ПРО ВЗАЄМОДІЮ РОМАНТИЗМУ І РЕАЛІЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ – ПОЄДНУЮЧИ НАЙКРАЩЕ: ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ
ü Використовуючи вже відому вам інформацію про життя й творчість О. Пушкіна, підготуйте повідомлення на тему “Олександр Пушкін у моєму житті”.
ü Прочитайте напам’ять відомий вам твір О. С. Пушкіна.
· Підготуйте запитання для літературної вікторини “Що ви знаєте про життя й творчість О. С. Пушкіна?”.
Співать про волю прагну щиро,
На тронах вразити порок.
Олександр Пушкін (переклад з російської Ігоря Муратова)
“НОВИЙ ПРОМЕТЕЙ”
“Тільки одного разу дається країні відтворити людину, яка б такою високою мірою поєднувала в собі такі різні й, очевидно, такі, що виключають одна одну, риси”, – ці слова видатного польського поета Адама Міцкевича присвячені Олександрові Сергійовичу Пушкіну.
Вельможні покровителі й вірні друзі, блискуча освіта і приголомшливий успіх, справжнє кохання й вірність близьких, а ще й, безумовно, зради, приниження, непорозуміння, скандали, випробування, але найголовніше – Божий дар і геніальні твори – усім цим доля щедро обдарувала його…
Г. О. В. Траугот. Маленький Пушкін (1992)
Напевно, ви вже замислювалися, чому з усього сузір’я видатних російських письменників різних поколінь саме Пушкіну належить особливе місце. Чому ще за життя поета писали про якесь “неймовірне потрясіння”, що викликало його ім’я? Що це: містика, невгамовне бажання “створити собі кумира”, чи все ж таки велике призначення справжнього генія?
Щоб наблизитися до відповідей на ці запитання, перегорнемо окремі сторінки життя й творчості Олександра Сергійовича Пушкіна.
Майбутній поет народився 6 червня 1799 р. у Москві. Батько Пушкіна, Сергій Львович, належав до старовинного дворянського роду; мати поета, Надія Осипівна, була онукою Абрама Петровича Ганнібала, названого “арапом Петра Великого”. Як і більшість дворянських дітей, початкову освіту О. Пушкін отримав удома. Його батько зумів створити чудову атмосферу для розвитку поетичного обдарування свого сина. Із самого дитинства маленький Саша знайомився з поезією Михайла Ломоносова й Василя Жуковського, комедіями Бомарше й Мольєра, творами Вольтера та інших письменників. Будинок Пушкіних відвідували відомі літератори, які палко обговорювали культурні події сучасності. У родини була велика бібліотека, якою дозволяли користуватися й дітям. А по сусідству, в будинку далеких родичів Пушкіних Бутурліних, було одне з найбагатших у Європі зібрань книжок, і Саша був постійним їх читачем. Тож, приїхавши до Петербурга 1811 р. вступати до привілейованого навчального закладу – Царсько-сільського Імператорського ліцею, Пушкін виявився підготовленим краще за інших.
Ліцей відіграв винятково важливу роль у формуванні світогляду, літературних інтересів і моральних принципів майбутнього поета. Тут він зустрів своїх найкращих друзів – Антона Дельвіга, Івана Пущіна й Вільгельма Кюхельбекера. Ліцейській дружбі та ліцейській родині Пушкін присвятив цілу низку своїх творів, зокрема “19 жовтня 1825року”, в якому є такі рядки:
Прекрасний, любі друзі, наш союз!
Він, як душа, одвічний, неподільний,
Незрушний, однодушний і свавільний,
Міцнів він під крилом коханих муз.
Куди б не кинула нас зла година
І щастя теж куди б не привело,
Незмінні ми: весь світ для нас чужина,
Вітчизна наша – Царськеє Село!
