ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН (1823-1830) – ОЛЕКСАНДР ПУШКІН 1799-1837 – РОМАНТИЗМ

Задум і проблематика. О. Пушкін розпочав роман у віршах “Євгеній Онєгін” 9 травня 1823 р. в Кишиневі (під час південного заслання). Більшу частину твору він написав у с. Михайлівському. Заключні розділи створював у с. Болдіному (під час болдінської осені 1830 р.). Лист Онєгіна до Тетяни був написаний тоді, коли роман був майже завершений. 5 жовтня 1831 р. – остання з відомих дат, коли О. Пушкін робив деякі правки до твору.

Спочатку в романі, згідно із задумом митця, мало бути дев’‎ять глав, але в процесі роботи одна глава була вилучена: її фрагменти автор друкував окремо під назвою “Уривки з подорожі Онєгіна”. Поет неодноразово розпочинав роботу й над десятою главою, де провідною мала стати декабристська тема. Однак через неможливість подолати цензурні обмеження О. Пушкін знищив цей розділ у 1830 р., до нас дійшли лише окремі фрагменти, ретельно зашифровані поетом. Вони були опубліковані тільки на початку XX ст. Отже, понад вісім років тривала робота над одним із центральних творів у спадщині О. Пушкіна.

Письменник поставив перед собою мету – зобразити типовий образ представника російської молоді початку XIX ст., розчарованого, самотнього, який не знаходить свого місця в навколишньому середовищі. На перший погляд, це суто романтична тема – конфлікт особистості із суспільством. Подібну тему розробляв Дж. Байрон у поемі “Паломництво Чайльд Гарольда”. Однак О. Пушкін пішов далі, поставивши образ “зайвої людини” у сучасний контекст, порушивши актуальні проблеми реальної дійсності, яка була зображена поетом багатогранно й на принципово інших художніх засадах.

У процесі роботи над твором проблематику роману у віршах було поступово розширено. У “Євгенії Онєгіні” порушено проблеми, що стосуються різних аспектів життя людини й суспільства:

– соціальні (суспільне середовище та його вплив на людину, духовна порожнеча столичного життя, приземлене існування сільських обивателів, доля “зайвої людини”, кріпацтво та ін.);

– психологічні (кохання, пошук духовної реалізації особистості, людські стосунки та ін.);

– філософські (життя і смерть, сутність кохання, культура та її розвиток, сенс буття та ін.);

– естетичні (призначення мистецтва й митця, шляхи розвитку роману, автор та його творча свобода та ін.).

В. Сєров. Пушкін на лаві в парку. 1899 р.

Широта проблематики дала підстави російському критику, сучасникові О. Пушкіна, В. Бєлінському назвати роман у віршах “Євгеній Онєгін” “енциклопедією російського життя”. “Енциклопедичність” стилю О. Пушкіна виявилася в увазі до різних галузей суспільного й духовного життя його часу, до численних деталей і подробиць матеріальної культури (побут, спосіб життя, коло інтересів тощо), а також у багатстві та яскравості психологічної палітри людських почуттів і переживань.

Особливості жанру роману у віршах. Звернення до жанру роману дало можливість письменникові широко ввести у твір сучасність, типові образи людей з їхніми реальними долями, приватним життям. Але О. Пушкін створював не просто роман, а роман у віршах. Саме вірші надали роману як епічному жанру потужне ліричне начало, можливість поєднати зображення об’‎єктивної реальності з відображенням складних процесів, що відбуваються у внутрішньому світі особистості.

Об’‎єктивне й суб’‎єктивне в романі тісно переплітаються, що засвідчує взаємодію романтизму й реалізму.

О. Пушкін називав твір не тільки романом у віршах, а ще й вільним романом, відходячи від усталених канонів, правил, регламентацій (особливо таких, які були в класицизмі). У цьому О. Пушкін був близький до романтиків, однак, використовуючи здобутки романтизму, поет створював уже не романтичний, а перший російський реалістичний роман, де, крім деяких романтичних ознак, виявилися й тенденції реалізму:

– дослідження впливу середовища на людину;

– зображення особистості не тільки в психологічному, а й у соціально-історичному аспекті;

– змалювання типових характерів у типових обставинах;

– настанова на достовірність життєвих колізій.

