До проблеми вивчення історичного роману “Орда” Романа Іванчука у ВНЗ
“Народ маліє тоді, коли втрачає духовність…” Діалог історії й сучасності
С. Жила,
Доктор педагогічних наук, професор
Чернігів
Бережи народ від духовного занепаду Роман Іваничук
Я пишу історію, щоб зробити проекцію
На день нинішній
Роман Іваничук
“Будь-який істинний твір мистецтва являє собою діалог з кожною людиною”, – таку думку висловив Регель. Усі, хто читають роман Р Іваничука “Орда”, подумки спілкуються з письменником. Патріотично налаштовані українці згоджуються з митцем: народ (“довірливий і незрячий”) потрібно будити.
Минуло 300 років від трагічної в історії нашої держави події – зруйнування російськими військами Петра І тодішньої гетьманської столиці України Батурина. Ординці Меншикова по-звірячому знищили батуринців та захисників міста. У книзі-дослідженні Сергія Павленка “Загибель Батурина 2 листопада 1708 року” справедливо стверджується, що майбутня жертва-місто нагромадило у собі критичну масу протистояння й рішуче піднялося на оборону прав і свобод рідного народу: “Палії і не підозрювали, що своїм злодіянням вони витворили Україні об-раз-символ Батурина як незалежності, відчайдушності і а волелюбності українців” [3,3].
Роман Іваничук твором “Орда” доводить, що нам не треба повертатися в неволю, а треба вірити “в щасливу зорю України”. Його роман – це колаж історії й сучасності, а якщо точніше: довершене втілення сучасності в формулу історичну: минуле, теперішнє і майбутнє. Письменник вміє творити образи лаконічні, але яскраві, сугестивні, які сприяють виникненню багатьох асоціацій, народжують паралелі з нашою дійсністю. Химерний роман дозволив іваничукові у неповні 200 сторінок тексту вмістити великі обшири України. Головний герой твору отець Єпіфаній мандрує дорогами обездоленого краю: Батурин
– Глухів – Київ – Полтава – Лебедин – Висока Могила
– Скит Манявський – Карпатські гори і бачить “всю свою захомучену землю від Прип’яті до Чорного моря, від Прута аж до Лопані, оточену високими тюремними стінами; перебуває в різних землях імперської Росії (Воронеж – Сибір – Петербург – Гродно), Туреччині, Європі.
Письменник у містерії поєднань історії й сучасності стискає й ущільнює віки: гетьманування Мазепи – царювання Петра І, просякле трупною отрутою тіло Радянського Союзу з Биківнею, Куропатами, Дем’яновим Лазом, передає власні боління й розпач нації, яка борсається у путах імперського зла.
Вишукана форма роману-псалма (від гр. рsalom – хвалебна пісня релігійного змісту) допомагала митцеві витворити високий український дух.
Літературознавці сказали своє вагоме слово про роман Р Іваничука “Орда”, який яскраво висвітлив перший в історії масовий геноцид українців, варварське зруйнування гетьманської столиці.
У рік пам’ятний і болючий для кожного українця хочемо поділитися досвідом вивчення псалма “Орда” зі студентами історичного факультету Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка.
Подаємо орієнтовний план семінарського заняття за цим твором:
1. Роман “Орда” – цікаве явище в нашому мистецькому житті: психологічний художній аналіз трагічних подій XVIII століття, пов’язаних з руйнуванням Батурина. Історичний контекст твору. “Проекція на день нинішній”.
2. Життєвий матеріал і художній сюжет роману.
3. Жанр твору. Химерний роман. Роман-притча, повчальна алегорична оповідь, у якій фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. Роман-псалом – покаянна молитва за Україну.
4. Композиція роману.
– Кульмінаційна частина твору “Армагедон” (6 розділів) як апокаліптична катастрофа, українське цвинтарище і початок нового життя.
– “Серед карликів” (7 розділів) – викриття колоніальної політики Росії щодо України.
– Третя частина твору “Дорога до Храму” (7 розділів) – шлях на Голгофу своєї нації.
