Ісаія. Глава 35 – ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО 1814-1861 – ТАРАС ШЕВЧЕНКО: ГІДНІСТЬ, ДУХ І ПАМ’ЯТЬ – У пошуках національного самоусвідомлення: Нова українська література
Д основі поезії “Ісаія. Глава 35” – біблійна легенда про “дива Господнії”.
Іудейський пророк Ісаія жив у VIII ст. до н. е., походив з аристократичної родини. Він є автором окремих глав книги Старого заповіту, названої його ім’ям. Глава 35 присвячена пророцтву про щасливе життя, яке колись настане для людей. Її Т. Шевченко використав, щоб написати своєрідний гімн вільним людям на вільній землі. Нагадаємо, що мотив щасливого майбутнього звучав у таких творах, як “Заповіт”, “На панщині пшеницю жала…”, “І Архімед, і Галілей…”. У них згадано “сім’ю вольну, нову”, власне “веселе поле”, “оновлену землю”. Це, за уявою поета, маркери нового життя.
Вірш має підзаголовок “подражаніє”, тобто наслідування біблійного пророцтва. Проте в ньому відсутній викривальний пафос. Натомість утверджується всезагальна радість людей, звільнених від пут рабства.
Розпочинається твір зверненням до землі “неполитої”, “не повитої квітчастим злаком” – ідеться, як і в біблійному тексті, про пустелю. Ліричний герой хоче бачити її перетворення на квітучий рай, сповнений зелені, рожевих квітів, а, головне, осяяний Божим омофором. Цей образ у цій строфі визначальний. У прямому значенні омофор – це назва частини одягу священика. У переносному – символ піклування Христа, його апостолів, мучеників, усіх святих про спасіння людей. У Т. Шевченка ці значення переплітаються. Омофор “дорогий”, “золототканий”, “хитрошитий” нагадує одяг. Омофор “добром та волею підбитий” – це вже символічний образ опіки Божої, яка разом з честю і славою мають огорнути землю. Так постає викінчений образ оновленого квітучого краю, у якому “…люде темнії, незрячі, / дива Господнії побачать”.
У другій строфі йдеться про довгождане звільнення від рабства:
І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Ось тоді настане час справедливості – Бог визволить ” долготерпеливих” і покарає тих, хто творив зло. Їм не місце серед дивної природи й щасливих людей.
У третій строфі Т. Шевченко звертається до правди – одного з найважливіших понять у художньому світі поета. Коли на землю прилетить святая правда – неодмінна супутниця нового, вільного життя, – то відбудуться великі дива. Їх автор передає наближено до біблійного тексту: незрячі прозрять, німі заговорять, каліки зможуть вільно пересуватися. У цій строфі, як і в першій, поет знову повертається до образу квітучої пустелі, щоб підкреслити невідворотність змін. Ці зміни пов’язуються, зрозуміло, з водою: вона напоїть ріки, озера, а ті уможливлять буяння гаїв, у яких співатиме веселе птаство. Але Т. Шевченко згадує і про слово, котре прорветься, “як вода”. Цей образ викликає певні асоціації1: вода вкрай важлива для природи, її процвітання (у прямому сенсі), а слово – для душі людини, її процвітання (у переносному значенні), адже мається на увазі Слово Боже.
Закінчується поезія гармонійною картиною нового життя вільних людей:
Оживуть степи, озера,
І не верстовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без гвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.
Т. Шевченко відтворює образ дороги як шляху щасливого життя українського народу в майбутньому.
1 Асоціація – поняття, що виникає при згадуванні інших.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)