Етика кініків
Як справжнє поняття речі є лише її “власне” поняття, так і справжнє благо може бути лише “власним благом”. Кіник Діоген казав, що Антисфен навчив його відрізняти чуже від свого. Благом людини може бути тільки те, що може становити його власність, бути йому власним. Майно, свобода, здоров’я, саме життя – не наші, не можуть становити невід’ємною власності, а отже, і істинного блага нашої істоти; точно так само і на тій же підставі позбавлення всього цього не становить дійсного зла. Істинну власність людини, відповідно до філософії кініків, становить лише його внутрішня свобода і сила його духу, його “чеснота” або доблесть, доброта. Тільки чеснота є благо, тільки порок є зло; все інше байдуже.
“Доброчесність” людського духу є насамперед сила: “для чесноти не потрібно нічого, крім сили Сократа”; вона визначається не свідомістю морального боргу, що не моральними почуттями любові, співчуття або голосом совісті: навпаки, ніякого абстрактного морального закону не існує, моральні поняття людей про хороше і ганебному – умовні, штучні і помилкові, а моральні почуття любові чи дружби прив’язують людини до того, що не їсти його “власне” благо, ставлять його в залежність від інших, тим часом як істинно мудрий і доблесний, сильний і вільний, як бог, тяжіє собі. Тому ἀρετή, “чеснота”, етика кініка має переважно негативний характер: вона складається у звільненні від усього зовнішнього, в самодовленіе, в утриманні від насолоди і нечутливості до страждання, у придушенні пристрастей. “Тому вони і визначають чеснота як апатії свого роду і як спокій”, – говорить Аристотель.
У цьому полягає етика кініків, яку вони проповідували словом і ділом. Звідси їх аскетизм, їх проповідь про шкоду багатства і насолоди, про нікчемність тимчасових благ і зол. Задоволення є скоріше зло, ніж благо, бо воно поневолює нас плоті і зовнішніх речей, змушуючи нас бачити в них уявне благо: “я волів би божевілля насолоди”, – говорив Антисфен. Праця, страждання, саме фізичне рабство виховують чеснота. Великотрудна життя Геракла з його постійними нестатками і подвижництвом – ось зразок для кініків, постійний приклад їх декламацій, моральних алегорій і притч.
Мудрість дає нам свідомість добра і звільняє нас від зла, від переслідування уявних цілей. Тому до неї зводиться чеснота. Але між тим як Сократ вимагав для доброчесності лише досконалого знання, етика кініків вимагала також виховання, вправи волі і постійної праці. Те, що давалося Сократу без видимого зусилля, є тут результатом безперервної боротьби і вправи, боротьби з пристрастями і самозакаленія в нестатки й терпінні.
Байдуже ставлення до всього зовнішнього, придушення пристрастей, можливо повне обмеження потреб – ось у філософії і етиці кініків шлях до істинної свободи, і звідси нове правило життя, то своєрідне подвижництво, зразок якого явив Діоген. Вже Антисфен проповідує зречення від зовнішніх благ, але він ще не вважав за потрібне вести життя бездомного жебрака і, мабуть, навіть отримував гонорар від своїх слухачів. Починаючи з Діогена, кініки вдягаються в рвані лахміття і є з палицею і сумою жебраків. Діоген задовольняється мізерною їжею, спить на голій землі і лише від негоди, як пес, вкривається в старій бочці. Він привчає себе до перенесення спеки і холоду: взимку він обіймав обмерзлі статуї, влітку валявся на розпеченому піску. Він пив воду спершу з глиняної гуртки, а потім обходився і без неї, побачивши одного разу хлопчика, який пив її пригорщами. Він їв трави і коріння, іноді сире м’ясо, кажучи, що при нужді не відмовився б і від людського. Слідуючи Сократом, він визнавав, що ні в чому не потребувати властиво лише богам, а потребувати малому – тим, хто уподібнюється богам. Звичайно, не всі потреби можуть бути придушені. При скоєному звільненні людини від будь-яких об’єктивних моральних норм, від обов’язків по відношенню до суспільства і ближніх, кожне окреме дія оцінювалась лише з точки зору досягнення кінцевої мети – свободи, будучи саме по собі байдужим. Раз благо полягає у звільненні від потреб і пристрастей, то задоволення деяких необхідних фізичних потреб (напр., Голоду чи статевої потреби) є засобом для цієї мети. Тільки чим простіше, грубіша, іноді огидніше задоволення, – тим краще, все одно яким шляхом воно б ні досягалося. Щоб на практиці демонструвати свої способи задоволення людських потреб, Діоген, якщо вірити анекдотів, не зупинявся перед найгрубішими образами суспільної моральності, перед проявами такого “цинізму”, який навряд чи може бути перевершений. Немає того свинства, якого б він не скоював публічно, висловлюючи жаль, що і голоду він не може задовольняти настільки ж простими способами…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)