5. Авторський епіграф до псалма “Орда”:
“І дана їм була влада на четвертій частині землі забивати мечем і голодом, і мором, і земними звірятами… І люди зневажали Бога за покарання, бо кара його була дуже велика”
Іоанн Богослов
6. Оригінальна часопросторова будова твору. Художній час і простір у “Орді” як ключ до розуміння трагедії бездержавної нації.
7. Символіка роману.
– Лебедиця – символ чистоти, незаплямованості, вірності, надії (вона приносить Єпіфанію надію на відродження, але для цього він має пройти усіма колами пекла). Лебедиця виступає символом чистоти душі Єпіфанія.
– Країна Карликів – символ імперіалістичної системи – Радянського Союзу, у якому всі рівні, бо малі тілом і духом.
– Образ дороги як шлях до спасіння і шлях до гріха.
Порівняти кольори глухівського тракту і дорогу до віднайденого Храму.
Дорога – символ спокути, рух до самого себе. Пригадайте Сковородинське: “Пізнай самого себе”.
– Козак Мамай — двійник, антипод Єпіфанія – символ непереможності, величі духу, мужності та відваги (воля його народу – на вістрі шаблі).
– Символічний епізод з пляшкою (церковна чаша і бутель самогону) – хитання між вірою і невірою українського народу, поневоленого карликами.
– Чорні ключі від всенародної тюрми в руках Єпіфанія в кінці твору стають ключами від Храму.
– Картина перетворення чорних ключів від всенародної тюрми на ключі від Храму – символ Преображення і воскресіння особистості.
8. Біблійні легенди, уведені у тканину роману. Міфічні обрії твору.
Особливо цікаво на занятті розглядається питання “Життєвий матеріал і художній сюжет роману”. Наші студенти-історики вже багато років проводять розкопки в Батурині і встигли віднайти цікаві знахідки часів оборони і падіння гетьманської столиці. Місто-попели-ще мало залишило після себе документів, але багато свідчень варварського нищення центру політичного, й культурного життя Лівобережної України. Студенти розкопали жінку, яка прикривалася від глумителів іконою Божої Матері, але це не врятувало її. Звірі-нелюди Меншикова (інакше й не скажеш, хоч були й християнами-одновірцями) прокололи списом і жінку й ікону. Так і побачили студенти цю жахливу картину: ікона, жінка й спис. А ще інші, не менш страхітливі сцени намалювали розкопані ними дитячі понівечені голівки…
Не тільки із літописів, дум і переказів наші студенти відтворюють широку панораму моторошної кривавої різні й руїни гетьманської столиці, коли заюшене кров’ю п’яне військо царя Петра і кололо й рубало з ненавистю дітей, жінок, беззахисних старих людей:
“А в городі у Батурині Мужиків да жінок У пень сікли да рубали. Церкви палили, святості да Ікони під ноги топтали…”
Коли студенти підчас семінарського заняття цитують І. Борщака і Р. Мартеля: “Всі мешканці Батурина без огляду на вік і пол (стать. — С. Ж.) вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів.” – “Ціла Україна купається в крові. Меншиков уживає засобів московського варварства” [4,110], ми наводимо перекази про те, що Сеймом протягом трьох днів текла не вода, а червона кров (15 тисяч мешканців гетьманської столиці було вирізано, інших вбито, спалено; закривавлені трупи старшин прибивали цвяхами до дощок і вкидали до річки).
Даючи загальну характеристику сюжету, студенти зупиняються на тих яскравих сценах трьох частин роману, які організовують події, й естетично осмислюють їх.
Допомагають готуватися до цього виду роботи запитання й завдання, які пропонуються студентам у підготовчий період до семінарського заняття за трьома частинами твору. Подаємо орієнтовний перелік цих картин і питань.
“Армагедон” (розділи 1-6) 1. Сцени кровопролиття в Батурині. Коло смерті. Прокоментуйте слова Мотрі: “Воля завжди народжується в крові” [1,9].
2. Катування в Глухові (страта коменданта Батурина полковника Дмитра Чечеля, царське прокляття Україні, “черга” за маєтками).
