Аналіз поетичного твору. Аналіз драматичного твору
Аналіз поетичного твору.
І. Загальні питання:
1) назва твору, ім’я автора;
2) назва збірки, складовою якої є вірш;
3) рік написання та видання;
4) поштовх для створення збірки чи вірша;
5) кому присвячений;
6) наявність епіграфа, його значення.
ІІ. Теоретичні, літературознавчі питання:
1) напрям, якого (яких) стосується вірш чи збірка;
2) жанр;
3) тема;
4) ідея;
5) рима чи її відсутність;
6) вид рими;
7) розмір вірша;
8) строфіка;
9) художньо-зображальні мовні засоби;
10) бібліографія.
ІІІ. Культурологічні питання:
1) синтез мистецтв, що спостерігається у вірші чи збірці;
2) українознавчі аспекти;
3) культурологічне оточення, наявність музичного супроводу;
4) думки митців та критиків;
5) власна думка про твір.
Примітка. Художньо-зображальні мовні засоби – це: 1) тропи; 2) прийоми милозвучності (звукової організації мови, звукопису): алітерація – повтор приголосних; асонанс – повтор голосних звуків; повторення слів, їх початків (анафора), закінчень (епіфора) тощо; 3) прийоми творення поетичного образу: порівняння людського із зовнішнім, з природою; антропоморфічні порівняння – природа уподібнюється до людини, тотожність краєвиду і настрою, їх взаємозалежність; алегорія – поширення образу на цілий твір; образ-малюнок; наявність контрасту в самому образі.
Словник літературознавчих термінів до схеми № 2
Акростих (грецьк.) – вірш, в якому початкові літери кожного рядка, якщо їх прочитати зверху вниз, утворюють слово чи фразу та найчастіше вказують, кому вірш присвячений.
Анафора – єдиний початок; повторювання слів, їхніх початків, віршованих рядків, половини рядка, словосполучень.
Антропоморфізм – уособлення, коли предмет зображення уподібнюється до людини чи наділений людськими рисами.
Буколіка – пастуша пісня.
Буриме – вірш, що його пишуть на заздалегідь визначену риму, яку не можна змінювати.
Вінок сонетів – віршований твір з п’ятнадцятьма сонетами.
Верлібр – вільний вірш, що не має рими та чітко визначеного ритму.
Вільний вірш – віршована форма, що відрізняється рядками неоднакової довжини, наявністю різних стоп і метричних прозаїзмів.
Георгіки – вид дидактичної літератури, де темою є сільське життя, сільське господарство, землеробство.
Елегія – поетичні філософські роздуми, пройняті сумом і скорботою.
Епіграма – вид сатиричної поезії; невеликий вірш, що висміює будь-яку особу чи явище.
Епіфора – повторення закінчень.
Ідилія – одна із форм буколіки, вірш про безжурне життя на лоні природи.
Лірика – один із трьох родів художньої літератури, в підгрунті якого зображення внутрішнього світу людини, її переживань і почуттів.
Ліричні жанри – епіграма, епітафія, буколіка, еклога, епіталама, ідилія, гімн, ода, послання, балада, дума (ліро-епічний), поема (ліро-епічний), байка тощо.
Неточна рима (асонанс) – звуки римованих слів фонетичне повністю не збігаються (наприклад: “стійкий” – “ластівки”).
Паліндром (грецьк.) – той, що повертається назад, “перевертень”; вживається для позначення художнього тексту, який читається зліва направо і справа наліво тотожно або від початку вірша до кінця і зворотно.
Пастораль – література, що присвячена життю пастухів; одна із форм буколіки.
Переспів – вірш, написаний за мотивами твору іншого автора.
Прозаїзм – слово, що є нижче рівня поетичності даного твору.
Рима – повторення окремих звуків чи звукосполучень, що пов’язують закінчення двох чи більше рядків. За розташуванням у рядках рима буває парною, чи суміжною (а а б б), перехресною (а б а б), кыльцевою (а б б а). За наголосом – чоловічою ( ), жіночою ( ), дактилічною ( ).
Асонансною (неточною) – неповна точність звукового повторення. Точною – повна точність звукового повторення.
Ритм – повторення схожих явищ через певні рівні проміжки; ритм вірша формується за рахунок складів чи наголосів у рядах, що поєднуються в строфу.
Розмір вірша – кількість стоп; за кількістю складів у стопі розмір розподіляється на двоскладовий (ямб, хорей ), трискладовий (дактиль, амфібрахій, анапест ) тощо.
Сонет – ліричний вірш із 14 рядків (рима за схемою: а б б а – а б б а – в в г – д г д т а ін.).
Стопа – група складів у вірші.
Строфа – віршова сполука, що об’єднана загальною римою становить ритмічне та синтаксичне ціле. Строфа може бути двовіршем, терциною (три рядки), чотиривіршем тощо.
Аналіз драматичного твору
І. Загальні питання:
1) назва твору, ім’я автора;
2) рік написання, рік видання;
3) історія написання;
4) наявність присвяти, епіграфа.
ІІ. Теоретичні, літературознавчі питання:
1) напрям, якого (яких) стосується твір;
2) жанр;
3) тема та ідея;
4) система образів;
5) сюжет;
6) композиція;
7) художньо-зображальні засоби словесного мистецтва: діалоги, монологи, репліки як засоби характеристики персонажів; наявність авторської характеристики та коментаря (опис обстановки, поведінки, жестів персонажів, ремарки тощо).
8) художньо-зображальні засоби сценічного мистецтва: мізансцена, гра акторів, декорації, костюми, музичні, звукові та світлові ефекти тощо;
9) бібліографія.
ІІІ. Культурологічні питання:
1) синтез мистецтв, що спостерігається у творі;
2) українознавчі аспекти;
3) рік, місто і місце першої постановки;
4) режисер, авторський склад першої вистави;
5) культурологічне оточення;
6) думки митців, критиків до твору і вистави;
7) власна думка про твір та виставу.
Словник літературознавчих термінів до схеми № З
Акт – закінчена частина драматичного твору чи театральної вистави.
Бутафорія – предмети, що імітують оригінал на сцені театру, у вітрині магазину.
Бутафор – той, що виготовляє бутафорію.
Драма – одна з головних родів літератури, що призначений для виконання на сцені, тому має ознаки літературного та сценічного мистецтв.
Комедія – одна з видів драми, де дії, характери трактуються у формах смішного, пройняті комізмом.
Костюмер – працівник театру, який готує костюми, одяг для сцени.
Мізансцена – розміщення акторів і сценічної обстановки в різні моменти дії п’єси.
Поза – положення тіла.
Режисер – творчий працівник театру, кіно, який здійснює постановку спектакля чи фільму.
Ремарка – пояснення, зауваження драматурга, що попереджають чи супроводжують рух дії у п’єсі.
Репліка – висловлювання діючої особи.
Статист – актор, який виконує другорядні ролі без слів; учасник масових сцен.
Сцена – 1) частина будівлі театру, майданчик для вистави; 2) окрема частина акту театральної п’єси; 3) окремий епізод.
Сценарій – 1) літературно-драматичний твір для театру чи кіно, що має опис дії з текстом промов, реплік персонажів; 2) план, сюжетна схема п’єси, опери, балету тощо.
Сценарист – автор сценарію.
Трагедія – один із видів драми, в основу якого покладений особливо напружений, непримиренний конфлікт, що здебільшого закінчується загибеллю героя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)