Я ПАМ’ЯТНИК СОБІ ПОСТАВИВ НЕЗОТЛІННИЙ… – Від романтизму до реалізму: Олександр Пушкін – Взаємодія романтизму і реалізму
Літературний багаж. Що ви знаєте про розвиток жанру роману за доби Просвітництва? Назвіть характерні ознаки просвітницького роману. Наведіть приклади таких романів. Чи можна їх назвати філософськими?
В останній розмові з Онєгіним, відповідаючи на його освідчення, Татьяна зізнається, що не любила генерала, коли побралася з ним, і в тому, що й досі кохає Онєгіна. Говорячи про її почуття, скористаймося можливостями української мови, хоч цього й не зробив перекладач роману:
Мене в тужливому риданні
Благала мати; бідній Тані
Були однакі всі шляхи.
Я вийшла заміж. Без пихи
Я вас прошу мене лишити.
Я знаю: в вашім серці єсть
І гордість, і справдешня честь.
Я вас люблю (пощо таїти?),
Та з ким я стала до вінця –
Зостанусь вірна до кінця.
Сучасників Пушкіна глибоко розчарувала поведінка Татьяни, адже вони жадали насолодитися “місцевим варіантом” гордої і незалежної романтичної героїні західноєвропейських романів. Однак перший поет Росії наполягав на власному баченні образу шляхетної співвітчизниці: лагідної і розсудливої, вірної і нескореної в малих (“Панночка-селянка”, 1830) і великих (“Капітанська дочка”, 1836) життєвих незгодах.
Письменники-романтики привчили читачів сприймати суспільство в різких контрастах, оскільки не визнавали півтонів. Усвідомивши вагомість впливу суспільства на особистість, вони створили соціальний роман, у якому показали залежність людини від суспільства та її спроби позбутися цієї залежності. Водночас з’явилися герої, які не згодні миритися зі своїм соціальним становищем і діють усупереч усталеним нормам моралі. Тому соціальний роман у романтичній традиції має істотну морально – психологічну складову й може бути визначений як морально-психологічний.
Коментар філолога
В історії європейської літератури першої половини ХІХ ст. морально-психологічний роман є перехідною ланкою до реалістичного соціально-психологічного роману. Проте в історії російської літератури цей порядок було порушено. Адже після соціально-психологічного роману Пушкіна з’явився морально-психологічний роман Лермонтова “Герой нашого часу” (1840). Із цим твором, основною проблемою якого є людина в суспільстві, ви невдовзі ознайомитеся.
Кинути виклик суспільству – саме в цьому, з погляду романтизму, полягало життєве призначення такої сильної натури, як Татьяна. І пушкінська Татьяна як літературна героїня своє призначення виконала: вона кинула виклик романтичній літературі, романтичній етиці та естетиці, романтичному світогляду й романтичному суспільству в цілому.
А що коли спробувати зрозуміти логіку й конкретні психологічні мотиви поведінки пушкінської героїні? Однак людям зазвичай важко збагнути причини вчинків одне одного.” Напевно, саме це мав на увазі Пушкін, говорячи про “дивину химер” Онєгіна або ще більшу “химеру” Татьяни.
Якщо протягом близько двох перших десятиліть ХІХ ст. романтики створили соціальний роман, то в 1830 р. з’явився роман соціально-психологічний. Ця “знахідка” вражає тим більше, коли зважити на те, що “Євгеній Онєгін” не був його поодиноким виявом. Того-таки 1830 р. побачив світ перший французький соціально-психологічний роман “Червоне і чорне”, написаний Стендалем.
Літературознавча довідка
Соціально-психологічний роман – твір, що має на меті встановити внутрішню логіку в зовні суперечливих почуттях і вчинках героїв, показати їхню обумовленість як зовнішніми (суспільними), так і внутрішніми (психологічними) чинниками людської поведінки. Соціально-психологічний роман (разом із соціальним) є різновидом філософсько-психологічного роману – провідного жанру художньої прози ХІХ-ХХ ст.
Головною ознакою філософсько-психологічного роману є спроба автора створити психологічно переконливі характери й самим сюжетом і розвитком дії твору поступово розв’язати актуальні філософські проблеми сучасності.
За романтичною традицією, щастя – це “насолода коханням”. А що як для когось щастя полягає в тому, що іншим видається “умовностями честі й цноти”?