У присвяті (Петру Плетньову – літератору, критику, видавцю) до роману у віршах “Євгеній Онєгін” письменник називає витвір зібранням “глав пістрявих” (рос. “собраньем пестрых глав”), які набувають різного змісту та звучання. У такий спосіб поет проголосив про новий напрям у літературі, який, на його думку, буде відрізнятися від романтизму:

Під час творчої праці над “Євгенієм Онєгіним” змінювався світогляд митця, який поступово відходив від романтизму й прокладав шляхи для реалізму в російській літературі.

…лиш кілька глав пістрявих

Тобі в дарунок я зібрав,

Напівсмішних, напівпечальних,

Простонародних, ідеальних,

Недбалий плід моїх забав,

Хвилин натхнення бистрольотних,

Зів’‎ялих рано літ моїх,

Досвідчень розуму холодних

І серця записів гірких.

(Переклад Максима Рильського)

Онегінська строфа. Для створення роману у віршах О. Пушкін використав специфічну, онєгінську, строфу, що відзначається внутрішньою самостійністю, легкістю й відкритістю. Онєгінська строфа (як і спенсерова строфа в поемі Дж. Байрона “Паломництво Чайльд Гарольда”) давала можливість авторові розвивати в часі одну й ту саму тему або швидко змінювати ракурс, переходити до інших тем і мотивів, вести за собою читачів і звертати їхню увагу на різні предмети та явища, орієнтуватися не тільки в сучасному матеріалі, а й здійснювати екскурси в минуле та навіть зазирати в майбутнє персонажів. Онєгінська строфа виявилася напрочуд гнучкою, вона сприяла створенню ефекту невимушеної розповіді про події та явища реальної дійсності, а також про почуття героїв. Онєгінська строфа звучить то схвильовано, то напружено, то іронічно, то трагічно, то філософськи. Інтонація розповіді в романі у віршах постійно змінюється, тримаючи увагу читачів у постійному емоційному напруженні.

Від романтизму до реалізму. Коли роман у віршах “Євгеній Онєгін” був опублікований, сучасники поета докоряли авторові, що той потрапив у залежність до Дж. Байрона й інших романтиків, що твір не має нічого нового. Наприклад, Є. Баратинський у листі до І. Киреєвського 1832 р. зазначав, що характери в “Євгенії Онєгіні” є “блідими, а що гарне, те запозичене в Байрона”. До речі, сам О. Пушкін ще на початку роботи над твором писав другу та критику П. В’‎яземському, що він створює “не роман, а роман у віршах на зразок “Дон Жуана””. Риси Дон Жуана й Чайльд Гарольда (героїв відомих поем Дж. Байрона) помітили в Євгенії Онєгіні не тільки критики, а й читачі роману, до того ж цього не приховував і сам автор. Однак підхід до пушкінського роману з точки зору усталених у літературі тенденцій призвів публіку XIX ст. до суперечливих і навіть необ’‎єктивних оцінок.

Безперечно, на створенні роману у віршах позначився досвід “Паломництва Чайльд Гарольда”, “східних” поем і “комічних” поем Дж. Байрона. О. Пушкін використав такі досягнення Дж. Байрона, як поєднання лірики й сатири, поділ твору на окремі глави й систему епіграфів до них, діалог автора з героями й читачами, строфічна організація оповіді, що давала можливість вільних переходів у часі й просторі.

Однак, ідучи слідом за Дж. Байроном та іншими романтиками, О. Пушкін змінював художні ракурси, сам погляд на світ був кардинально іншим. Поет зображував події та явища вже не як романтик, а як реаліст. За розмаїттям деталей і дрібниць О. Пушкін прагнув дослідити загальні закономірності суспільного життя, здійснити глибокий аналіз дійсності, показати залежність вчинків героїв від соціальних обставин.

Нові підходи до зображення персонажів. Якщо в поемах Дж. Байрона герой зазвичай був центром сюжету, то в романі у віршах “Євгеній Онєгін” письменника цікавить не тільки герой (чи героїня), а й усі обставини його (її) життя, формування характеру, виховання, широке суспільне й культурне тло того часу.

