МИХАЙЛО ЮРІЙОВИЧ ЛЕРМОНТОВ (1814-1841) – ПОЄДНУЮЧИ НАЙКРАЩЕ: ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ
Я скрізь любов вістити став
І правди чистої науку.
Михайло Лермонтов
ПРОВІСНИК ПРАВДИ І ЛЮБОВІ
У кожній національній літературі є знакові імена, які, подібно до найяскравіших квітів, навічно вплетені в її багатобарвний вінок. У всіх, хто відкриває світ російської словесності, саме з такою неповторною квіткою асоціюється ім’я Михайла Лєрмонтова. Ось як про нього писав літературознавець Іраклій Андроніков: “…Через все життя проносимо ми в душі образ цієї людини – сумної, суворої, ніжної, владної, скромної, сміливої, благородної, уїдливої, мрійливої, насмішкуватої, сором’язливої, наділеної могутніми пристрастями й волею та проникливим нещадним розумом. Поета геніального й такого, що рано загинув. Безсмертного й назавжди молодого”.
Народився М. Ю. Лермонтов 15 жовтня 1814 р. в Москві. Дитинство його було затьмарене трагічними подіями.
Невідомий художник. Михайло Лермонтов у віці 6-9 років (1820-1922)
Спочатку, коли хлопчику минав лише третій рік, померла його мати. Потім відбулася сварка між бабусею й батьком майбутнього поета. Бабуся – поміщиця Єлизавета Олексіївна Арсеньєва – фактично заборонила батьку брати участь у вихованні хлопчика й повністю перебрала цю функцію на себе. Батько дуже важко переживав вимушену розлуку із сином, однак вдіяти нічого не міг.
З 1815 по 1827 р. Лермонтов жив у Тарханах (Пензенська губернія), у маєтку своєї бабусі, яка дуже любила свого внука. Саме тут, милуючись зеленим мереживом трав, мрійливим ставком і запашним садом, він уперше пізнав відчуття захоплення красою рідної природи. Набагато пізніше, на схилі свого життя, Лермонтов напише твір “Вітчизна” (1841), який звучить як зізнання в любові до Вітчизни:
Люблю вітчизну я, та дивною любов’ю!
Не подола її розсудок мій.
Ні слава, що здобута кров’ю,
Ні гордий вірою своєю супокій,
Ані перекази таємні старовинні
Не будять у мені відради марень нині.
Переклад з російської Миколи Терещенка
У цьому вірші відчутний відгомін не лише любові до рідної природи, а й великої симпатії до селянина-трударя, про важке життя якого Лермонтов уперше дізнався теж у Тарханах. Ще дитиною він помітив, що така лагідна й добра до нього бабуся зовсім по-іншому поводиться з його ровесниками – дітьми кріпаків. Маленькому Михайлику не раз доводилося захищати селянських дітлахів від лайки та побоїв.
Писати лірику Лермонтов почав у чотирнадцять років під час навчання в Московському університетському пансіоні. У 1830 р. він вступив на політичне відділення Московського університету, потім перевівся на словесне. Однак закінчити цей навчальний заклад йому не судилося. Будучи волелюбною, незалежною і сміливою особистістю, він закономірно опинився в колі молоді, яка щиро прагнула змінити життя на краще. Прогресивно налаштовані студенти критикували політику тодішнього царя Миколи І, який, придушивши повстання декабристів, установив у Росії режим терору. Лермонтов разом зі своїми товаришами брав участь у виступах студентів проти відсталості й рутини окремих викладачів. Невдоволений якістю навчання, він пропускає заняття. Хоча Лермонтов і демонструє ерудицію, незнання лекційного матеріалу завадило йому скласти іспити. Він був змушений залишити університет. Згодом він вступить до Школи гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів у Петербурзі, закінчивши яку, стане офіцером Гусарського полку.
Навчаючись і в пансіоні, і в університеті, Лермонтов захоплено читає художню літературу. Повз нього не проходять, наприклад, такі популярні романи просвітників, як “Нова Елоїза” Руссо та “Страждання юного Вертера” Гете, але перевагу він віддає двом авторам – Байрону й Пушкіну. У 1832 р. юний поет пише вірш “Ні, я не Байрон”, який став його візитівкою:
Ні, я не Байрон, інший я
Обранець, людям ще не знаний,
Як він, мандрівець, світом гнаний, –
Та руська лиш душа моя.
Раніш почав, скінчу зарані,
Я встигну мало що зробить;
В душі моїй, як в океані,
Надій розбитих скарб лежить.
Хто може, океане, в шумі
Твої пізнати тайни? Хто
Юрбі мої розкаже думи?
Лиш я – чи Бог – або ніхто.
Переклад з російської Миколи Терещенка
Автограф Лермонтова
Наголошуючи на своїй подібності до англійського поета (“як він, мандрівець, світом гнаний”), Лермонтов чітко позначає і принципову відмінність – “та руська лиш душа моя”. Вона – душа – відчувається у віршах, поемах, драмах, романі. Тривога за долю батьківщини, звернення до проблем, характерних саме для російського суспільства, пронизує всю його творчість.
