Вступ. Роль і місце літератури в житті нації. Розвиток літератури. Творча індивідуальність митця. Художній твір – нова естетична дійсність, що “вбирає” свій час і є носієм загальнолюдських вартостей. Аналіз твору в історичному та естетичному контекстах. ТЛ: аналіз художнього твору, контекст, естетика

Мета: розкрити учням значення літератури в житті нації; ознайомити з періодизацією розвитку літератури; формувати вміння пояснювати відмінність усної словесності від книжної літератури; поглибити знання учнів про літературу як вид мистецтва; виховувати усвідомлення національного і вселюдського значення мистецтва.

Обладнання: книжки різних років видання, ілюстрації, пов’язані з періодизацією розвитку літератури, підготовлені матеріали для пошукової роботи, фото давніх пам’яток літератури.

Хід уроку

І. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

1. Вступне слово вчителя.

– Історія розвитку української літератури мала такий же надзвичайно складний, самобутній шлях, як і історія країни в цілому. Література зберігає та передає загальнонаціональні, загальнолюдські цінності від покоління до покоління, збагачує наш внутрішній світ, виховує естетичний смак, розвиває інтелект, світогляд. Нам, українцям, є чим пишатися, адже наша література впродовж століть довела свою унікальність, бо попри всі гоніння й несприятливі історичні умови продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування.

Сергій Олександрович Єфремов, видатний український літературознавець і критик, заступник голови Центральної Ради, влучно висловився про роль і місце нашої літератури в історії українського народу: “Письменство у кожного народу має величезну вагу як вираз творчої сили нації, з одного боку, та міжнародного єднання і впливів, з другого. Кожне національне письменство, зазнаючи помітних і непомітних впливів од інших письменств, все-таки органічно переробляє й перетворює їх і виявляє тим натуру даної нації, її ідеали й змагання, її інтереси й потреби. Письменство в цілому скрізь виступає оборонцем покривджених, утіхою од життєвої буденщини – тією втіхою, що підіймає дух людський, привчає його не за скороминуще й буденне вболівати, а добувати високе й вічне з окрушин життя, запалює його тим святим незадоволенням сучасністю, що невпинно жене людськість уперед і далі – все вперед і далі. Вага письменства ніколи й ніде не обмежується самою естетичною сферою. Скрізь і завжди роль його буває глибшою; вона, можна сказати, універсальна, коли зважити на те, що письменство повинне розкривати творчі основи духу народного на всю його широчінь і глибочінь, служити показником, куди й до чого простує дана людська нація, як вона на завдання людини дивиться і як визначає свої стосунки з життям у всіх його сферах. У нас, опріч такої універсальної ваги, письменство ще й спеціальні має завдання, бо ще однієї справи повинно не спускати з очей, якої не знають ті щасливі народи, що живуть безпечно од національного гніту. Кожне письменство, виходячи з загальнолюдських основ і осмислюючи світові мотиви, повинне бути національним, тобто духовну суть свого народу виявляти. Але коли письменство розвивається серед національно пригнобленого народу, то воно мусить узяти на себе функції народного заступництва, кажучи фігурально, воно неминуче стає адвокатом тієї народності на літературних і життєвих позвах з нівеляційною теорією і практикою”.

2. “Пошук інформації”.

Учитель роздає учням підготовані матеріали і ставить завдання: “Періодизація розвитку літератури. Яким, на вашу думку, повинен бути ідеальний варіант періодизації?”

Художній твір – нова естетична дійсність, що “вбирає свій час і є носієм загальнолюдських вартостей”. Чому мистецтву художнього слова притаманні ідейність, образність, емоційність?

(Матеріал для вчителя. Періодизація:

1. Література Київської Русі.

2. Давня українська література (XIII-XVIII століття).

3. Нова українська література (1798 р. – початок XX століття).

4. Новітня українська література (XX – початок XXI століття).

Як кожному виду мистецтва (музиці, малярству, скульптурі, архітектурі, театрові, хореографії, кіно), мистецтву художню слова притаманні ідейність, образність, емоційність. Ідеї, себто головному задумові літературного твору, підпорядковано все: образи, сюжет, композиція, виражальні засоби тощо. Головне – образи: персонажі, пейзажі, портрети, інтер’єр, умовні та ліричні образи. За їхньою допомогою письменник висловлює свої почуття, роздуми, суспільні ідеали. Мета красного письменства, за Іваном Франком, – “викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета в хвилі, коли творив ті образи”. Отже, образність у художньому творі – це сукупність почуттів (емоцій), захоплень, схвильованості автора. Висока ідея породжує глибокі почуття, під впливом яких і виникає художній образ.