До того ж у романі у віршах О. Пушкіна в центрі опиняється не один, а декілька героїв. Поряд з Євгенієм Онєгіним автор поставив Тетяну Ларіну, Володимира Ленського, Ольгу. Сам автор теж є активною дійовою особою й розповідачем. Окрім того, О. Пушкін уважний і до інших людей – няні, батьків Тетяни, до життя різноманітних прошарків суспільства (деякі персонажі навіть не названі, але в них свої долі, свої історії).

Цікаво, що персонажі у творі О. Пушкіна не статичні, вони повертаються до читачів різними гранями, зображені митцем у різних контекстах (побутовий, суспільно-історичний, культурний тощо). Життєві історії персонажів розтягнуті в часі, відповідно герої змінюються – й у своєму соціальному статусі, і внутрішньо. Динаміка персонажів, її залежність від суспільних обставин також є важливою ознакою реалізму.

У романі немає чіткого поділу на головних і другорядних героїв. Хто ж головний герой твору? Онєгін? Але образ Тетяни не менш важливий. А в деяких главах багато уваги приділено образу Ленського. Отже, стосовно роману у віршах О. Пушкіна радше можна говорити про персонажів різних планів (першого, другого, третього та ін.), герої виходять на певний план залежно від сюжетної ситуації. Це також стало новим словом в організації художньої структури роману. Використовуючи досвід романтизму, О. Пушкін вийшов на новий шлях реалістичного зображення дійсності, значно розширивши роман в образно-тематичному плані.

О. Самокиш-Судковська. Євгеній Онєгін у своєму кабінеті. Ілюстрація до роману у віршах О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. 1908 р.

“Євгеній Онєгін” спирається на романтичні традиції, але вони були творчо переосмислені й трансформовані О. Пушкіним – не тільки як романтиком, а й передовсім як реалістом.

Сюжет і композиція. В організації сюжетно-композиційної структури твору О. Пушкін також ішов від романтизму. У романі “Євгеній Онєгін” використано прийом композиційних вершин, між якими розгортається основна дія й між якими знаходимо чимало відхилень (роздумів автора про різні події та явища).

У романі “Євгеній Онєгін” п’‎ять композиційних вершин, тобто головних подій, пов’‎язаних із любовними історіями героїв: лист Тетяни – відповідь Онєгіна – дуель – лист Онєгіна – відповідь Тетяни. Але якщо в романтиків увесь зміст твору зосереджено саме на цих подіях, пов’‎язаних з історіями кохання, то в О. Пушкіна головною є не сама подія, а її обумовленість, реальні (об’‎єктивні та суб’‎єктивні) умови, що призвели до того чи іншого вчинку. Наприклад, дуель Онєгіна й Ленського зображено не в романтичному аспекті (як боротьба персонажів за красуню), а цілком реалістично – до трагедії призвела ціла низка обставин (психологічних і суспільних).

Отже, беручи за основу традиційну романтичну схему композиційних вершин, митець наповнив її принципово новим реалістичним змістом. Хоча, на перший погляд, у романі “Євгеній Онєгін” провідною є любовна фабула, але О. Пушкін увів історію кохання в широкий історичний, соціальний і філософський контекст, показавши життя в його різних проявах та аспектах. Наприклад, перед тим як автор познайомив читачів із листом Тетяни, він детально показав умови життя героїні, її захоплення сентиментальними романами, піднесеність юної душі, мрійливість, очікування високого почуття. Велику увагу письменник приділив суспільному середовищу, у якому сформувався й характер Євгенія Онєгіна, а також умовам і способу життя інших персонажів.

Образ Онєгіна. Євгеній Онєгін зображений розчарованим, таємничим, він до кінця не зрозумілий для читачів. З цим героєм пов’‎язаний один із провідних мотивів – нудьга. Цей мотив був поширеним у творах європейських романтиків. Так, у Дж. Байрона англійське слово spleen застосовано в значенні “туга”, “пересичення”. Євгеній Онєгін також пересичений – любовними історіями, розвагами, метушнею світу. Але О. Пушкін надає цьому мотиву новий реалістичний зміст. Нудьга героя обумовлена не тільки психологічними чинниками, а й суспільними обставинами, які не дають можливості духовної реалізації людини. Через увесь роман проходить ключове слово нудьга (рос. “скука”, “хандра”), і ним позначений не тільки стан героя, а й стан усього суспільства:

Недуга, що її причину

Давно пора б нам відшукать,

Подоба англійського спліну,

Нудьга, по-нашому сказать,

Його взяла в свою облогу:

Застрелитись він, слава Богу,

Не міг наважитись ніяк,

Та до життя утратив смак.

