Феномен техніки в філософському осмисленні
У ХХ ст. роль техніки в суспільстві, її вплив на всі сторони життя незмірно зросли. Техніка стає об’єктом вивчення самих різних дисциплін – технічних, природничих, соціально-гуманітарних, які досліджують її окремі аспекти.
Однак виникає необхідність осмислити феномен техніки в цілому. Спроби такої рефлексії робилися ще в кінці ХІХ – початку ХХ ст. Але тільки до 1970-их рр. в західній філософії сформувався особливий напрямок – філософія техніки, в центрі уваги якої знаходяться такі питання, як природа техніки, її ставлення до інших сфер людської діяльності, роль техніки в культурно-цивілізаційному розвитку.
З позицій звичайного здорового глузду техніка представляється простою і зрозумілою. Вона виступає насамперед як засіб людської діяльності, покликаного задовольняти різноманітні потреби людей. Інакше кажучи, техніка – це сукупність штучно створених людиною знарядь, машин і механізмів. Це найбільш доступний інструментальний сенс поняття техніки, який, однак, не вичерпує змісту даного поняття. До техніки відносяться також інженерно-технічні споруди різного ступеня складності, включаючи систему відповідних комунікацій, технічна діяльність і відповідні знання.
Техніка належить до сфери так званих артефактів (штучних утворень). Але сфера штучного ширше сфери технічного. Наприклад, твори мистецтва не входять до складу техніки, яка функціонує і розвивається за законами як першої природи, так і практичної діяльності.
Техніка – це і особлива діяльність, пов’язана з використанням сил і енергій природи, кристаллизующаяся специфічною, відносно автономної технічному середовищі (техносфери), в яку занурений сучасна людина, що зазнає її величезний вплив. Техніка – це складний феномен, закони розвитку якого можна звести ні до законів природи, ні до законів людської діяльності, хоча на розвиток техніки впливають і ті, й інші. Але на її еволюцію впливають також семіотичні закони, динаміка культури і зміна самої технічного середовища.
Отже, техніку можна розглядати і в плані результату, і в плані процесу. У результативному аспекті вона постає як сукупність знарядь, машин, механізмів, технічних споруд, а в більш широкому культурно-історичному сенсі – як технічне середовище. У процесуальному плані техніка – це технічна діяльність, яку можна розглядати в двох планах: як техніко-виробляє, продуктом якої є відповідні знаряддя і технічні споруди, і техніко-використовує, коли створені технічні засоби дозволяють вирішувати певні проблеми, задовольняти різноманітні потреби людей. Розвинена техніко-яка виробляє діяльність опирається на спеціальні знання, що не завжди є обов’язковим при техніко-використовує діяльності. Наприклад, можна вміти користуватися технічними засобами (на побутовому рівні) і не знати принципів, на основі яких побудовані і працюють ці кошти. У міру розвитку техніки виникає потреба в оптимальній та ефективної організації технічної діяльності (технології у вузькому сенсі).
Дуже важлива і цікава проблема – співвідношення технічної та інженерної діяльності, які хоч і не тотожні, але в сучасній техніці тісно взаємопов’язані. Проте так було не завжди. Технічна діяльність, пов’язана з виготовленням знарядь праці, сягає своїм корінням в далеке історичне минуле людства. Тоді як інженерна діяльність як така виникла порівняно недавно (наприкінці ХVIII ст.), Коли почало складатися промислове виробництво і стала формуватися потреба в тиражуванні і модифікації побудованих на основі наукових знань інженерних пристроїв (парових котлів, прядильних машин, верстатів, двигунів для пароплавів) .
Протягом тривалого історичного періоду техніка була незначно пов’язана з наукою. Люди робили різні пристрої, не розуміючи принципів їх роботи [90]. У цьому плані інженерна діяльність, якраз навпаки, свідомо враховує закони природи, спираючись на них при створенні технічних систем. Тоді як “механіки” (ремісники, майстри, умільці) часто діяли всупереч “природного” течією процесів, т. Е. Всупереч природі, прагнучи її “обдурити”, намагаючись шляхом “хитрощі” отримати потрібний результат. “Механіки, – писав Г. Галілей, – часто помиляються, бажаючи застосувати машини до багатьох дій, неможливим за самою своєю природою” [91].