– Прокоментуйте слова Чечеля:
“Замордований мученик небезпечніший для завойовника, ніж живий лицар, – він бо народжує ідею помсти” [1,18]. “Мертві оживуть месниками в нащадках!” [1,19]. – Прокоментуйте слова отця Данила: “За Батурин вся Україна встане!” [1,22].
3. Чому перша частина роману має назву “Армагедон”? “Серед карликів” (розділи 7-13)
1. Країна Карликів (Радянський Союз). Владні люди Системи:
1) Образ Петра І – Антихриста.
2) Образ Меншикова і його аксіома теорії рабства: “Імперії потрібне людське приниження”.
3) Федір Ромодановський – головний кат Системи.
4) Єрмолай, Поважний Карлик, Калмик, Кавун, Опричник – коліщатка Системи.
2. Свята Мотря Кочубеївна – ідеал національної чесності.
3. Наказний гетьман України Павло Полуботок як символ нескореної самостійної держави.
(“У фуфайках прийшли ви на Україну, у фуфайках і підете з неї: грабіжник ніколи не багатіє… Царю ненаситний! Ти нищиш мою Україну, а не знаєш того, що загартовуєш її, сам же в люті своїй згоряєш, мов тля” [1,117]).
4. Професорська колонія: “Вся мудрість українська в Петербург перекочувала” [1,122].
– Прокоментуйте слова професора Тимотея Вергуна про те, як Україна віддає в черговий раз свою культуру Росії: “Вже майже сотню літ годує Україна розумом Москву. І не жаль було б ділитися багатством із сусідою – хай і він має, хай повниться культурою весь світ, та ні ж: бере за своє, зриває з нас родові таблички і шпурляє в грязь…” [1,123].
5. Проблема сили й розуму, зброї і науки за романом Р. Іваничука.
– Прокоментуйте думки професора Тимотея Вергуна: “… воля на одній шаблі втриматися не може. Занехаяли ми Академію на Подолі, захирів філософський гурток Лазаря Барановича в Чернігові, аж гульк – уже й шабель в руках нема! То що єсть тепер істина? Звичайно ж – воля, тільки виборювати її тепер, коли в нас віднято меч, можемо єдиною мислю… воскрешаймо прудко наш розум! Ти не знаєш, що маєш робити?… Твій товариш по науці Самійло Величко осліп у Диканьці, він уже не закінчить свого літопису. Чи ж то грамоти не знаєш, чи не викували в тобі київські дидаскали здольного ума. Візьми перо й розкрий злочини і чесноти достойні, розповіж про народження й загибель царств, постав на очі подвиги героїв, що жили в славі, витлумач священне вчення трисвятого Бога. Історія – це свідок часів, світло істини, вчителька життя, а слово літописця робить її безсмертною. Напиши історію неволі – і цим підтвердиш справедливість єдиної істини – свободи!” [1,125].
“Дорога до Храму” (розділи XIV-XX)
1. Зустріч Єпіфанія з волхвом і язичниками, які молилися Даждьбогсві.
Волхв: “А наш Даждьбог добрий. Він любить нас, немов своїх дітей, бо придніпровський єсть, і ми зливаємося з ним, як з Природою, і пізнаємо його в природі” [1,139].
Камінний Даждьбог: “Пам’ятай: Україна тільки тоді стане вільною, коли матиме свою самобутню релігію, котра втілить у собі властивості української природи та стану душі. Великий народ не може бути наслідувачем чужих релігій і ритуалів, він мусить мати свій незалежний шлях духовного життя” [1,142].
2. Прокоментувати псалом Єпіфанія (розділ 15) про вічність українського народу на придніпровській землі та про Єдність Закону, створеного народом, з вічним Законом Божим [1,143-144].
3. Як ви розумієте образи двох душ (білої і чорної) у нашого народу та образ українського Великодня – вимаршу Гетьмана проти Антихриста.