Як Child-Harold, похмурий, томний,

Він увіходив у салон;

Ні шум пліток, ані бостон,

Ані зітхання – знак нескромний, –

Ні млость у зорі молодім,

Його не вабили нічим.

(Переклад Максима Рильського)

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Чому О. Пушкін назвав роман “Євгеній Онєгін”?

Згідно з романтичною традицією, ім’‎я головного героя використовували в назві твору (як, наприклад, у “Паломництві Чайльд Гарольда” Дж. Байрона). Однак ім’‎я Євгеній (з грецьк. благородний, шляхетний) у російській культурній традиції мало сатиричний, негативний зміст – молодий дворянин, який мав привілеї предків, проте не їхні заслуги. Письменник прагнув показати образ свого сучасника всебічно, з його позитивними й негативними рисами. Прізвище Онєгін утворено від назви великої річки Онєга, а великі річки, як зазначив дослідник Ю. Лотман, ніколи не належали окремим родинам. Отже, у прізвищі Онєгін підкреслюється унікальність і внутрішня незалежність героя, його величезний внутрішній потенціал, рухливість характеру (як плин широкої річки). До речі, прізвище Ленський також утворено від назви великої річки – Лени. Тож образи Ленського й Онєгіна у творі втілюють два типи світобачення, протиставлені як романтик і реаліст.

Про нудьгу як про задуху, духовну порожнечу й марноту суспільного життя говорить у своєму заключному монолозі й Тетяна (рос. “А мне, Онегин, скука эта, постылой жизни мишура…”):

Весь пишний цвіт моєї долі,

Життя гучного марний грім,

Мій успіх у високім колі,

Багаті учти, модний дім, –

Що в них? Віддать могла б я радо

Нікчемну розкіш маскараду,

Увесь цей блиск, і шум, і чад

За кілька книг, за дикий сад…

(Переклад Максима Рильського)

Окрім байронівських впливів, в образі Євгенія Онєгіна поєднано риси й інших героїв літератури, філософії та культури. Наприклад, його образ подано через зіставлення з літературними й реальними героями пушкінського часу (Байрон, Чацький, Чадаєв (Чаадаєв). Євгеній Онєгін порівнюється також із героями романтичної літератури: Мельмот – герой роману Ч. Р. Метьюріна “Мельмот-блукалець”; Корсар – герой однойменної поеми Дж. Байрона; Сбогар – герой роману Ш. Нодьє “Жан Сбогар”, ватажок розбійників. Усі ці герої романтичного зла вияскравлюють образ Євгенія Онєгіна (у цьому випадку в сприйнятті Тетяни). У Євгенії Онєгіні автор не тільки акцентує на деяких рисах його літературних попередників, а й закладає в художній образ полемічність, варіативність смислів, повертає його різними гранями до читачів. І жодне з наведених порівнянь не може бути сприйняте як єдине, і жодне не тотожне авторській оцінці.

Наділений деякими рисами романтичних героїв, Онєгін відрізняється від своїх літературних попередників. Він не відірваний від світу, як вони, не статичний та одноманітний, а набагато глибший, його внутрішній світ перебуває в постійній динаміці. А головне – герой, як і автор, тверезо й цілком реально сприймає дійсність і людей (до речі, він з іронією сприймав романтика Ленського).

О. Пушкін. Євгеній Онєгін. 1830 р.

Позиція автора виявляється через епіграфи, авторські відступи (ліричні, філософські, екскурси в минуле та ін.), безпосередні оцінки персонажів, роздуми про різні аспекти реального життя.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Чому посварилися Ленський з Онєгіним?

Конфлікт двох приятелів Ленського й Онєгіна відбувається під час балу в домі Ларіних. Формально друзі посварилися (хоча сварки як такої не було) через Ольгу, яку запросив танцювати Онєгін. Але насправді – через Тетяну, напроти якої посадили за столом Онєгіна. Він потрапив у незручну ситуацію, у полон провінційної гри, у якій йому було відведено роль “нареченого”.