Але літературна слава прийшла до нього значно пізніше – після смерті його великого попередника Пушкіна. Загибель генія російської поезії так вплинула на до того ще не відомого юнака, що він відгукнувся на цю трагічну подію віршем “Смерть поета” (1837), що силою свого звучання вразив читачів. Він гнівно викривав вельмож, які спрямовували руку вбивці. Імператорський двір не міг пробачити Лермонтову такої зухвалості, поет був відправлений на заслання на Кавказ. Завдяки клопотанню бабусі вже в 1838 р. Лермонтову вдалося повернутися до Петербурга. Багато хто з дослідників період з 1838 по 1840 р. називає найбільш плідним у творчій біографії митця. Серед творів, написаних у ці роки, найвідомішими є вірші “Поет”, “І нудно, і сумно”, “Дума”.
У лютому 1840 р. на одному з балів вибухнув скандал, спричинений сваркою Лермонтова із сином французького посла Ернеста де Баранта. Дуель, на яку він викликав поета, закінчилась без жертв. Барант промахнувся, а Лермонтов вистрілив у повітря. Але це стало приводом для арешту Лермонтова й повторного заслання його на Кавказ. Там він спілкується з декабристами, які в той час теж відбували заслання, пише вірші та поеми, роман “Герой нашого часу”, малює краєвиди Кавказу, який так полюбився поету, портрети його гордих мешканців. Відзначаючи в Лермонтові талант художника, І. Андроніков писав: “Небагато народжувалось поетів, які так “чули” світ і бачили б його так, – динамічно, об’ємно, барвисто. У цьому Лермонтову-поету допомогло його око художника. Не лише з натури, а й з пам’яті він міг відтворювати на полотні, на папері фігури, обличчя, кипіння бою, скачку, переслідування. І обдумуючи віршовані рядки, любив малювати грізні профілі й гарячих, нетерплячих коней. Якби він професійно займався живописом, то міг би стати справжнім художником”.
Михайло Лермонтов. Краєвид Тифліса (1837)
На початку 1841 р. поет приїздить на три місяці у відпустку до Петербурга. Перед від’їздом назад на Кавказ письменник Володимир Одоєвський подарував йому записну книжку з напуттям, щоб він повернув її всю списану. У ній і зберігся автограф одного з останніх і найзначніших віршів Лермонтова – “Пророк”, у якому звучать такі рядки:
Я скрізь любов вістити став
I правди чистої науку,
А темний люд на мене зняв
Озброєну камінням руку.
Переклад з російської Миколи Зерова
Михайло Лермонтов. Кавказький краєвид із саклею (1837)
Ця поезія гідно завершила в його творчості тему призначення поета, порушену раніше в таких віршах, як “Смерть поета” й “Поет”. Мотив самотності, що звучить у “Пророці”, пронизує й вірш “На дорогу йду я в самотині…”, який вирізняється незвичайною музичністю. У Пензенській області досі живе легенда про те, що Лермонтов сам склав мелодію пісні на слова цього твору й навіть наспівував її в останню ніч свого життя перед дуеллю.
Фатальна подія сталась 15 липня 1841 р. у П’ятигорську. Їй передувала сварка Лермонтова з його колишнім однокашником по Юнкерській школі Миколою Мартиновим, на адресу якого поет пожартував на одній з вечірок. І хоча це не було публічною образою, скривджений офіцер викликав Лермонтова на дуель. Поєдинок відбувся біля гори Машук, його умови були надзвичайно жорсткими: супротивники мали право зробити три постріли на дуже малій відстані. За свідченням присутніх, Лермонтов спрямував пістолет угору, що означало заклик до примирення. Згідно з іншими джерелами, поет навіть вистрілив угору. Але Мартинова це не зупинило – він влучив у ціль.
Михайло Лермонтов. Автопортрет (1837)
Костянтин Горбунов. Останній прижиттєвий портрет Лермонтова (1841)
Російський письменник Іван Бунін, наголошуючи на унікальності особистості Лермонтова, зазначив: “Просто уявити собі не можна, до якої висоти ця людина піднялась би, якби не загинула у двадцять сім років”.
1. Які чинники вплинули на формування характеру Лермонтова?
2. Як ви думаєте, що саме приваблювало Лермонтова у творчості Байрона?
3. Перечитайте вірш “Ні, я не Байрон…”. Як ви розумієте слова поета: “… мандрівець, світом гнаний, та руська лиш душа моя”?
4. Яку роль у долі поета відіграв Пушкін?
5. Розкажіть, який образ Лермонтова виник у вашій уяві після прочитання статті.
ЦИТАТА ДЛЯ ДУШІ ВІД МИХАЙЛА ЛЕРМОНТОВА
– Це речі все були б смішні,
Коли б не стільки в них сумного…
– І як часто ми приймаємо за переконання оману почуттів або похибку розуму.
– Великі душі мають особливу перевагу розуміти одна одну; вони читають у серці подібних собі, як у книзі, їм давно знайомій…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)