Переклад з російської Степана Крижанівського
У ліцеї Пушкін пережив Вітчизняну війну 1812 р., зустрівся з відомим у той час поетом Гаврилом Державіним, близько познайомився з Василем Жуковським і Петром Чаадаєвим, тут він уперше в часописі “Вісник Європи” побачив свої твори надрукованими (“До друга віршника”, 1814 р.). У Царському Селі почалося спілкування юного Пушкіна з Миколою Карамзіним. Історик і письменник побажав йому: “Лети, як орел, але не зупиняйся в польоті”. У творах ліцейського періоду О. Пушкіна переважають мотиви дружби й кохання, насолоди життям (“Спомини в Царському Селі”, “Романс”, “До живописця”, “До Дельвіга”, “Мій заповіт друзям” та багато інших).
Вступивши на службу після закінчення ліцею, О. Пушкін активно займається літературною діяльністю. Поет зближується з майбутніми декабристами, учасниками антивладного повстання у грудні 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі, стає членом таких прогресивних літературних об’єднань, як “Арзамас” і “Зелена лампа”. Звичайні картини під пером поета перетворюються на чудові творіння. У поезії цього періоду чітко проявляються його волелюбні настрої, засудження царського деспотизму та свавілля. Ода “Вольність” (1817), вірш “Село” (1819) та інші, хоча й не публікувалися, але були настільки відомими, що багато хто знав їх напам’ять. 1820 р. виходить із друку поема Пушкіна “Руслан і Людмила”, яка принесла йому миттєву славу. За Пушкіним остаточно закріплюється слава “першого поета”.
У той час йому приписували майже всі антиурядові твори, що поширювалися усно й у списках. “…Він заполонив Росію обурливими віршами”, – скаже імператор Олександр І і навесні 1820 р. ухвалить рішення про заслання Пушкіна в Сибір. На прохання друзів поета північ вдається замінити на південь, заслання – на службове переведення, за яким він служив спочатку в Кишиневі, а потім в Одесі.
Так розпочинається південне заслання Пушкіна (18201824), яке не підкорило його, а навпаки – укріпило у правильності своїх переконань, надало їм ще більшої впевненості. Пушкін відчуває себе борцем-вигнанцем, головною темою цього періоду залишається свобода. У посланні до друга Антона Дельвіга він стверджує: “Одна лиш воля – мій кумир”.
Цей період творчості Пушкіна вирізняється неабияким різноманіттям. Він пише романтичні поеми (“Кавказький полонений”, “Бахчисарайський фонтан”), створює “Піснь про віщого Олега”, розпочинає роботу над своїм центральним твором – романом у віршах “Євгеній Онєгін”.
1824 р. через конфлікт із губернатором Одеси графом М. Воронцовим Пушкін був висланий у маєток матері, село Михайлівське Псковської губернії “під нагляд місцевого керівництва”. Віршем “До моря” завершується південний період життя поета, він прощається з морською стихією, що стала для нього символом свободи. Так розпочинається новий етап духовного пробудження й розвитку поета, у творчості якого відбувається перехід до реалізму.
Особливо чітко це проявляється в останній романтичній поемі Пушкіна “Цигани”, розпочатій ще на півдні, а завершеній у Михайлівському.
У Михайлівському засланні (1824-1826) Пушкін критично переосмислює вже написане. Поет сповнений нових задумів. “Відчуваю, що духовні сили мої досягли повного розвитку, – пише Пушкін влітку 1825 р., – я можу творити”. У Михайлівському поет формується як художник-реаліст: він продовжує працювати над “Євгенієм Онєгіним”, пише трагедію “Борис Годунов”, створює цілу низку таких шедеврів, як “Пророк”, послання “До А. П. Керн” (“Я мить чудову пам’ятаю…”), “19 жовтня…” та інших.
У Михайлівському Пушкін дізнався про жорстоку розправу влади над учасниками дворянського повстання проти царя 14 грудня 1825 р. П’ятеро декабристів, зокрема й близькі до нього Пестель і Рилєєв, були повішені. А 120 повстанців, серед яких були його найближчі друзі – Пущін і Кюхельбекер, заслані на каторгу в Сибір.