В античності і середньовіччя творчість техніків розглядалося не як створення “нової природи” на основі використання законів природи, а як якесь магічне дію, “хитрість”. Техніки-умільці намагалися втілити в життя свої винаходи, не замислюючись про обмеження, що накладаються властивостями матеріалів (з яких доведеться виготовляти придуманий механізм) і способами виготовлення. На відміну від цих “технічних романтиків” навіть перші інженери-самоучки спиралися на сучасні їм наукові знання. У Новий час технічна творчість стало осмислюватися як свідомий розрахунок сил, процесів, енергій природи, свідоме пристосування їх для потреб і діяльності людини. Тому техніка створювалася на основі природничих і технічних знань.
“Поєднання в інженерної діяльності природною і штучною орієнтацій змушує інженера грунтуватися, з одного боку, на досягненнях науки, з якої він черпає знання про природні процеси, а з іншого – на існуючій техніці, звідки він запозичує знання про матеріали, конструкції, їх технічних характеристиках, способах виготовлення. Поєднуючи ці два роду знання, він знаходить ті “точки” природи, в яких природні процеси діють так, як необхідно для функціонування створюваної технічної системи “[92].
Отже, для інженерної діяльності необхідні спеціальні знання. Спочатку це були знання двоякого роду – природничі (відібрані або спеціально побудовані) і власне технологічні (опис конструкцій, технологічних операцій та ін.). Саме природничо-наукові знання дозволяли поставити природний процес, який реалізовувався в інженерному пристрої, а також визначити, розрахувати точні характеристики конструкцій, що забезпечують даний процес [93].
Інженер має справу не тільки з розробкою принципово нового інженерного об’єкта, т. Е. Винаходом, але і зі створенням східного (модифікованого) вироби (наприклад, машини того ж класу, але з іншими характеристиками: інша потужність, швидкість, габарити, маса, конструкція і т. п.). При цьому різко зростає обсяг розрахунків. Виникає необхідність схематизації технічного пристрою, розчленування його на частини і заміщення останніх ідеалізованими уявленнями, взаємопов’язаними в якоїсь абстрактної схемою, моделі. Подібні ідеалізовані уявлення вводилися для того, щоб до інженерного пристрою можна було застосувати математику та природничі знання. Математизація не тільки полегшувала розрахунки, але й забезпечувала операції проектування, які в сучасних умовах все частіше здійснюються за допомогою математичного моделювання та імітаційного комп’ютерного експерименту.
Таким чином, у власне інженерної діяльності з’єднуються ідеальні і технічні об’єкти. До початку ХХ в. сформувалися основні види інженерної діяльності: винахідництво і проектування.
Мета інженерно-винахідницької діяльності – встановити в загальному плані зв’язку між такими компонентами, як функції інженерного пристрої, природні процеси та умови, що забезпечують ці функції, а також конструкції, покликані їх втілити.
Потім треба етап інженерного проектування, що спирається на виявлені загальні зв’язки на попередньому етапі винахідництва. На етапі проектування задаються і розраховуються конкретні вимоги до природних процесів і умов, до функцій пристрою (параметри функціонування), а також розраховуються вимоги до будови і способу виготовлення відповідної конструкції. У цій конструкції реалізуються дії природних процесів і умов, т. Е. Втілюються задані параметри функціонування пристрою. Коротко проектну діяльність можна представити як рух від заданих вимог до функцій і від них до конструкцій. Оскільки проектні вимоги стосуються не тільки функцій інженерного пристрою, але і природних процесів і умов, покликаних їх забезпечити, а також конструкції, що реалізує ці функції, то всі ці вимоги повинні бути здійсненні і сумісні.
Інженерно-проектна діяльність не ставить своєю метою створення реального інженерного пристрою. Безпосереднє конструювання останнього, його втілення “в металі” і наступні випробування – це завдання особливої технічної діяльності, організованої відповідним чином. Якщо в попередні епохи, як уже зазначалося, технічна діяльність з виготовлення знарядь праці не спиралася на наукові та технічні знання та інженерне проектування (оскільки нічого цього ще не було), то тепер технічна діяльність з виготовлення складних машин і механізмів нерозривно пов’язана з інженерної та без неї не може бути здійснена.
Розвиток інженерної діяльності в ХVIII – ХIХ ст. спиралося на зростаючий масив природничо-наукового і технічного знання. Останнє не тільки є компонентом техніки в широкому сенсі, а й умовою виникнення в кінці ХІХ ст. технічних наук, які стали стрімко розвиватися у ХХ ст.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)