Мораль, моральність, етика
Життя людей у суспільстві визначається не стільки політико-правовими та соціально-економічними принципами, скільки психологічними і моральними. На жаль, в більшій частині літератури радянського періоду людина як індивідуальна особа, що знаходиться в конкретній культурному середовищі, з його моральними пошуками і сумнівами, не був об’єктом вивчення і дослідження. Його зазвичай розглядали як частку класу, групи, колективу, де індивідуальні особливості людини нівелювалися в інтересах цього колективу. Якщо і говорили про людину, то обов’язково про героя, який не просто живе і працює, а бореться, здійснює подвиги. При цьому постійно підкреслювалося, що в класовому суспільстві існують дві моралі так само як і дві культури: мораль і культура пануючого і пригнобленого класів, причому перші завжди реакційні, другі завжди прогресивні.
Тому про загальнолюдському змісті моралі і культури або не говорили взагалі, або якщо й говорили, то тільки декларативно. Тим більше не було прийнято писати і міркувати про всесвітньо-історичне значення етико-філософських ідей, що виникли в античному суспільстві. Сьогодні, коли наше суспільство переживає моральний і культурний криза, звернення до цих ідей стає особливо важливим. По-перше, аналізуючи систему етико-культурних уявлень, розробок древніх філософів, ми усвідомлюємо їх загальнолюдський зміст і неминуще значення. Виявляється, що справді гуманістичні етико-культурні цінності і моральні принципи, повністю зруйновані після встановлення більшовицької диктатури, так і не відродилися в нашому суспільстві, наслідком чого і є пережитий нині Росією моральний і культурний криза. По-друге, при розгляді античних етико-культурних поглядів, можна помітити, що в історії людства щоразу виникають подібні ситуації, коли моральні та культурні шукання стають головною метою суспільного розвитку, бо, як справедливо відзначив ще свого часу давньогрецький історик і мислитель Фукідід, “минулої в силу властивості людської природи може повторитися будь-коли в майбутньому в тому ж самому або подібному вигляді”.
У літературі широко використовуються три поняття: “мораль”, “етика”, “моральність” і терміни, похідні від них. Деякі вчені намагаються ці поняття вибудувати в певну ієрархічну послідовність. Насправді всі ці три терміни всього лише синоніми: “мораль” походить від латинського слова mos, moris – вдачу, звичай; “Етика” походить від грецького слова ethos – вдача, звичай; “Моральність” походить від утвердився в російській мові слова “вдача”. Для того, щоб більш предметно і усвідомлено розглядати зміст етики, запропонуємо наступне її визначення: етика – це система моральних уявлень і цінностей, що виникли в людських колективах в міру подолання зоологічного індивідуалізму і формування соціокультурних якостей особистості та її взаємин у суспільстві, що розвивається; ця система цінностей не статична, хоча і консервативна, і піддається змінам у міру трансформації досвіду людського спілкування та рівня його культури.
Культура нерідко служить чи не головним ключем до розуміння морального стану суспільства. Це безперечно справедливо, бо саме культура особистості визначає рівень моральної культури суспільства. Моральна культура тісно пов’язана з проблемою сенсу людського існування. Люди завжди зверталися і звертаються до неї з надією і вірою в те, що саме вона здатна освітити своїми божественними променями їх життєвий шлях. Суспільство проявляє і усвідомлює себе саме у моральній культурі. По ній можна судити про його соціальний портрет, духовному образі і внутрішніх стимулах його розвитку.
Моральна культура виникає як прояв сукупного духовного потенціалу народу. Тому криза моральної культури виникає тоді, коли утворюється розрив між культурою загалом разом з усіма її інститутами і структурами і різко зміненими умовами громадсько-політичному житті. На долю моральної культури позначається зіткнення духовно-моральних ідеалів з реальним життям. Це найяскравіше виявляється на прикладі нашої країни. З падінням комуністичної ідеології, яка впродовж більш ніж сімдесятирічного панування повністю знищила найважливіші культурні цінності, створені Росією протягом XIX – поч. XX ст., Країна опинилася в оточенні все наростаючої хвилі “негативної” культури і зберігає свою перевагу радянської ерзац-культури. Чи варто тому дивуватися небаченого у світі цинізму російських комерсантів, єзуїтського вмінню заради егоїстичної вигоди обійти будь-який закон, сплеску злочинності в самих збочених формах, становленню в найкоротші терміни найжорстокішої вітчизняної мафії. Жадібність, спритність, лицемірство проникли в плоть і кров нації і особливо її керівництва. Корупція пронизує всі гілки влади зверху до низу. Моральні якості: честь, скромність, правдивість, порядність, доброзичливість геть витравлені з життя нашого суспільства. Тому надзвичайно лицемірними і брехливими є твердження націонал-патріотів про високу духовність і самобутності російської культури. Вона розтоптана в попередні десятиліття комуністичного панування і її відродження – завдання нової молодої демократичної Росії.
Культура особистості і суспільства в цілому завжди потребувала моральному законі, системі моральних цінностей, які становлять сутність моральної культури.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)