У літературних творах конкретно-історичне та загальнолюдське взаємопов’язані й взаємообумовлені. Наприклад, споконвічне прагнення нашого народу до волі й щастя (загальнолюдське) викликало масовий протест українського селянства проти національно-соціального гноблення – Коліївщину (конкретно-історичне).

3. Коментований перегляд ілюстрацій.

II. Активізація пізнавальної активності учнів.

1. Вікторина.

. Як називався дописемний етап літературної творчості, коли тільки усне слово могло зберегти кимось одним створену, зате багатьма відшліфовану й удосконалену художню річ? (Фольклор).

. Чи відмерла усна народна творчість із появою писаного, а згодом і друкованого слова? Чому?

(Ні. Вона функціонує паралельно, доповнюючи останню темами, сюжетами, проблемами, образами, символікою, художніми засобами).

. Про що свідчить той факт, що до нас дійшли рукописи часів Київської Русі?

(Київська Русь була однією з наймогутніших держав Європи, культурно і духовно зрілою).

. Хто із відомих вам князів “засіяв нашу землю книжними словами”?

(Ярослав Мудрий).

. На території якого князівства після зруйнування в 1240р. Києва продовжили розвиватися література і мистецтво?

(Галицько-Волинське).

2. Розповідь учителя.

– Найцікавішим зразком літератури в Галицько-Волинському князівстві є “Галицько-Волинський літопис”. (Вчитель демонструє фото.)

З середини XIV ст. Золотій Орді довелося поступитися правом на давньоруські землі сильнішим державам. Східна Волинь, Чернігівщина, Київщина, Переяславщина і Поділля переходять у підпорядкування Литви, Галичина і Західна Волинь – Польщі, Буковина – Молдови, Закарпаття – Угорщини. Україна хоч і підпорядковувалася Литві територіально, але домінувала над Литвою у всіх сферах політичного, духовного і культурного життя. С. Єфремов не випадково наводить вражаючі факти: “Руська мова, як більш розвинута, стала мовою офіціальною і на Литві, увійшла в ужиток законодавства і дала на староруській правовій основі цілий ряд пам’яток, зокрема – різні князівські грамоти; “Судебник” великого князя Казиміра (1468), “Статут литовський” (1522-1529). “Статут” офіційно вже встановлює, що “писар земський маєть по руску літерами і слови рускими всі листи, виписи і позви писати, а не иним язиком і слови”.

3. Бесіда за питаннями:

. Чому українська мова почала зазнавати утисків після об’єднання Литви і Польщі в Річ Посполиту?

(Латинська і польська мови домінували як державні. Але до нас дійшли пам’ятки української писемності того часу: грамоти XIV-XVcm., Кам’яно-Струмилівське Євангеліє (144), Четьї-Мінеї (1489), Пересопницьке Євангеліє (1556- 561), Крехівський апостол (1560), запис в чеській граматиці Яна Богослова української пісні “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш ” (1571).

. Яку мову у той час вживали для церковної літератури в світських писемних пам’ятках?

(Старослов’янська мова – для церковної літератури, староукраїнська мова – для літописів, віршів, шкільних драм.)

. Хто і де на Україні став першодрукарем?

(Іван Федоров у Львові заклав друкарню і видав “Апостол” (1574). (Вчитель демонструє фото.)

. У яких містах України виникли перші братські школи? (Львів, Київ.)

. У якому місті І. Федоров заклав ще одну друкарню? Які підручники видав?

(. Острозі. Буквар з читанкою, “Острозьку Біблію ” – найбільше своє творіння (1581).

4. Практикум з теорії літератури.

. Прочитайте визначення понять “естетика” та “контекст” та поясніть, як ви їх розумієте.

. Пригадайте, що ви знаєте про аналіз літературного твору та проаналізуйте один із творів (за вибором учителя чи учнів).

(Матеріал для вчителя.

Аналіз літературного твору.

Зміст твору.

Ідея (від грецького idea – вигляд; ідея) – основна думка про відтворені життєві явища й події. Вона органічно пов’язана з темою, адже несе в собі оцінки зображених у творі людей, стосунків між ними, щось схвалює, підносить, а щось викриває, осуджує. Так, засуджуючи скнарість, дріб’язкову ощадливість, черствість і некультурність Пузиря (“Хазяїн” І. Карпенка-Карого), драматург прагне, щоб власники потужного капіталістичного виробництва були справжніми господарями в державі, а не бездушними нагромаджувачами багатств.