Це надто дратувало героя, який утік із світського суспільства з його умовностями й порожнечею, а тут знов опинився в подібних обставинах. Тому Онєгін вирішив “помститися” Ленському за те, що той привів його до Ларіних. Для своєї “помсти” Онєгін обирає бальні танці, на які запрошує Ольгу. У XIX ст. на балах танці мали свою символіку й таємний зміст. Вальс – другий бальний танець – користувався в 1820-х роках репутацією надто вільного, непристойного танцю. Тому коли Ольга пішла танцювати вальс з Онєгіним, її поведінка схвилювала Ленського. Мазурка – кульмінація будь-якого балу в той час. Під час веселої мазурки, як правило, відбувалися любовні розмови, освідчення. Танцювати з кимось мазурку або пообіцяти цей танець означало виявити згоду на любовні стосунки. Онєгін, як відомо з першої глави, “легко мазурку танцював”, тобто не тільки виявляв здібності до танців, а ще й з легкістю завойовував жіночі серця. Ленський був обурений тим, що Ольга пішла танцювати мазурку з Онєгіним. Герой-романтик сприймає це як зраду. Однак у нього ще залишалася надія на фінал балу. Котильйон – різновид кадрилі, танець-гра, яким завершувався бал. Танець – гра асоціюється з грою, у яку втягнув Онєгін Ольгу й Ленського. Неможливість потанцювати з Ольгою хоча б останній бальний танець позбавила Ленського шансу з’‎ясувати з нею стосунки на балу, і він, ображений, поїхав із дому Ларіних. Оскільки всі події спостерігало провінційне товариство, дуель була невідворотною.

О. Самокиш-Судковська. Бал. Ілюстрація до роману у віршах О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. 1908 р.

Художній образ Євгенія Онєгіна розпочинає галерею “зайвих людей” у літературі російського реалізму. Цю традицію потім продовжать М. Лермонтов, Ф. Достоєвський, І. Тургенєв, А. Чехов та ін.

Ленський. Образ Володимира Ленського цілком відповідає засадам романтичної естетики, від якої відходив О. Пушкін і яку іронічно розвінчував у своєму творі. Автор підкреслює деталі романтичної зовнішності героя, його захоплення німецькою поезією та філософією. Психологічна характеристика романтика Ленського поглиблюється традиційними символами й римами, якими сповнена його поезія.

Ленський у своїх вчинках керується сюжетами романтичної літератури. Він поводиться за поширеною в той час моделлю поведінки романтичного героя. Обирає для себе даму серця, натхненно оспівує її. Однак його кохання до Ольги більше вигадане, аніж реальне. Коли Ольга погодилася танцювати з Онєгіним, виникла двозначна ситуація: Ленський уявляє собі, що його кохана потрапила в полон до “диявола – спокусника”, тому мусить її “врятувати”. О. Пушкін іронічно висвітлює романтичні настрої Ленського, відірвані від реального життя. Романтичний ореол Ленського поєднується, з одного боку, з авторською іронією, а з іншого – з тверезою оцінкою, яку дає Ленському Онєгін. Саме відрив Ленського від дійсності призвів до його трагічної загибелі на дуелі з Онєгіним. За допомогою іронії О. Пушкін розвінчує романтичне світобачення й пропонує читачам реалістичний погляд на події та життя.

“Образ Євгенія Онєгіна створений на перетині різних смислів, однак він так і залишився не проявленим до кінця” (В. Жирмунський).

О. Самокиш-Судковська.

Ольга з Ленським. Ілюстрація до роману у віршах О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. 1908 р.

Дуель у російському суспільстві XIX ст.