Розмірковуючи про це, Пушкін доходить висновку: однакове для всіх щастя – це примара, вигадана романтиками. Спокій, волю й життя він віддав саме за такі “умовності”. 10 лютого 1837 р. перший поет Росії загинув на дуелі, захищаючи честь дружини. І хоч би як наостанок Пушкін намагався відмежуватися від байронізму, але, за збігом обставин, так само, як і Байрон, пішов із життя на тридцять сьомому році.
Ніби передчуваючи дочасну смерть, Пушкін за кілька місяців до дуелі раптом замислився щодо власного пам’ятника. Відтак за прикладом Горація поет звів свій монумент у вірші “Я пам’ятник собі поставив незотлінний…”. У цьому творі є такі слова:
I довго житиму я в пам’яті народу,
Що добрі почуття я лірою плекав,
Що в мій суворий вік я звеличав свободу
I за подоланих благав.
(Переклад М. Зерова)
Коментар філолога
Божевілля Марії в “Полтаві”, божевілля Євгенія, головного героя “Мідного вершника”, свідчать про те, що “переможена”, “маленька”, людина, за Пушкіним, не в змозі витримати існування в реальній історії. Жити у двох світах. Любити свій ідеал, ненавидіти реальний світ. Та ще й мати третій світ – внутрішній, де поєднувалися б перший і другий. Таке трисвіття характеризує світосприйняття не тільки романтичного героя, а й романтичного автора.
Однак уже в розмові про “Полтаву” ми визначили існування якоїсь принципово іншої, неромантичної авторської позиції. У “Євгенії Онєгіні” Татьяна сміливо долає стереотипи романтичного мислення, а згодом і романтичного буття. Замість усе життя гнатися за невловимим романтичним ідеалом, вона сама стає ідеалом, тільки не романтичним. У “Мідному вершнику” на матеріалі тієї самої, що й у “Полтаві”, петровської доби ця авторська позиція зміцнилася настільки, що автор філософсько – історичної поеми – за походженням жанру романтичного – взагалі відмовився від романтичних героїв. Євгеній у “Мідному вершнику” – не просто не романтик, він антиромантик. Та й Петро І – не тиран і не ідеал. Ідеал – “Росія молода”, “вікно в Європу”, життя в історії.
Аж тут Пушкін натрапив на абсолютно новий, порівняно з романтизмом, естетичний підхід до дійсності. Сучасний український літературознавець О. Панич у розвідці, присвяченій поемі “Мідний вершник”, визначив цю новизну так: якщо романтизм бачить дійсність крізь призму ідеалу, то автор “Мідного вершника” бачить ідеал крізь призму дійсності.
Власне, такий підхід є загальним принципом пушкінської творчості 1830-х років. І першим кроком у його реалізації був несподіваний навіть для самого автора фінал “Євгенія Онєгіна”, зумовлений “химерною поведінкою” Татьяни. В останній строфі роману Пушкін скаже про свою героїню та про один з її прототипів так: “А та, с которой образован // Татьяны милый идеал…”. В українському перекладі, на жаль, слово “ідеал” утрачено:
…А та, що взяв я
Татьяні молодій за взір…
О, скільки втрат було з тих пір!
Хай там як, але це був поворот на сто вісімдесят градусів: Пушкін, на противагу романтикам, шукає (і знаходить!) ідеал у реальному житті.
Здійснивши це чудо в ліричних віршах, у ліро-епічному просторі, Пушкін заново відкриває прозу (“Повісті небіжчика Івана Петровича Бєлкіна”), зважується на історичний роман (“Капітанська дочка”) – і скрізь дотримується нового творчого принципу.
Отже, роман у віршах “Євгеній Онєгін” увібрав у себе все те, що давно накопичувалося в ліриці, ліро-епіці й драмі Пушкіна, і поклав початок його новаторській епіці (прозі) й ліро-епіці (“Мідний вершник”). Зрештою “Євгеній Онєгін” остаточно вивів великого російського поета на відкриття нового художнього напряму, протилежного романтизму. Назва цього напряму – реалізм.
