісень”. Кожен учень класу – учасник проекту – підготує і презентує свою пісню, яку він вважає найкращою. Можна залучити як власне народні, так і пісні літературного походження, твори програмові і ті, які ви чули від ваших рідних, друзів. Проведіть голосування, і десять пісень, що наберуть найбільшу кількість голосів, стануть переможцями.
ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ
Ви вже зрозуміли, що курйозні вірші мають одну визначальну особливість: у них форма важливіша, ніж зміст. Тож спробуйте самі створити будь-який варіант курйозного вірша, послуговуючись прикладами творів Івана Величковського та власними уявленнями. Прочитайте у класі цей вірш.
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
З літопису Самійла Величка дізнаємося, що Іван Величковський був також знаним художником. Нащадки поета були також непересічними особистостями. Старший син, як вам уже відомо, продовжив справу батька і служив у тому самому храмі, а другий, Василь, став ніжинським полковником – чин на той час вельми поважний. Саме він упорядковував рукописи свого талановитого батька, певний час зберігав “Києво-Печерський патерик”.
А як добре ви знаєте своє генеалогічне дерево? Чи важливо, на ваш погляд, для сучасної людини пам’ятати своїх предків?
ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ
Фігурні, вони ж курйозні, вірші – це твори, в яких поєднуються властивості звукових і візуальних образів. Вони переважно мають графічну форму хреста, птаха, сокири тощо.
Такі вірші народжувалися в різних літературах світу, а запроваджені вони були александрійським поетом Сіммієм Родоським. Неповторні поетичні фігури знаходимо у збірках творів російських поетів Олександра Сумарокова (“Хрест”), Гаврила Державіна (“Піраміда”). Відродження цього загадкового виду поезії відбулося на початку ХХ століття – у творчості француза Гійома Аполлінера, українця Михайля Семенка, росіянина Валерія Брюсова. Наприкінці ХХ століття цей вид віршування знову ожив у різних європейських поетичних школах. Але розмова про це трохи згодом!
ВІДПОЧИВАЮЧИ, ВЧИМОСЯ
Спробуйте розгадати вірш-лабіринт, який наводив Іван Величковський, і поясніть принцип його побудови.
Я і р а м а р і я
І р а М с М а р і
Р а М с у с М а р
А М с у с у с М а
М с у с І с у с М
А М с у с у с М а
Р а М с у с М а р
І р а М с М а р і
Я і р а М а р і я
ПОГЛИБЛЮЄМО ЗНАННЯ, РОЗШИРЮЄМО СВІТОГЛЯД
1. Шевчук В. Муза Роксоланська: У 2 кн. – К., 2005.
2. Нудьга Г. Слово і пісня. – К., 1985.
3. Величковський І. Твори. – К., 1972.
4. Антологія української поезії: У 2 т. – К., 1984. – Т. 1.
5. Шевчук В. Дорога в тисячу років. – К., 1990.
6. Чижевський Д. Історія української літератури. – Тернопіль, 1994.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)