І мертвим, і живим, і ненародженим… – ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО 1814-1861 – ТАРАС ШЕВЧЕНКО: ГІДНІСТЬ, ДУХ І ПАМ’ЯТЬ – У пошуках національного самоусвідомлення: Нова українська література
Історія створення. Т. Шевченко написав “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє” в 1845 р. Цей твір, як і поема “Сон” (“У всякого своя доля…”), не міг пройти крізь лещата цензури, тому розходився в списках, які були знайдені й у членів Кирило-Мефодіївського товариства. Послання фігурувало в слідчій справі й також вплинуло на жорстокий вирок його автору. Уперше твір надруковано в 1859 р. в лейпцизькому виданні “Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”.
Ідейно-тематичний зміст. Як і в поемі “Сон” (“У всякого своя доля…”), у посланні Т. Шевченко художньо розкрив найголовніший соціальний конфлікт свого часу – протистояння закріпаченого народу й панів-кріпосників. Проте в “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” ця суперечність набула нових відтінків. З одного боку, поет продовжує тему “земляків”, а з іншого – увиразнює її. Один з них, чи не найважливіший, у розгортанні думки про те, що і пани, і пригноблені селяни – нащадки “славних прадідів великих”, які боролися за Україну, її волю. Звідки ж узялися “погані правнуки”? На думку поета, це козацька старшина, яка, дбаючи про власні інтереси, зрадила народ, перетворилася на кріпосників-визискувачів “незрящих гречкосіїв”, також козацьких правнуків. Так у посланні вимальовуються два образні ряди: сучасна поетові національна “еліта”, яка втрачає людську подобу, бо запрягає людей “в тяжкі ярма”, дере з них шкуру. Це жорстокі кріпосники, які схиляються перед закордонною освітою, проте забули рідну культуру, літературу, мову, історію. Вони одягли на себе фальшиву маску народолюбців, а насправді визискують простий люд. Саме народ і є другим образним рядом, який змальовує Т. Шевченко. Тяжка підневільна праця знесилила його, перетворила на раба.
Поет свідомий того, що лише у вільній і незалежній Україні може бути соціальна справедливість. Ця думка є головною ідеєю твору, який закінчується такими рядками:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України…
У них поет висловлює обнадійливу думку про те, що соціальна рівність можлива. До неї закликає ліричний герой (а в посланні автор і ліричний герой зливаються в бажанні бачити Україну щасливою і вільною), який бачить підстави для цього в минулому, який понад усе любить свою батьківщину – “заплакану матір” і мріє про її добробут. Водночас він нагадує “землячкам” про те, що терпіння народу не безмежне, що соціальна прірва між людьми тому величезна, що вибух можливий щохвилини. Ліричний герой, як і поет, закликає панство оцінити себе й свої вчинки критично, стати справжньою національною елітою, яка повинна дбати про всю націю.
У посланні засуджується продажність панства, його схиляння перед усім іноземним, чужим і свідоме ігнорування або ж забуття свого, рідного. Для досягнення такої художньої мети поет використовує широкий спектр комічних засобів: це іронія, сатира, сарказм. Найперше Т. Шевченко малює сатиричний образ панства, яке глухе й німе до горя народного, яке в гонитві за статками забуло про людські та християнські чесноти. Пани не лише “кайданами міняються, / Правдою торгують”, а й зневажають Господа. З іронією поет називає їх “орлами”, із сарказмом – “смердючим гноєм”. Так звана національна еліта зайняла вигідну їй позицію пристосуванства. Саме відсутність власної думки, спостережена Т. Шевченком, дозволяє їй схилятися перед авторитетами чужинців. Тому поет гнівно-схвильовано порушує питання: …що ми? Чиї сини? яких батьків? Ким? За що закуті?
Така гостра викривальність зумовила різні настроєві інтонації твору. У ньому простежується то пересторога (“Схаменіться! будьте люди, / Бо лихо вам буде…”, “…потече сторіками / Кров у синє море”), то заклик (“Учітесь, читайте, / І чужому научайтесь? / Й свого не цурайтесь”), то суперечка (“…Несли, несли з чужого поля /І в Україну принесли / Великих слів велику силу, / Та й більш нічого. Кричите, / Що Бог создав вас не на те, / Щоб ви неправді поклонились. / І хилитесь, як і хилились!”), то погроза (“.якби те сталось, щоб ви не вертались, / Щоб там і здихали, де ви поросли!”). Вони об’єднуються ораторською інтонацією, яка підпорядкована тому, щоб донести до широкого загалу ідею поета-громадянина, поета-патріота – його пристрасну мрію бачити Україну оновленою, незалежною.
Композиція. “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” розпочинається епіграфом, який уводить у зміст твору: “Коли хтось говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить – брехня це”. Євангельський вислів стверджує гуманістичну аксіому про нерозривність любові до Всевишнього й до конкретної людини, усіх людей. Поет ніби заявляє про свій намір перевірити цю християнську заповідь і її виконання українською елітою.
З перших рядків тексту Т. Шевченко накреслює два світи – “люду потомленого” й кріпосників, яких він і картає, і закликає змінитися. Це вступна частина послання.
Далі, за визначенням відомої дослідниці творчості Т Шевченка Валерії Смілянської, мотив розгортається “двома хвилями”:
· перша – розкриття невідповідності між учинками та пишномовними гаслами національної еліти, що може викликати кінець світу, вибух спротиву;
· друга – заклик отямитися, тверезо оцінити свої ганебні вчинки та дії.
У наступних рядках поет поглиблює цей мотив, додаючи все нові штрихи до поведінки й портрету українського панства через його ставлення до навчання, освіти, історії.
Фінальна частина послання починається так:
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
У ній – найщиріше вболівання поета за долю рідного краю, прагнення відродити його до нового життя шляхом вирішення непримиренних соціальних конфліктів.
Жанр. У самій назві твору його автор визначив жанр – послання, яке має свого адресата: землякам-українцям. Сучасні літературознавці вважають, що Т. Шевченко, ймовірно, звертається й до освіченого панства, яке нібито обстоювало ліберальні та народницькі ідеї, і до всього народу, його минулих, сучасних і майбутніх поколінь. Спробував узагальнити ці підходи І. Дзюба, праці якого як шевченкознавця сьогодні дуже авторитетні: “…”Посланіє” фактично адресоване уявленій українській нації, мрія про яку набирає в Шевченка конкретних рис”.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Поясніть, чому Т. Шевченко в посланні “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” називає ліричного героя “окаянним”.
2. Як ви розумієте ці слова з послання?
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
3. Схарактеризуйте погляди Т. Шевченка на історію України та її сутність, ураховуючи текст твору.
4. Випишіть з послання слова, які стали крилатими, поясніть їх зміст.
5. На каналі YouTube знайдіть і прослухайте шевченківські вірші у виконанні народного артиста України Федора Стригуна. Що у прочитанні поезій майстром вас вразило найбільше? Що змусило замислитися?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)