Діяльність
Діяльністю називається сукупність дій людини, спрямованих на задоволення його потреб та інтересів.
Діяльність – категорія соціальна, вона носить суспільний характер. Тваринам доступна лише життєдіяльність, що виявляється як біологічне пристосування організму до вимог навколишнього середовища. Для людини характерно свідоме виділення себе з природи. Він ставить перед собою цілі, усвідомлює мотиви, які спонукають його до активності, взаємодії з іншими людьми. Ось чому в діяльності людина виступає як суб’єкт спілкування та соціальної поведінки.
Проблема діяльності органічно пов’язана з проблемою розвитку особистості. Особистість і формується, і виявляється, і вдосконалюється в діяльності. Тут же відбувається і формування свідомості. Діяльність в той же час – це процес взаємодії людини з навколишнім світом, але процес не пасивний, а активний і свідомо регульований.
Діяльність людей дуже багатогранна. В її ході людина не тільки здійснює дії і руху, а й витрачає масу
189
енергії, виконує великий обсяг операцій, різноманітно мислить, витрачає численні зусилля, проявляючи волю і переживаючи свої вчинки і їх результати. Діяльність людей, нарешті, не завжди однозначна. Вони можуть переслідувати в ній як суспільно значимі цілі, так і досягати в її ході результати, що не схвалювані іншими людьми.
Основні характеристики діяльності людини – предметність і суб’єктність. Специфіка предметної визначеності в тому, що об’єкти зовнішнього світу з впливають на суб’єкти безпосередньо, вони перетворюються в процесі діяльності. У розвинутій формі предметність властива лише людської діяльності. Вона проявляється у соціальній обумовленості діяльності людини, в її зв’язках зі значеннями, зафіксованими в схемах дії, в поняттях мови, в цінностях, у ролях і соціальних нормах. Суб’єктність діяльності виражається в таких аспектах активності суб’єкта, як обумовленість психічного образу минулим досвідом, потребами, установками, емоціями, цілями і мотивами, визначальними спрямованість і вибірковість діяльності; в сенсі особистісному – “значенні для себе”, надавало мотивами різних подій, дій.
Психологія розрізняє три види діяльності: гру, навчання, праця. Гра – вид діяльності в умовних ситуаціях, спрямованої на засвоєння суспільного досвіду. Навчання – це процес систематичного оволодіння знаннями, навичками та вміннями, необхідними для виконання трудової діяльності. Праця-це діяльність, спрямована на створення суспільно корисного продукту, що задовольняє матеріальні чи духовні потреби людей.
Діяльність має свої особливості:
суспільний характер людської діяльності. Які б види діяльності ми не розглядали, всі вони за своїм змістом і способам виконання – продукт суспільно-історичного розвитку людини. Займаючись даним видом діяльності, він виконує такі дії, які були відкриті і вдосконалені всім суспільством в процесі його історичного розвитку, в умовах суспільної праці;
цілеспрямованість діяльності. Діяльність людини на відміну від інстинктів тварин є свідомою.
190
У своїй діяльності люди завжди керуються свідомо поставленими цілями, які досягаються ними за допомогою ретельно продуманих і випробуваних засобів або способів дії. Будь-яка діяльність складається з окремих дій, об’єднаних єдністю мети, до якої прагне людина в даній діяльності, і спрямованих на досягнення результатів, відповідних цієї мети;
плановість діяльності. Діяльність – це не просто сума окремих дій або рухів. У будь-якому її вигляді дії, що становлять її, являють собою певну систему, є взаємопов’язаними, розташовуються в певному порядку, будуються за певним планом;
систематичність діяльності. Коли ми говоримо про діяльність того чи іншої людини, то завжди маємо на увазі її тривалий, повсякденний, систематичний характер. Саме цією особливістю відрізняється трудова діяльність. Окремі руху і навіть дії ще не становлять діяльності.
Вітчизняна психологія розуміє діяльність як форму активності. Активність збуджується потребою, тобто станом потреби в певних умовах нормального функціонування індивіда.
Потреба не переживається як така – вона представляється як переживання дискомфорту, незадоволеності, напруги і проявляється в пошукової активності. В ході останньої відбувається ідентифікація її з предметом – фіксація на предметі, який може її задовольнити. З моменту “зустрічі” активність стає спрямованої, опредмечивается – як потреба в чомусь конкретному – і стає мотивом, який може вже й усвідомлюватися. Саме в цьому випадку можна говорити про діяльність.
Діяльність визначається своїм об’єктом, але не прямо, а через її “внутрішні” закономірності; зовнішні причини проявляються через внутрішні умови. При поясненні психічних явищ як системи внутрішніх умов виступає особистість з її складною багаторівневою структурою. Діяльність слід відрізняти від поведінки. Успіх діяльності суб’єкта залежить від трьох компонентів: знань, умінь і мотивації. Одиницею аналізу в діяльності є дія. Діями називаються рухи, спрямовані на предмет і
191
переслідують певну мету. На відміну від рухів, які залежать лише від моторної функції організму, дії носять соціальний характер: вони залежать від предметів, створених попереднім поколінням і оточуючих людини.
Дії можуть бути спрямовані не тільки на предмет, але і на оточуючих людей. Тоді ці дії стають актом поведінки: вчинком, якщо вони відповідають усталеним у суспільстві нормам поведінки, або проступком, якщо суперечать їм.
Сукупність дій, об’єднаних спільною метою і виконують певну суспільну функцію, і становить діяльність. Діяльність людини, на відміну від інстинктів тварин, є свідомою. У своїй діяльності люди завжди керуються свідомо поставленими цілями, які досягаються ними за допомогою свідомо організованих засобів або способів дії.
Діяльність має свою структуру: мотиви, способи і прийоми, мета і результат. Мотивами називаються внутрішні спонукальні сили людини, змушують його займатися тією чи іншою діяльністю. Способи і прийоми – це дії, що вживаються людиною, щоб досягти цілей діяльності. Способи і прийоми досягнення результатів у діяльності можуть складатися з однієї або декількох операцій.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)