Проблематика (від грецького problema – задача) – це осмислення письменником тих соціальних характерів, явиш, які він зобразив у творі, характерних тенденцій розвитку суспільного життя, його контрастів і конфліктів. Скажімо, у драмі “Хазяїн” І. Карпенка-Карого головною проблемою автор виокремлює бездуховність і безкультурність хазяїв, які мають власний капітал, але не вміють розпорядитися ним так, щоб він приносив користь і їм, і суспільству.

Тема (від грецького thema – основа, положення) – предмет зображення, ті життєві явища, які відібрані митцем для художнього відтворення. Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн” предметом зображення є таке соціальне явище, як утвердження в суспільстві нової соціальної групи – власної національної буржуазії на стадії нагромадження власності.

Тему ліричного твору прийнято називати мотивом (від французького motif, від латинського motus – рух), причому у творчості того чи іншого поета висвітлюється низка тем, часто близьких, споріднених і тому правомірно визначаються мотиви лірики Т. Шевченка певного періоду або й усієї його поезії, мотиви лірики Олександра Олеся, Ліни Костенко.

Форма твору.

Інтер’єр (від латинського interior – ближчий до середини) – змалювання на картині чи в художньому творі внутрішнього простору споруди, житла, у якому мешкають персонажі. Це може бути опис меблів, концентрація уваги на якихось предметах побуту, речах тощо. Інтер’єр конкретизує місце подій у творі, наочно ілюструє соціальне становище персонажів, їхні професії, духовні запити, звички тощо.

Композиція (від латинського compositio – складання; створення) – зумовлена змістом побудова, розміщення і співвідношення всіх його складових частин, порядок розгортання подій і взаємодії персонажів. У літературознавчих працях вживаються й синоніми до цього терміна:

. архітектоніка (від грецького architektonike – архітектура);

. структура (від латинського structure – будова, розміщення, порядок);

. конструкція (від латинського constructio – побудова).

Епічний твір може бути цілісним з погляду побудови, а може членуватися на окремі частини, розділи, глави.

У XX ст. виник роман у новелах (Ю. Яновський “Вершники”, О. Гончар “Тронка”). Архітектоніка драматичного твору виявляється в його поділі на дії (акти), картини, яви (сцени).

Одним з елементів архітектоніки драматичного твору є ремарки (від французького remargue – примітка) – пояснення автора в тексті п’єси, що, як правило, подається курсивом у дужках. Зовнішня структура ліричних творів, їх “видима” побудова полягає в поділі тексту віршів на строфи (від грецького strophe – поворот; зміна; коло), тобто повторювані у вірші поєднання кількох рядків, пов’язаних між собою певною системою рис, способами римування, інтонацією.

Пролог (від грецького prologos, pro – перед і logos – слово) – початковий епізод твору, у якому автор підводить читача до сприймання твору, повідомляє про свої наміри.

Епілог (від грецького epilogos, від ері – після і logos – слово) – підсумкова частина твору, в якій розповідається про подальшу долю головних персонажів після того, як основні суперечності між ними розв’язалися, іноді через багато років після зображених подій.

Образом називають конкретно-чуттєве художнє змалювання в художньому творі людини (образи-персонажі), природи (образи-пейзажі), Речового оточення (образи-речі).

У художньому творі функціонують численні образи. До образної системи входять образи-типи, образи-характери, образи-символи, образи-деталі тощо. Основними з них є, як правило, образи-характери, образи-персонажі, образи-типи. Образи-картини природи, образи-речі, образи-явища, образи-деталі, образи-переживання,- образи-тропи, персоналізації понять, явищ відіграють допоміжну роль. Здебільшого у центрі художнього зображення стоять людські образи.

Образність – найхарактерніша властивість мистецтва, зокрема художньої літератури. Літературний характер – це творчо змальована людська індивідуальність у сукупності притаманних їй рис.

Пейзаж (від французького paysage, від pays – країна, місцевість) – жанр живопису, який передбачає змалювання картин природи. У художній літературі – це бачення письменником навколишнього світу природи – неба, річки, озера, поля тощо та його впливу на душу людини. Пейзаж часто виступає образною паралеллю до душевного стану персонажів. У реалістичних творах пейзажі відіграють значну композиційну роль. Картинами природи розпочинаються або закінчуються нерідко сюжетні перипетії (І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, І. Бунін). У пейзажних образах може втілюватися драматична колізія твору.

Портрет (від французького portrait – портрет; зображення) – у літературному творі змалювання зовнішності персонажа: виразу обличчя, постаті, ходи, одягу, манери триматися, характерних жестів тощо. Основне його призначення – дати читачеві зорове уявлення про дійових осіб. Портрет у літературному творі виступає одним з найважливіших засобів творення художнього образу й несе в собі разом з іншими художніми прийомами відбиток авторської індивідуальності.