4. Художнє читання уривка про Батурин і похвалу Гетьманові Великому [1,146-149]. Від слів “… німів чорний привид Батурина” до “Піднеслась духом – Україна очунює від знепритомлення, Україна розпочала будувати свій Храм”.
5. Історичний коментар до видінь Єпіфанія про державу без Бога [1,151-152].
6. “Село, що в білих льолях…” (село із рабською психологією). Психологічні коментарі.
7. “Не любив я цього народу, терпіти не міг. І знаєш, за що? За вашу гордовитість!” Образ Меншикова і його аксіома теорії рабства: “Імперії потрібне людське приниження”. Зустріч у Тобольську Войнаровського і Меншикова. “Нема тобі прощення за Батурин” [1,168].
8. Образ Сивого Козака (він же козак Мамай). Прокоментуйте фрагмент тексту “А чи всі вже Мамаї зійшли з картин?
– Вони зійдуть з полотен у день страшного суду над імперією” [1,169].
З якою народною картиною асоціюється образ Сивого Козака?
9. Єпіфаній у Печерській Лаврі (його зустріч із московитом, який відмолює первородний гріх російського народу – месіанство; пронизаний ординським духом розкольник).
Мелодекламація монологу Єпіфанія [1, 174].
10. Єпіфаній на Подолі. Прокоментуйте монолог Єпіфанія, виголошений біля Дніпра:
“Я вічний тут. Я існую в категорії. Є і в ній завжди зостануся. Нема такої сили на світі, яка могла б перемістити мене і мій вічний народ в категорію БУЛО, позбавивши нас перспективи БУДЕ. Ми йдемо в безупинному поході часу – горді, мудрі і з нашим Богом, а за нами дріботять, підбігають і губляться в невідомості тіні тиранів.
Стою обличчям до Дніпра і в душі викохую його образ, щоб піти з ним у далеку дорогу. А дорога та, немов обвід персня, кінця немає, а дорога та – через кожне місто, село, хутір на Україні, через душі і серця кожної людини – і всім треба вкрапити у свідомість, відбити, вирізьбити в ній образ благословенного Дніпра, до якого збіглись обидві половини великого простору України, вчепилися за його береги, а діти української землі прокладають через нього мости і кладки і тягнуться зобабіч, щоб за руки взятись і триматись цупко – назавжди в Будучині. Так було, так є і гак буде” [1,174].
11. Розкрийте функції символу дороги. Поясніть смисл лекції професора Антонія Простибога про вибір життєвої дороги, про малість народу, який втрачає духовність [1,175-177].
Прокоментуйте думку:
– “Без релігії народ хаміє. Не дайте дияволу відібрати в народа віру в Бога!” [1,177].
– “… Після розрухи Храм завжди виходить із полум’я цілим і знову збирає біля себе народ, являючи світові у первозданній чистоті християнський ідеал: цінність людської особистості, яка є носієм вічного смислу життя – любові” [ 1,177].
12. Поясніть образи Голгофи і Храму. Чому тільки на Голгофі нашої історії може бути збудований наш Храм?
13. Хрест у Батурині. Особливості пам’ятника полеглим батуринцям у листопаді 1708 року.
Прокоментуйте слова Єпіфанія: “Лебедице-Мотре, Лебедице-Мотре! – прошепотів Єпіфаній, ставлячи хрест на батуринському погарищі. – Явись мені, прилинь до мене, біла душе моя, я прощений, я віднайшов Храм!” [1,190].
Художні картини “Орди” хвилюють наших студентів, позаяк створюють ілюзію безкінечності часу й простору, допомагають проникати в таїни людського духу.
