Вища нервова діяльність (ВНД)

Вища нервова діяльність (ВНД) – це інтегративна функція кори півкуль великого мозку і підкіркових центрів, що забезпечує найбільш оптимальне пристосування людини і (тварин) до навколишнього середовища. ВНД заснована на взаємодії вроджених безумовних рефлексів і набутих умовних рефлексів, в якому в людини важливу роль відіграє мова – друга сигнальна система. Розділ фізіології, що вивчає вищу нервову діяльність, грунтується на рефлекторної теорії, теорії відображення і теорії системної діяльності мозку.

І. М. Сєченов у книзі “Рефлекси головного мозку” поширив рефлекторний принцип на всі види свідомої і несвідомої діяльності організму, включаючи і психіку. Подібність “свідомих” і “несвідомих” реакцій має ряд загальних властивостей:

1) всі реакції організму обумовлені якимось впливом ззовні, тобто без зовнішнього чуттєвого подразнення неможлива психічна діяльність; 2) рефлекс і психічний акт мають спільні провідні шляхи (від сприймають апаратів до органів руху); 3) “несвідомі” і “свідомі” рефлекторні акти завжди закінчуються рухом.

Сєченов пише, що все нескінченну різноманітність мозкової діяльності зводиться остаточно до одного лише явища – м’язового руху. Поширивши рефлекторний принцип на психічну діяльність, Сєченов не зміг вивчити конкретні механізми поведінки, так як був невідомий об’єктивний метод дослідження кори великих півкуль. Це зробив І. П. Павлов, який розробив лабораторні методи об’єктивного вивчення пристосувальної діяльності людини і тварин, в першу чергу метод умовних рефлексів. Павлов вперше встановив, що в основі психічної діяльності людини лежать фізіологічні процеси в корі півкуль великого мозку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Вища нервова діяльність (ВНД)