Дуель – поєдинок, що відбувався за певними правилами, двобій, метою якого був захист честі людини, котру образили. У російському суспільстві XVIII – початку XIX ст. дуелі відігравали значну роль, оскільки ідеал, що сформувався у дворянській культурі того часу, вимагав повного звільнення від страху й утвердження честі як основного закону, норми поведінки. Тому серйозна образа могла бути змита лише кров’‎ю, а незначні суперечності вирішували простим примиренням обох сторін. Соціальне середовище мало вплив на оцінку конфлікту, тому людину, яка легко йшла на примирення, могли назвати боягузом, а того, хто надто жадав крові, – бретером. Дуель відбувалася за суворим ритуалом, певними правилами, яких мали дотримуватися дві сторони. Дуель починалася з виклику, якому передувала сутичка, у результаті якої один із чоловіків уважав себе ображеним і вимагав сатисфакції (тобто захисту честі). З моменту виклику обидві сторони вже не вступали ні в які стосунки, спілкуючись через секундантів (представників конфліктуючих сторін). Секунданти як посередники мали докласти максимум зусиль для примирення, але якщо це було неможливо, вони розробляли умови дуелі. О. Пушкін у романі у віршах “Євгеній Онєгін” зобразив дуель не в романтичному, а в реалістичному плані. Причина, через яку вона відбувається, є досить незначною (Ольга пішла танцювати з Онєгіним). Окрім того, суспільна думка фактично підштовхує до дуелі Ленського й Онєгіна (тому секунданти нічого не зробили для примирення сторін). Велику роль відіграла й романтична налаштованість Ленського, за що він поплатився життям.

О. Наумов. Дуель Пушкіна з Дантесом. 1884 р.

І. Рєпін. Дуель Онєгіна з Ленським. 1899 р.

Тетяна. У творах романтизму не тільки герої, а й героїні були нерідко протиставлені між собою. Подібний прийом простежується й у романі у віршах “Євгеній Онєгін”. Справді, зовні Тетяна й Ольга – зовсім різні. Однак О. Пушкін як реаліст більше акцентує увагу не на зовнішніх контрастах героїнь (портрет, поведінка), а на їхніх психологічних характеристиках. Автор зображує багатий внутрішній світ Тетяни, яка, на відміну від Ольги, здатна на глибокі почуття й переживання. Тетяна любить природу, книжки й самотність. Її душа налаштована на високий поетичний лад. Однак на початку твору юна Тетяна ще не знає справжнього життя. Вона живе й діє як героїня любовного роману. Звідси – певна літературність у зображенні Тетяни в перших главах “Євгенія Онєгіна”. У її образі поєднуються риси багатьох літературних героїнь сентиментальних і романтичних творів (Дж. Байрона, В. Жуковського, С. Річардсона, Ж. Ж. Руссо та ін.).

Звернімо увагу на те, що лист Тетяни до Онєгіна написаний французькою мовою, а автор пропонує його читачам як “неповний” переклад. Звісно, це пов’‎язано з особливостями виховання дворянських дівчат на початку XIX ст., яких із дитинства навчали говорити французькою (російська мова тоді вважалася простонародною, у світському товаристві здебільшого спілкувалися французькою). Лист Тетяни відображає силу першого почуття, у ньому використано деякі усталені романтичні метафори й символи (село – “в’‎язниця”, герой – “рятівник” тощо).

Важливим художнім відкриттям О. Пушкіна став показ духовної еволюції героя та героїні під впливом життя й суспільних обставин. Онєгін порушує традицію зображення романтичних героїв. Замість того, щоб урятувати юну героїню, він дає їй моральний урок. Однак із часом змінюються й Тетяна, й Онєгін. Багато переживши, Онєгін через деякий час розуміє, що він любить Тетяну, й освідчується їй. Але вона теж змінилася: пройшла шлях від вигаданих ідеалів до відкриття самої себе – справжньої, а не романтичної героїні. У фіналі роману Тетяна живе не вигаданими, а реальними почуттями.

Образ автора. О. Пушкін у “Євгенії Онєгіні” створив образ автора, який є цілком самостійним художнім образом, веде розповідь, висловлює власні оцінки, вступає в діалоги з персонажами. Однак автор у романі у віршах зображений уже не як романтик, а як реаліст. Він дає реальні характеристики та тверезі оцінки, бачить набагато ширше й глибше за своїх героїв, прагне зрозуміти причини трагедії їхнього життя, осягнути культуру й історичний рух суспільства. Реалістичний погляд обумовлюється багато в чому авторською іронією. Автор у О. Пушкіна націлений на дослідження різних аспектів суспільного життя, його хвилює доля людей із різних верств, життя столиці й провінції, мистецтво.