Іван Айвазовський, Ілля Рєпін. Прощання Пушкіна з морем (1880)
Поразку декабристів Пушкін сприйняв як особисту трагедію. Свої думки та почуття поет висловив у вірші “У Сибір”, який завершує такими рядками:
Важкі окови упадуть,
Темниці рухнуть – і свобода
Вас привітає біля входу,
І меч брати вам віддадуть.
Переклад з російської Костянтина Дрока
У такий спосіб Пушкін намагався підтримати своїх друзів. Восени 1826 р. імператор Микола І повернув поета із заслання. У Москву він віз із собою вірш “Пророк”, що завершувався могутнім закликом:
Й, моря обходячи та землі,
Глаголом спопеляй серця!
Переклад з російської Леоніда Первомайського
Михайло Врубель. Пророк (початок ХХ ст.)
Наступні роки життя і творчості Пушкіна – складний час надій і розчарувань, період великої праці й жорстоких гонінь. Цар сподівався зробити Пушкіна придворним поетом. Як про велику милість, він повідомив, що сам буде його цензором. У результаті цього “Борис Годунов” опинився під забороною, поету не дозволялося не тільки видавати, а й читати публічно свої твори без вказівки царя.
У грудні 1826 р. на одному з московських балів О. Пушкін уперше побачив Наталію Миколаївну Гончарову, праправнучку гетьмана України Петра Дорошенка, краса якої вразила поета. “Коли я побачив її вперше, я покохав її, голова в мене запаморочилася”, – згадував він.
Микола Ульянов. Пушкін із дружиною перед дзеркалом на балу(1968)
Навесні 1830 р., у день Світлого Христового Воскресіння, Пушкін отримав згоду на свою пропозицію руки та серця Наталії Миколаївни.
До прийдешнього весілля як подарунок від батька поет отримав частину родового маєтку в Нижегородській губернії. Щоб оформити папери на право власності, восени 1930 р.
О. Пушкін їде в село Болдіно. Але через холеру, що лютувала тоді в країні, і встановлений карантин йому довелося залишитися тут на довгих три місяці, які стали надзвичайно плідними для поета й отримали назву Болдінська осінь. У цей період Пушкін написав цілу низку ліричних шедеврів, чотири “маленькі трагедії” (“Скупий лицар”, “Моцарт і Сальєрі”, “Кам’яний гість”, “Бенкет під час чуми”), “Повісті Бєлкіна”, завершив роботу над “Євгенієм Онєгіним”.
18 лютого 1831 р. в церкві Вознесіння в Москві Олександр Сергійович і Наталія Миколаївна обвінчалися. У листі до друга П. Плетньова поет скаже: “Я жонатий – і щасливий, одне бажання моє, щоб нічого в житті моєму не змінювалося – кращого не дочекаюся. Цей стан для мене такий новий, наче я переродився”. Почуття надзвичайної ніжності й глибокого кохання переповнювало серце поета. Він присвячує своїй дружині вірш “Мадонна”, у якому проголошує:
Збулось бажання це в житті моїм.
Творець Тебе мені послав, тебе, моя Мадонна,
Краси небесної божественний взірець.
Переклад з російської Максима Рильського
У 1830-ті роки поет багато пише. Особливо плідним для нього стало нове усамітнення в Болдіно восени 1833 р. Осінь (“Зажурлива пора! очей зачарування!”) стала улюбленою порою року Пушкіна.
Останні роки життя Олександра Сергійовича минули у важкій атмосфері непростих стосунків із царем і непорозуміння з навколишньою дійсністю. Імпульсивний характер поета, його незалежна поведінка дратували багатьох. Яскрава індивідуальність, талант і прагнення свободи викликали заздрощі та злість із боку впливових осіб придворної й чиновницької аристократії.
Олег Шупляк. Смерть поета (2013)
Жорсткі цензурні гоніння, стеження, суцільна атмосфера ворожості й наклепу ставали нестерпними.
Узимку 1836 р. вороги Пушкіна з вищого петербурзького світу поширили містом чутки про дружину поета, пов’язуючи її ім’я з царем, а потім – із французьким бароном Жоржем Дантесом. Щоб покласти цьому край і захистити честь своєї родини, Пушкін викликав Дантеса на дуель, яка відбулася 27 січня 1837 р.