Сюжет (від латинського subjectum – підкладене) – довільне розміщення автором ланцюга зображених подій. У повісті І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря” фабула й сюжет твору збігаються, бо події розвиваються хронологічно, послідовно. У новелі В. Стефаника “Новина” фабула із сюжетом не збігаються, бо твір починається розв’язкою. Не збігається фабула із сюжетом у романі Панаса Мирного та Івана Білика “Хіба ревуть воли як ясла повні?”. Сюжет у цьому романі вибудований з порушенням хронологічної послідовності, про народження, дитинство Чіпки Вареника читач дізнається з екскурсів у минуле.

Експозиція (від латинського expositio – викладач) – частина художнього твору, яка ознайомлює читача з його головними персонажами, з умовами й обставинами, які спричинили виявлення конфлікту. Це тло, на якому будуть розгортатися події.

Зав’язка прояснює читачеві події та ситуації, з яких починається конфлікт протиборних сил у творі.

Розвиток дії – подальше загострення конфлікту між персонажами.

Кульмінація (від латинського culmen (culminis) – вершина) – епізод у творі, коли конфлікт досягає найвищої точки напруження, після якої, як правило, настає розв’язка.

Розв ‘язка – завершення конфлікту.

Естетика (грецьк. aisthesis – чуття, почуття, aistheticos – чуттєвий) – наука про прекрасне, художнє освоєння дійсності, про загальні закони краси і художньої творчості. Як окрема наука з окресленим предметом дослідження, естетика відгалузилася від системи філософського знання у XVIII ст., що зумовлено творчістю німецьких філософів О. Баумгартена, І. Канта, Г.-В.-Ф. Гегеля. Проте її традиції сягають у глибину тисячоліть і пов’язані з рефлексіями давніх народів, особливо греків, про сутність краси, прекрасного, величного, трагічного, про природу і функції мистецтва, естетика розвивалася то як філософська наука про прекрасне, то як загальна теорія мистецтва (так звана “філософія мистецтва”), то як наука про сприймання і переживання прекрасного. Естетика як навчальна дисципліна викладається з XIX ст. в університетах та інших середніх і вищих школах. В Україні залишив цікаві праці з естетики професор Харківського університету І. Кроненберг, питанням естетики приділяв увагу професор Львівського університету О. Огоновський. Проблемами загальної естетики та естетичної критики займалися І. Франко, Б. Лепкий, С. Федчишин, М. Гнатишак, М. Рудницький, Б. Романенчук. Нова хвиля зацікавлень естетики починається з кінця 50-х XX ст. (праці Б. Кубланова, О. Кудіна, М. Гончаренка, В. Мазепи, П. Гаврилюка, А. Канарського, І. Іваня, Л. Левчук, К. Шудрі, В. Іванова)

Контекст (лат. contextus – тісний зв’язок; сплетення) – 1. Лінгвістичне оточення певної мовної одиниці, умови й особливості вживання її в мовленні. 2. Відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входить до його складу. У художньому творі естетичне навантаження кожного елемента тексту визначає близький контекст (фрази, епізоду, ситуації) і ширший контекст (твору, творчості письменника). Тому кожну цитату з твору треба брати в контексті, тобто зважати на вислови, які передують цитаті, йдуть після неї, а також на те, якому персонажеві (оповідачеві) вони належать, в якій ситуації сказані, беручи до уваги контекст метафоричний, в якому прояснюється, конкретизується полісемія. В одному випадку, в добу українського романтизму, контекст надто прозорий і відразу увиразнює і значення слів, і образ у цілому (“Пливе місяць молоденький, розігнувши роги” (Л. Боровиковський), в іншому – як у Б.-І. Антонича, контекст асоціативно-ускладнений:

Тріпочуться слова, мов бджоли на дощі,

Вривається розмова, ледве розпочата,

Спалахують думки й ховаються мерщій,

І погляд, мов метелик, ясний і крилатий.

Кімната нам заміниться в квітчастий сад,

І сплетемось, обнявшись кучерявим листям.

Вросту, мов корінь, в тебе, й спалахне роса

На наших ясних снах, омаєних сріблисто.)

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

Повторіть аналіз художнього твору, визначення естетики як науки та значення слова “контекст”.

Підготуйте усне повідомлення про найвидатнішу пам’ятку давньоруської літератури “Слово про Ігорів похід”.



(2 votes, average: 2.50 out of 5)