Відкритий фінал. Реалістичний роман як жанр спрямований на відображення живої, рухливої та не завершеної у своїх формах дійсності. Це яскраво виявилося в “Євгенії Онєгіні”. Сучасники поета, які звикли до романтичних творів, очікували у фіналі роману певної розв’‎язки – поєднання сердець Тетяни й Онєгіна (адже герой нарешті освідчився героїні, яка теж не забула про своє кохання). Однак суспільні обставини, реальне життя й суто внутрішні причини не дають змоги героям бути разом. Чому ж вони знову розлучаються? Що стане з кожним із них у майбутньому? О. Пушкін не дав відповіді. Фінал залишився відкритим для читачів, як і саме життя, у якому не завжди є відповіді на всі запитання.

О. Самокиш-Судковська. Тетяна. Ілюстрація до роману у віршах О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. 1908 р.

Онєгінська строфа – строфічна форма, створена О. Пушкіним для написання роману у віршах “Євгеній Онєгін”. Онєгінська строфа складається з 14 рядків з перехресним, паралельним і кільцевим римуванням (абаб вв ггдее дєє).

ПІДСУМКИ

– Талант і світогляд О. Пушкіна формувалися в складній історичній ситуації, коли захоплення передових людей революційними ідеями та соціальний протест змінилися засиллям самодержавства й поширенням настроїв розчарування, усвідомленням неможливості замінити імперський лад.

– На творчість О. Пушкіна справили значний вплив не тільки виховання, спілкування з видатними діячами й суспільні умови, а й традиції європейської культури, літератури, мистецтва. Відгомін літературних і мистецьких захоплень О. Пушкіна простежується в багатьох його творах. У “діалозі культур” письменник виявляв власну позицію.

– О. Пушкін починав літературну діяльність із захоплення романтичними ідеями та поетикою романтизму, однак дуже швидко від романтизму він перейшов до реалізму. Деякі його твори є романтичними (рання лірика, твори періоду південного заслання), але в багатьох творах виявляється взаємодія романтичних і реалістичних елементів.

– У ліриці О. Пушкіна домінують громадянські, любовні, філософські, пейзажні мотиви. Нерідко вони поєднуються, дозволяючи поетові розкривати одну й ту саму тему в різних аспектах.

– Роман у віршах “Євгеній Онєгін” уважають першим російським реалістичним романом, хоча О. Пушкін спирався на деякі традиції романтизму (прийом композиційних вершин, любовні історії героїв, майстерне розкриття їхньої психології та ін.). У “Євгенії Онєгіні” О. Пушкін поставив психологічні колізії в широкий контекст суспільства й культури, розкрив динаміку персонажів на тлі часу.

– Пушкінська традиція зображення образу “зайвої людини” знайшла продовження у творах інших письменників XIX ст.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Доведіть, що в романі у віршах “Євгеній Онєгін” поєднані елементи романтизму й реалізму. Які елементи, на вашу думку, домінують? 2. Складіть у робочому зошиті схему онєгінської строфи й покажіть її значення, різне звучання на різних прикладах із тексту. 3. Які різновиди роману виявилися у творі О. Пушкіна? 4. Доведіть, що в романі представлені різні прошарки суспільства. Стисло охарактеризуйте їх. 5. Яку роль у творі відіграє образ автора? У чому він подібний до Онєгіна, а чим відрізняється?

Комунікація. 1. Випишіть цитати, які розкривають почуття Онєгіна й Тетяни в різні моменти їхнього життя. Як змінюються герої у своїх почуттях і переживаннях? 2. Дискусія на тему “Чому Онєгін відмовив Тетяні й чому Тетяна відмовляє Онєгіну?”.

Самовираження. 1. Напишіть сюжет для дев’‎ятої глави “Євгенія Онєгіна”. Як, на вашу думку, могли б скластися подальші долі героїв? 2. О. Пушкін використовує прийом “пропущених строф”, що дає можливість читачам домислити деякі моменти твору. Знайдіть такі випадки (1-2), висловте свої припущення щодо того, які події та роздуми пропущені.

Ініціативність і практичність. 1. Визначте причини, які не дали можливості героям досягти щастя й духовної реалізації (Онєгін, Тетяна, Ленський, Ольга). 2. До кожної глави роману подано епіграфи. Поясніть, яку роль вони відіграють у творі.

Робота з цифровими носіями. Випишіть імена літературних героїв, історичних діячів, представників культури й мистецтва, з якими О. Пушкін порівнює своїх персонажів. За допомогою Інтернету створіть коментарі. Поясніть, як ці алюзії та ремінісценції впливають на розкриття образів героїв.