Літературознавча довідка
Реалізм – художній напрям, що грунтується на світобаченні, протиставленому романтичному сприйняттю дійсності. Якщо митці – романтики бачили дійсність крізь призму ідеалу, то митці-реалісти бачать ідеал крізь призму дійсності. Саму дійсність реалісти розуміють як соціальну й національну історію в усій її складності та розвитку. Основне завдання літератури реалісти вбачають у пізнанні соціально-історичних тенденцій і законів людського життя, під впливом яких особистість здатна змінюватися, а також в осягненні психологічних законів цих змін.
На Заході водночас із Пушкіним реалізм відкривають французькі романісти Стендаль і Бальзак, однак його художній потенціал повністю розкриється лише в другій половині ХІХ ст. у творчості Флобера, Достоєвського, Толстого. Геніальний Пушкін віднайшов реалізм не лише самостійно, а й – для Росії – передчасно. Однак саме завдяки його знахідці реалістичний спосіб художнього пізнання дійсності став природним для російських письменників, які народилися в 1820-ті роки і з дитинства виховувалися на пушкінських творах. Набагато складніше було сприйняти відкриття Пушкіна його молодшим сучасникам. Адже їхня творчість розвивалася за доби романтизму, а естетичне виховання грунтувалося здебільшого на романтичних взірцях.
Осягнення реалізму як художнього напряму світової літератури, художнього відкриття Пушкіна та його відмінності від загального тла російської літератури першої половини ХІХ ст. – доволі непросте завдання. Однак упоратися з ним нам допоможе “романтична тінь” Пушкіна, у порівнянні з якою пушкінський реалізм постане чітко і яскраво.
Тінню генія має бути також геній. Ідеться про Михайла Лермонтова.
Перевірте себе
1. Чому романтично налаштовані читачі та сучасна Пушкіну критика були розчаровані поведінкою Татьяни у фіналі роману “Євгеній Онєгін”?
2. Чи можна знайти внутрішню логіку в зовні суперечливих почуттях і вчинках Татьяни? Чи вдалося це автору “Євгенія Онєгіна”? Спробуйте встановити внутрішню логіку поведінки Татьяни точно за Пушкіним.
3. Дайте визначення соціально-психологічного роману як нового жанру європейської літератури першої половини ХІХ ст. Які ознаки цього жанру наявні в романі “Євгеній Онєгін”?
4. Що таке філософсько-психологічний роман? Які ще його види, крім соціально-психологічного, ви знаєте?
5. Дайте визначення реалізму як художнього напряму. Складіть письмовий перелік ознак цього напряму в романі “Євгеній Онєгін”.
Перед читанням. Пригадайте оду “До Мельпомени” Горація, яку ви прочитали у восьмому класі.
***
Exegi monumentum1
Я пам’ятник собі поставив незотлінний,
До нього вік людська не заросте тропа,
Що перед ним чоло і камінь непоклінний
Александрійського стовпа?
Ні, я не ввесь умру. У лірнім заповіті
Душа переживе видимий мій кінець,
I славен буду я, допоки в білім світі
Лишиться хоч один співець.
Полине гомін мій скрізь по Русі великій,
I знатиме мене усяк її язик,
I гордий внук слов’ян, і фінн, і нині дикий
Тунгуз, і степовий калмик.
I довго житиму я в пам’яті народу,
Що добрі почуття я лірою плекав,
Що в мій суворий вік я звеличав свободу
I за подоланих благав.
О музо! наслухай Господнього веління:
Не прагнучи вінця, оподаль від борні
Стрівай байдужістю і осуд, і хваління,
І блазня присуди дурні.
Переклад М. Зерова
1 Я звів пам’ятник (лат.).
Запитання і завдання до прочитаного
1. Чому за епіграф до свого вірша Пушкін узяв рядки з оди Горація?
2. Порівняйте вірш Пушкіна з одою Горація “До Мельпомени”. Із двох текстів випишіть спільні мотиви. Поміркуйте, чому обидва митці пов’язують існування своєї поезії з існуванням держав, у надрах яких вона зростала. Чи мають вони рацію?
3. Що Пушкін уважає своїм “пам’ятником”? Розкрийте зміст протиставлення “пам’ятників” поетові й цареві.
4. У другій строфі вірша Пушкіна знайдіть цитату з Горація. Що римський поет уважав своєю “часткою кращою”? Чому вона, на його думку, безсмертна?
5. У чому вбачають умови свого безсмертя Горацій і Пушкін? Які з цих умов збігаються, а які – ні? Чому?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)