Були такі семінарські заняття, коли актуалізувалися елементи подієвого типу аналізу роману і, як не дивно, це забезпечувало результат, бо авторська модель трагічних подій XVIII століття, пов’язаних з руйнуванням Батурина й руйнуванням української душі і духовного здоров’я нації, нікого не лишила байдужим. До речі, студенти нашого університету непогано ознайомлені з образом Івана Мазепи – історичним і літературним. Чотири години семінарських занять за планом з історії української літератури присвячуються темам “Творчість Івана Мазепи” (розглядається зміст і політична тенденція “Думи”, популярність “Пісні про чайку”, авторство “Псалми”, її поширеність серед лірників, листи гетьмана до Мотрі Кочубєївни як перший в українській літературі зразок любовного епістолярію) і “Образ Івана Мазепи в світовій літературі”. Семінарське заняття “Історичний роман “Орда” Романа Іваничука” увиразнює ідеологію гетьмана як будівничого держави, просвітника, політичного діяча, який думав про єдність, цілісність, самостійність України, розширює літературні обрії студентів. Аналізуючи часопросторову будову, багату символіку роману, працюючи над епіграфом, біблійними легендами, об-разами-персонажами, вони відкривають справжній, глибинний смисл прочитаного. Студенти засвоюють досвід життя літературних героїв, який стає їхнім духовним набутком, розуміють морально-етичну й патріотичну позицію Романа Іваничука в творі. Наші майбутні історики усвідомлюють, що “народ маліє тоді, коли втрачає духовність…”, і їм треба берегти свій люд від духовного занепаду, нагромаджувати духовну енергію. Студенти погоджуються з сентенцією письменника: “Ми ідеал заганяли в підтекст й таким створювали новий вид літератури, яку можна відчитати за допомогою кодового ключа” [5,283]. Вони переконані: треба берегти національну ідею.
Пам’ятається: одна група на наступному семінарському занятті попросила ще сім хвилин для Іваничукової “Орди”. Власне, це була філософська, історична, графічна інтерпретація тексту письменника. Олександрові Бондарю захотілося написати графічні роботи за образами роману (пропонуємо їх для вашого ознайомлення), Дарині Хропатій – прочитати ці ілюстрації, а разом усім зробити глибокі й переконливі висновки про історію й сьогодення, які, виявляється, дуже пов’язані між собою. Невипадково ж Роман Іваничук каже, що брилами історії треба викладати греблю перед натиском терору.
Коментарі
“Наша орда”. Язичницькі переплетіння – повернення до Даждьбога. Хмари – чистота душ. Знак питання на хресті – це символ того, що невідомо, хто буде розіп’ятий на цьому хресті в майбутньому, можливо, завтра чи через тисячу років. Пощерблена ікона – неприкаяна душа Єпіфанія. Дзвін – голос пам’яті. Зірка – орда карликів. Тризуб – незалежність нашої історії, але ця історія затьмарена різними речами.
“Біль”. Церква – символ духовності українського народу. Вогонь на церкві – це час, який нищить безжалісно все і всіх і перетворює в дим, що йде до небес. Шабля – боротьба, але боротьба всіх проти всіх. Дзвін – голос пам’яті. Німб над головою козака – це святість батуринських людей, що загинули безневинно, через протистояння владних людей. Хрест – це символ воскресіння і відродження. Козацька сльоза і є той самий “біль” за нашу історію.
Література
1. Іваничук Роман. Орда: Іст. роман. – К.: Укр. центр. духовн. культури, 1994. 192с.
2. Інаничук Роман. “Вдруге в неволю не піду…” // Київ. 1993. №2. С. З 11.
3. Павленко С. О. Загибель Батурина 2 листопада 1708 року. Чернігів, 1994. 150с.
4. Борщак І., Маріелі. Р. Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана: Пер. з фр. / Упоряд. Л. Ю. Копань. К.: Рад. письменник: Журн. “Київ”, 1991. 316с. – (Б-ка журн. “Київ”).
5. Іваничук Роман. Вогненні стовпи. Романний триптих. Львів: Літопис, 2002. 432с.
6. Слоньовська Ольга. Чи виросла у нас уже Голгофа? (Погляд на роман “Орда” Романа Іваничука) //Дивослово.1994. №5 6. С.45 -46.
7. Слоньовська Ольга. Подолання людиною простору і часу в міфічному аспекті втечі іа митарств // Слоньовська Ольга. Слід невловимого Протея. Івано-Франківськ: Плай-Коломия: Вік, 2006. С.371 403.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)