Класична інженерна діяльність
Виникнення інженерної діяльності як одного з найважливіших видів трудової діяльності пов’язано з появою мануфактурного і машинного виробництва. В Античності і Середньовіччі ще не існувала інженерна діяльність у сучасному розумінні, а була, скоріше, технічна діяльність. Інженерна діяльність як професія пов’язана з регулярним застосуванням наукових знань у технічній практиці. Вона формується починаючи з епохи Відродження. Перші інженери з’являються саме в цей час, образуясь в середовищі вчених, які звернулися до техніки, чи ремісників-самоучок, які прилучилися до науки. Вирішуючи технічні завдання, перші інженери і винахідники звернулися за допомогою до математики і механіки, з яких вони запозичили знання і методи для проведення інженерних розрахунків. Перші інженери – це одночасно художники-архітектори, консультанти-інженери по фортифікаційним спорудам, алхіміки і лікарі, математики, натуралісти і винахідники. Такі, наприклад, Леон Батіста Альберті, Леонардо да Вінчі, Нікколо Тарталья, Джироламо Кардано, Джон Непер та ін. “Знання в цей час розглядалася як цілком реальна сила, а інженер – як володар цього знання” [13, с. 347]. Діяльність таких інженерів ще була тісно пов’язана з ремісничої практикою. Вони безпосередньо контактували зі споживачем, замовником, проходили довгий шлях учнівства. Наука виповнюється фрагментарно. Можна сказати, що перші інженери вже орієнтувалися на наукову картину світу, але ще недостатньо спиралися на науку у своїй повсякденній практиці.
Як вже зазначалося, з розвитком експериментального природознавства і перетворенням інженерської професії в масову в XVIII-XIX ст. виникає необхідність і систематичного наукового освіти інженерів. Техніка доходить до стану, в якому подальше її просування виявляється неможливим без науки. Виникають перші вищі технічні школи, наприклад, в 1794 р – Паризька політехнічна школа. З самого початку ці навчальні заклади не тільки готували кадри інженерів, але виконували і дослідницькі функції, сприяючи становленню та розвитку технічних наук. У той час інженерна діяльність включала складний комплекс різних видів діяльності (винахідництво, конструювання, проектування, технологію) і т. Д. Ще в кінці XIX ст. в Лейпцигу існував завод, на якому всі інженерні роботи (від задуму до робочих креслень) виконував одна людина – його власник Р. Зак. Там не було ні технічного бюро, ні креслярів.
До початку XX в. така ситуація стала неможлива. Одна людина просто фізично не міг виконувати всі різноманітні роботи, необхідні для випуску будь-якого складного виробу. Відбувається глибока диференціація інженерної діяльності як по різних галузях (машинобудування, електротехніка, хімічна промисловість і т. Д.), Так і за функціями.
У структурі класичної інженерної діяльності можна виділити:
а) винахідництво;
б) конструювання та підготовку виготовлення техниче ських систем;
в) інженерні дослідження та проектування (організує ція виробництва).
Шляхом винахідницької діяльності на підставі наукових знань і технічних винаходів заново створюються принципи дії, способи реалізації цих принципів, створення технічних систем або окремих їх компонентів.
Конструювання являє собою розробку конструкції технічної системи, яка потім матеріалізується в процесі його виготовлення на виробництві. Конструкція технічної системи являє собою певним чином пов’язані стандартні елементи, що випускаються промисловістю або винайдені заново і є загальними для цілого класу виробів виробництва.
Організація виробництва конкретного класу виробів (наприклад, будівництво залізниць, радіотехнічна промисловість, машинобудування) пов’язана з монтажем вже готових елементів конструкції і з паралельним виготовленням нових елементів, з розробкою технології виготовлення певної технічної системи. Великі інженери класичного типу поєднували в собі функції і винахідника, і конструктора, і організатора виробництва.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)