Я пам’ятник собі поставив незотлінний – ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ПУШКІН (1799-1837) – ПОЄДНУЮЧИ НАЙКРАЩЕ: ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ
Я пам’ятник собі поставив незотлінний,
До нього вік людська не заросте тропа,
Що перед ним чоло і камінь непоклінний
Александрійського стовпа?
Ні, я не ввесь умру. У лірнім заповіті
Душа переживе видимий мій кінець,
I славен буду я, допоки в білім світі
Лишиться хоч один співець.
Полине гомін мій скрізь по Русі великій,
I знатиме мене усяк її язик,
I гордий внук слов’ян, і фінн, і нині дикий
Тунгуз, і степовий калмик. I
I довго житиму я в пам’яті народу,
Що добрі почуття я лірою плекав,
Що в мій суворий вік я звеличав Свободу
I за подоланих благав.
О музо! наслухай Господнього веління:
Не прагнучи вінця, оподаль від борні
Стрівай байдужістю і осуд, і хваління,
І блазня присуди дурні.
Переклад з російської Миколи Зерова
Ехеgі mоnumentum
Я памятник себе воздвиг нерукотворный…
Я памятник себе воздвиг нерукотворный,
К нему не зарастет народная тропа,
Вознесся выше он главою непокорной
Александрийского столпа.
Нет, весь я не умру – душа в заветной лире
Мой прах переживет и тленья убежит –
И славен буду я, доколь в подлунном мире
Жив будет хоть один пиит.
Слух обо мне пройдет по всей Руси великой,
И назовет меня всяк сущий в ней язык,
И гордый внук славян, и финн, и ныне дикой
Тунгуз, и друг степей калмык.
И долго буду тем любезен я народу,
Что чувства добрые я лирой пробуждал,
Что в мой жестокой век восславил я Свободу
И милость к падшим призывал.
Веленью Божию, о муза, будь послушна,
Обиды не страшась, не требуя венца,
Хвалу и клевету приемли равнодушно,
И не оспоривай глупца.
ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО…
1. Висловте свої враження від прочитаного.
2. Як ви розумієте вислів “нерукотворний пам’ятник”? Які асоціації виникають у вас, коли ви чуєте слово “нерукотворний”?
3. Пушкінський пам’ятник здіймається вище Олександрійського стовпа. Що стверджує цими рядками поет?
4. Прокоментуйте вислів відомого дослідника Юрія Лотмана: “Горде усвідомлення того, що не влада і сила, а дух і культура дають безсмертя, продиктувало Пушкіну вірш “Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний…”, який став його поетичним заповітом”.
5. Знайдіть у тексті й зачитайте рядки, у яких поет визначає головний критерій оцінки своєї творчості.
6. Чи можете ви погодитися із твердженням дослідників творчості О. Пушкіна, що цей вірш – філософське узагальнення мотивів, представлених у попередніх віршах? Обгрунтуйте свою відповідь.
7. Виразно прочитайте оду “До Мельпомени” давньоримського поета Горація. Зіставте її з віршем О. Пушкіна. Що об’єднує ці твори й чим вони відрізняються? Свою відповідь аргументуйте конкретними прикладами з тексту.
Квінт Горацій Флакк
ДО МЕЛЬПОМЕНИ1
Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.
Піднісся він чолом над царські піраміди.
Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
Не звалить налітний північний буревій,
Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний.
Я не умру цілком: єства мого частина
Переживе мене, і від людських сердець
Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець2
Пій сходить з дівою в високий Капітолій3.
І де шумить Авфід4 в безудержній сваволі,
І де казковий Давн5 ратайський люд судив,-
Скрізь говоритимуть, що син простих батьків
Я перший положив на італійську міру
Еллади давній спів. Так не таїсь від миру
І лавром, що зростив святий Дельфійський гай,
О Мельпомено, ти чоло моє звінчай.
Переклад з латини Миколи Зерова
8. Порівняйте переклади вірша О. Пушкіна. Якщо ви володієте російською мовою, зіставте переклади з оригіналом.
9. Підготуйтеся до виразного читання твору в класі.
1Мельпомена – одна з дочок Зевса і Мнемосіни, муза трагедії. У переносному значенні Мельпомена – театр.
2Понтіфекс Максімум – головний жрець, який щороку сходив на Капітолій молитися про благоденство Римської держави.
3Капітолій – один з пагорбів, на яких виник Давній Рим.
4Авфід, або Ауфід – річка в Апулії, поблизу якої народився Горацій.
5Давн – міфічний цар Апулії.
ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ
Квінт Горацій Флакк (65 р. до н. е. – 8р. до н. е.) – один з видатних поетів “золотого століття” римської літератури. Найвідоміша з його од – “До Мельпомени”, написана 23 р. до н. е.
Наслідування й переклади цієї оди з’являлися в різні часи. Пуш кінський варіант теми пам’ятника був запропонований 1836 р.
ДІЗНАЄМОСЬ ПРО ВІДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ
Перекладач, учений, критик і поет,
Закоханий в Еладу і поетів Риму,
Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму
Великий ерудит, природжений естет.
Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет.
Перекладав поетів світових перлини,
Нещадно розбивав противників доктрини,
І кожен рік міцнів його високий лет…
В часи сваволі дикої, пітьми і зла,
Коли засліплені безглуздий культ кували,
В неволі дальній, де німа холодна мла,
Миколи Зерова не стало.
Олена Теліга
Невідомий художник. Микола Зеров на Соловках (1937)
Ці рядки української поетеси, громадської діячки Олени Теліги стисло, але змістовно розкривають основні аспекти життя й творчості Миколи Костянтиновича Зерова (1890-1937). Як зазначав М. Рильський, цей видатний український перекладач, поет, літературний критик “несправедливо, злочинно репресований в часи культу особи Сталіна, […] на багато років викреслений був з української літератури, – ніхто з молодих його не читав і не міг читати”. Він відзначився насамперед перекладами творів давньоримських поетів Вергілія, Горація, Овідія та інших. Але не тільки переклади римської літератури залишив нам у спадок Микола Зеров, а й взірці російської, французької, англійської, польської літератур, вірші Григорія Сковороди, написані латиною.
1935 р. Микола Зеров був засуджений за “антирадянську діяльність” до 10 років позбавлення волі й відбував незаслужене покарання на Соловках. Але 1937 р. його справа була “переглянута”, без будь-яких підстав винесено вирок – вища міра покарання. Розстріл був здійснений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох (Карелія).
Навіть перебуваючи в Соловецькому таборі, М. Зеров багато перекладав, намагався бути обізнаним у всіх літературних справах. Він стверджував: “Ми повинні широко і грунтовно зазнайомитися з культурним набутком інших народів, з усім, що може поширити і запліднити наш власний досвід. Ми повинні засвоїти найвищу культуру нашого часу не тільки в її останніх вислівах, а й в її основах, бо без розуміння основи ми лишимося “вічними учнями””.
Меморіал “Убієнним синам України” в урочище Сандармох (2004)
ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ
Й.-В. Гете та О. Пушкін… Творчі взаємозв’язки цих великих поетів привертають прискіпливу увагу багатьох дослідників з різних країн світу.
У творах Пушкіна неодноразово згадується Гете. Розмірковуючи про роль мистецтва, він зазначає: “Є вища сміливість: сміливість винаходу, творення, де план широкий осягається творчою думкою – така сміливість Шекспіра, Данте, Мільтона, Гете у “Фаусті”, Мольєра в “Тартюфі””.
1825 р. О. Пушкін пише “Сцену з “Фауста””, використовуючи образи трагедії Гете.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)