Світло доби Ренесансу – Давня література – Духовний шлях народу в пошуках самого себе: Давня література
Ренесанс прагне побачити Бога в людині і людину в Бозі. Мирослав Попович, сучасний український філософ
Пригадайте!
Порівняйте, чим відрізняються зображення образу Богородиці на українській іконі (доба Середньовіччя) й на полотні італійського живописця Рафаеля (доба Відродження).
Пригадайте, що вам відомо з уроків зарубіжної літератури про мистецтво доби Відродження. Назвіть визначних його представників.
Ікона Волинської Богородиці (ХІІІ-ІІІ ст.)
Рафаель Санті. Сікстинська мадонна (1514)
Мистецький конспект
Ренесанс, або Відродження як культурно-історична епоха та культурно-мистецький рух прийшов на зміну Середньовіччю. Він виник на початку XIV ст. в Італії. Спочатку митці ставили за мету використовувати забуті форми античної спадщини, але потім світоглядні пошуки привели їх до глибокого переосмислення ролі людини у світі та її стосунків з Богом. Якщо в епоху Середньовіччя людину називали вінцем Божого творіння, але насправді вона була підпорядкована релігійним нормам і канонам, то в добу Відродження її почали усвідомлювати як довершене втілення задуму Бога на землі та богорівну особу.
В образотворчому мистецтві художники вже не копіювали усталені шаблони. На зміну стражденним ликам святих на позолоченому тлі прийшли образи живих людей. Навіть образи Ісуса Христа, Богородиці та святих на полотнах почали набувати реальних людських рис. Письменники-гуманісти в центр уваги теж поставили живу людину з її земними радощами, переживаннями й турботами. Мистецький ідеал того часу – фізично й духовно розвинена гармонійна особистість. У добу Відродження в Європі розпочався процес формування європейських націй і творення літератури національними мовами.
Історичні координати
Занепад колись могутньої середньовічної держави Київська Русь та підкорення її монголо-татарами майже на три століття загальмували культурний розвиток нашого народу. Починаючи з XIV ст., більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. І хоч у новій державі панівною була українська культура (офіційною мовою стала староукраїнська, діяли києворуські закони тощо), наш народ, ослаблений боротьбою протягом попередніх століть, так і не віднайшов у собі сил утвердитися в ній на рівних правах з литовцями.
Подальші політичні, моральні, а відтак і культурні втрати відбулися після входження українських земель до складу Речі Посполитої. Владні кола держави проводили політику, спрямовану на ліквідацію автономії українських земель. Після Берестейської унії українців насильно змушували приймати католицизм. Через мережу єзуїтських шкіл розгорнулась активна освітня робота, спрямована на підрив авторитету православної віри й церкви. Унаслідок цього через короткий час частина панівної верхівки українського суспільства та заможних верств населення відступилася від віри, національних культурних надбань і мови, чим ослабила сили народу у відстоюванні своїх прав.
Але українці чинили опір такій політиці Речі Посполитої, виборювали свободу у визвольних змаганнях, відстоювали право на православну віру, розвиток мови й культури. Однією з форм такого спротиву було неприйняття ідей Відродження. Симпатії до західного мистецтва, що приходило з католицьких країн, розцінювалися як зрада національних інтересів. Ренесансну літературу, що творилася латинською мовою, народ вважав чужою й ідейно ворожою. Тому ідеї Відродження українські митці засвоювали вже в XVII-XVIII ст. одночасно з бароко, про що йтиметься пізніше.
Але національне відродження в Україні в ХVІ-ХVII ст. все ж виявлялося в суспільному житті – через організований військовий спротив козацтва проти польського гноблення, громадську й освітню діяльність братств і шкіл, розвиток книгодрукування.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)