Індивідуальність і її прояви
На думку Б. Г. Ананьєва, компонентами індивідуальності є властивості індивіда (сукупність природних властивостей), особистості (сукупність суспільних відносин, економічних, політичних, правових відносин тощо) і суб’єкта діяльності (сукупність діяльностей і заходи їх продуктивності). Кожна з цих груп людських властивостей виступає відкритою зовнішньому світу, суспільного життя. У кожній з підструктур (індивід, особистість, суб’єкт діяльності) є індивідуальні відмінності, які можна розглядати з точки зору унікальності та неповторності. Але такі індивідуальні відмінності не можуть бути критеріями індивідуальності як цілісного утворення, так як індивідуальність – не тільки відкрита зовнішньому світу система, а й система закрита, зі складною структурою внутрішнього світу. У цій структурі формується взаємна відповідність потенціалів і способів їх проявів, самосвідомості і рефлексивних властивостей особистості, складаються цінності, домагання і самооцінка.
У індивідуальності інтегруються три форми розвитку: основна форма розвитку індивідуальна властивостей – онтогенез, основна форма розвитку особистісних властивостей – життєвий шлях людини в суспільстві і форма розвитку суб’єктних властивостей – історія виробничої діяльності людини в суспільстві, зокрема історія формування його професійної діяльності. Індивідуальна, особистісні та суб’єктні властивості не збігаються у віковому розвитку. Індивідуальність генетично формується пізніше, будучи результуючої суперечливою динаміки розвитку, взаємодії і взаємопроникнення цілісної системи її властивостей у процесі онтогенезу і життєвого шляху. Суб’єктивна картина життєвого шляху до самосвідомості особистості завжди будується відповідно індивідуальному і соціальному розвитку, обчислюючи в біографії-історичних датах і подіях особистого життя.
Вивчення індивідуальності вимагає розгляду її як багатовимірної системи, розвиток і формування якої підпорядковується певним законам. Важливим індикатором людської індивідуальності є активність творчою, творчої діяльності людини. Одне з можливих проявів активності індивідуальності – вчинки людини. Це можуть бути вчинки цивільного характеру (відбивають ставлення людини до свого обов’язку громадянина), комунікативні (відбивають відносини у сфері спілкування), трудові (у формі різного роду професійних дій). “Визрівання” вчинків відбувається у сфері переживань особистості, в результаті активної внутрішньої роботи. Період між визріванням вчинку і його дієвим проявом може бути різним, а іноді й не отримати зовнішнього прояву. Вчинки людини можуть виявлятися як стійкий стиль поведінки. Така індивідуальність виступає як організатор і перетворювач обставин сучасної йому середовища, здатна створювати нові обставини життя. Низька активність теж стає стійкою характеристикою індивідуальності. При цьому людина виступає пасивним носієм обставин. У всіх випадках індивідуальність представляє джерело саморозвитку людини, робить його відносно незалежним від випадкових впливів зовнішнього середовища.
Критерієм сформованості індивідуальності є внесок людини в матеріальну і духовну культуру свого суспільства і людства, тобто неповторний внесок особистості в суспільний розвиток. У що грунтується на екзистенціалізмі гуманістичної психології особистості (А. Маслоу, К. Роджерс) самоздійснення індивідуальності розглядається як неповторне одиничний прояв світу людини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)