Поранення Пушкіна виявилося смертельним, і 29 січня 1837 р. поет помер…
Пушкінський сучасник, письменник і літературний критик Олександр Бестужев-Марлинський назвав поета Прометеєм: “Новий Прометей, він викрав небесний вогонь і, володіючи ним, свавільно грає серцями людей”. Свобода назавжди стала однією з головних тем поезії Олександра Пушкіна. Тому його справді можна назвати Прометеєм, адже він своїми поетичними одкровеннями й невтомними пошуками нових форм розпалював вогонь людських почуттів.
Переконатися в цьому зможете й ви, відкривши для себе “свого Пушкіна”.
1. Розкажіть, які відомості з життя й творчості О. Пушкіна справили на вас особливе враження й чому.
2. Прокоментуйте назву статті та епіграф до неї. Запропонуйте свій варіант назви статті про О. Пушкіна.
3. Розробіть макет сайту, присвяченого О. Пушкіну.
4. Підготуйте мультимедійну презентацію на тему: “О. Пушкін і Україна”. У підготовці цього завдання скористайтеся інформацією, поданою в рубриці “Українські стежини зарубіжної літератури”.
УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Пам’ятник Пушкіну в Кам’янці (1975)
Мандруючи різними куточками України, не можна не помітити, як багато всього в нас пов’язано з іменем О. Пушкіна.
Численні бюсти та пам’ятники поету, школи й гімназії, названі на його честь, Пушкінський парк у Києві, проспект Пушкіна в Дніпрі, музеї в Києві й Одесі, Кам’янці та Гурзуфі, театр російської драми імені О. Пушкіна в Харкові, вулиці імені поета в Сімферополі та Львові, Запоріжжі й Полтаві… І це не дивно, адже поет добре знав і любив Україну. Він мав можливість безпосередньо спостерігати за українським побутом, особливостями українського національного характеру, слухати українську мову, українські пісні.
За підрахунками дослідників, Олександр Сергійович відвідав 120 населених пунктів на території України, проїхав близько 5700 верст (1 верста дорівнює 1,06 км) її дорогами.
Так, якщо ви потрапите в Кам’янку (Черкаська область), то вашу увагу приверне незвична стела. У меморіалі увіковічені два генії світової культури – поет О. Пушкін і композитор П. Чайковський.
А якщо ви будете прогулюватися Одесою, то на Пушкінській вулиці, будинок 13, біля входу в літературно-меморіальний музей О. Пушкіна вас зустріне сам Олександр Сергійович. Здається, що він дуже зосереджений. Можливо, він на когось чекає або саме тепер у нього народжуються нові рядки.
Пам’ятник-скульптура Пушкіну в Одесі (1999)
Володимир Галущенко. Пушкін в Одесі (2012)
ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ
Появою одного з найкращих ліричних творів О. Пушкіна ми зобов’язані Анні Петрівні Керн, онуці українського співака М. Полторацького. О. Пушкін уперше побачив її в Петербурзі 1819 р. і надовго зберіг спогади про це знайомство.
Наступна їхня зустріч відбулася через шість років і справила на нього, за словами поета, “враження глибоке й болісне”. У червні 1825 р. Анна Петрівна приїхала в село Тригорське до своєї тітки П. Осипової. Пушкін саме в цей час відбував заслання в сусідньому Михайлівському. Коли Анні Петрівні прийшов час повертатися додому, на прощання вони вирішили прогулятися з Тригорського до Михайлівського. Погода була напрочуд гарна, і Пушкін у ролі гостинного хазяїна був надзвичайно привітний. Він показав Анні Петрівні парк. Вони пішли не центральними алеями, а повернули на липову (тепер ця алея на честь Анни Петрівни названа “алеєю Керн”).
Уранці наступного дня, навідавшись у Тригорське, Пушкін передав Керн першу главу “Євгенія Онєгіна”, яка нещодавно вийшла друком у Петербурзі. Між ще не розрізаних сторінок лежав лист поштового паперу. Це був написаний уночі вірш “Я мить чудову пам’ятаю…”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)