Особливості концептосистеми постмодерного роману (На матеріалі роману М. Бабака “вільхова кров”)
Будь-який текст, і постмодерний роман зокрема, характеризується наявністю плану змісту і плану вираження, тобто поверхової та глибинною структурами. Остання може бути інтерпретована у межах семантики. Семантика тексту багатоаспектна, і значна її частина? імпліцитна. Семантика компонентів, з яких складається текст, базується на результатах когнітивних процесів і визначається специфічною роботою свідомості з аналізу предметної дійсності з метою вираження знань про її фрагменти мовними засобами. Саме семантика тексту відкриває можливість побудови структурованого концептуального простору роману. У процесі концептуального моделювання його змісту передбачається виділення деяких структур (концептів), які утворюють канву використовуваних у романі вербалізованих знань [1, 31].
У постмодерному романі Миколи Бабака “Вільхова кров” відчувається “дух народу”, його менталітет, тобто спосіб мислення і здатність певним чином інтерпретувати й оцінювати те, що відбувається. Завдання вивчення цього менталітету вирішується шляхом дослідження мови постмодерного роману, її семантики, яка формує сутнісну, релятивну та прагматичну канву книги.
Отже, роман розуміється як триєдиний макрознак, який має певну форму, передає певним чином організований зміст і має свою комунікативну спрямованість, яка пов’язана зі шкалою аксіологічних орієнтацій соціуму, його моральними настановами та еталонами поведінки. Змістова канва твору, яка включає взаємопов’язані елементи семантичного і прагмосемантичного планів, співвідноситься із специфічними моделями у концептуальному просторі мислення.
Трилатеральність тексту твору як макрознаку обумовлює його перетворення із абстрактного задуму у семіотичній факт, в якому мова набуває іншої смислової значущості, у результаті чого посилюються, з одного боку, певні відношення між фігурами означуваного, тобто взаємодіючими між собою образами, а з іншого боку – відношення між цими фігурами і менталітетом читача. Дані відношення визначають не лише зміст, але й форму твору, яка дуже відрізняються від інших художніх творів.
Суть роману “Вільхова кров” не є очевидною, її витяг потребує обізнаності читача із засадами постмодерну, вміння розуміти не лише текст, але й підтекст, тобто зміст, що спирається на натяк, про який читач може або повинен здогадатися. У романі Миколи Бабака навіть поверхові форми образів досить складні. Ця складність зумовлюється манерою вираження думок: сплітанням у цілісний, єдиний текст роману документальних матеріалів та потоку свідомості ліричного героя (який сам по собі є складним для читання, тим більш розуміння). Цим самим реалізується авторський задум: “художник удався до письменництва, щоб сказати про страшну приреченість своєї батьківщини про любов до матері про неминучу смерть і безконечну трагічність життя…” [2; 27].
Постійною, сталою основою, яка об’єднує “чернетки” у єдиний, цілісний твір, є базовий концепт роману – концепт вільхової крові, який виражає тугу, біль за втраченим. Саме тому він посідає центральне місце у концептосистемі творчого світу автора. Назване поняття виступає у романі тісним переплетенням двох проявів – громадського та особистого (вони і я), доля України та доля Я (ліричного героя). Стосовно основного концепту це, по-перше, втрата українським народом людей, людяності у певні історичні моменти і, як результат, національної свідомості, по-друге, туга за особистісними втратами ліричного героя.
Анопина О. В. Реклама: действительность или миф? (Опыт концептуального анализа) // Вісник Черкаського університету. Серія філологічні науки.- Вип. 3.- 1997.? С. 29-36.
Зборовська Н. Чому в українській літературі немає любовних романів. // Критика.- Липень-Серпень, 1999.- С. 27-30.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)