Соціальні та громадянські навички. 1. Розкрийте роль суспільства у формуванні характеру Онєгіна. Чому, на вашу думку, він відчував “нудьгу”, став типом “зайвої людини”? 2. Яку роль відіграла суспільна думка в дуелі Ленського й Онєгіна? Чи можна було б уникнути дуелі? Наведіть приклади з тексту. 3. Як оцінює світське суспільство Тетяна у фіналі твору?

4. Знайдіть цитати, у яких автор висловлює власну думку про суспільство.

Уміння навчатися. 1. За допомогою Інтернету знайдіть 3-4 висловлення критиків і літературознавців про роман у віршах “Євгеній Онєгін”. Які думки ви поділяєте, а з якими не погоджуєтеся? Поясніть. 2. Визначте кілька фрагментів твору, які вам видалися незрозумілими. Для їх пояснення зверніться до “Коментаря до роману “Євгеній Онєгін”” Ю. Лотмана. 3. Установіть теми відступів і роздумів автора.

Радимо прочитати

Пушкін О. Євгеній Онєгін / пер. Максима Рильського. – К., 2008.

Пушкін О. Вибране / пер. Максима Рильського, Надії Кир’‎ян. – К. 2009.

РОМАН У ВІРШАХ О. ПУШКІНА “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН” В ІЛЮСТРАЦІЯХ

Ілюстрації до роману у віршах О. Пушкіна з’‎явилися, коли твір ще не був завершений, але з перших спроб художники відчули надзвичайну складність утілення ліричної стихії твору. Першим вдалим досвідом вважається гравюра Михайла Мікешина “Тетяна” (1862). Видатний скульптор і художник зворушливо зобразив пушкінську героїню в момент складних душевних переживань. Ілюстраціями художника Павла Соколова, які були виконані в 1855-1860 рр., захоплювалися сучасники О. Пушкіна. Малюнки, під кожним з яких рукою художника був написаний весь текст “Євгенія Онєгіна”, виконані з великою майстерністю та художнім смаком.

Цикл ілюстрацій Олени Самокиш-Судковської, створений на початку ХХ ст., відтворює атмосферу минулого, але зображення персонажів – занадто романтизовані, вони були схожі на героїв популярних любовних романів того часу.

Своєрідне рішення в художній інтерпретації твору О. Пушкіна знайшов художник – графік Микола Кузьмін. У 1933 р. (до 100-річчя виходу у світ роману) він виконав серію малюнків пером у манері малюнків-начерків, що імітували манеру самого поета.

Малюнки до роману, виконані в середині XX ст. Федором Константиновим, продовжили традицію уважного ставлення до пушкінського слова. Художник утілив у своїй серії малюнків життя не тільки головних персонажів, а й усього суспільства, підкреслив енциклопедичність твору О. Пушкіна. Графічні роботи Павла Буніна – це нова спроба пов’‎язати пушкінський час із сучасністю за допомогою образів-пейзажів. Ілюстрації художниці Лідії Тимошенко приклад розкриття багатозначності твору за допомогою монохромної колористичної техніки, коли використано різні відтінки одного кольору, найчастіше сірого.

Художник Дмитро Белюкін – один із сучасних ілюстраторів роману О. Пушкіна. На акварелях художника можна впізнати серед героїв знайоме обличчя автора – Олександра Пушкіна, який знаходиться біля “магічного кристалу” свого роману.

Олександр і Володимир Ружи створили оригінальні сюжетні ілюстрації, у яких рухливі контурні лінії нагадують біг пушкінських ямбів і рим.

1. Назвіть ілюстрації, які б, на вашу думку, дуже сподобалися авторові літературного твору. 2. Розкажіть, яким би ви хотіли побачити нове видання роману О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Які ілюстрації, за вашим задумом, мають бути у виданні?

П. Соколов. У театрі. 1855-1860рр.

О. Самокиш-Судковська. Євгеній та Тетяна. Ілюстрація до роману у віршах О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. 1908 р.

М. Мікешин. Тетяна. 1862 р.

О. і В. Ружи. Пушкін і Онєгін на березі Неви. 1979 р.

М. Кузьмін. Смерть Ленського. 1933 р.

(2 votes, average: 3.50 out of 5)