“ВНУТРІШНІЙ ОБРАЗ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ” ТВОРЧІСТЬ ГРИГОРІЯ КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА – ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО (1778-1843) – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Аж коло року 1840-го починають майже в усіх літературах Європи появлятися твори, в котрих мужик являється героєм, життя його стається головним предметом, канвою талановитих творів літературних… В літературі українській… появляються далеко швидше, ніж деінде… оповідання Квітки – Основ’яненка, черпані виключно з життя народного.
Іван Франко
Творча спадщина Григорія Квітки-Основ’яненка – близько 80 творів різних жанрів – фейлетони, комедії, оповідання, повісті, романи, нариси, статті. Писав російською і українською, але справжнє визнання принесли йому твори, в яких його герої говорили рідною, українською мовою. І щоб зрозуміти все розмаїття його сюжетів, характерів, стильових прийомів, слід поцікавитися його світоглядом: тоді й відкриється перед нами той неповторний світ далекої ідилії Квітки.
Як відомо, історико-культурні умови того часу були складними: руйнація феодального суспільного устрою, остаточна асиміляція української дворянської еліти внаслідок боротьби за тепле місце в імперській ієрархії. Зденаціоналізоване українське панство ставилося до української мови з виразним презирством, вважаючи її “мужицькою” і непридатною для “високої” літератури.
На це маємо недвозначну відповідь самого письменника: “Є такі люди на світі, що з нас кепкують і говорять та й пишуть, буцімто… по-нашому, опріч лайки та глузування над дурнем, більш нічого не можна й написати… Тривайте-бо, панове! Не дуже сікайтесь! Є ще на світі православне християнство, що вміють і люблять по-нашому читати. Не усе ж для москалів: може б, треба і для нас що-небудь…”.
Пантелеймон Куліш найголовнішими здобутками Квітки-Основ’яненка справедливо вважав те, що він “нас увів у мужицьку хату”, звеличив “внутрішній образ українського народу”. Такому спрямуванню творчості письменника сприяли засади просвітительського реалізму та вплив Григорія Сковороди. Через усю творчість Квітки-Основ’яненка проходить думка, що основною причиною соціальних проблем є неуцтво. Він чимало доклав зусиль, аби просвітительський реалізм в Україні склався в цілісну, повнокровну художню систему. Найхарактерніші для просвітительського реалізму риси Квітка задекларував в одній-єдиній настанові: “і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полєзне”.
ПАМ’ЯТАЙМО!
❖ Звичайне передбачає увагу до повсякденного життя і побуту;
❖ ніжненьке – розкриття найтонших порухів душі людини (під впливом такої стильової течії, як сентименталізм, що теж позначився на творчості письменника);
❖ розумне – культ розуму, характерний для класицизму та просвітительського реалізму;
❖ полєзне (корисне) – повчальні та моралізаторські засади, властиві класицизму, сентименталізму та просвітительському реалізму.
Головним творчим принципом Квітка визначав “писання з натури”, тобто орієнтованість на живу дійсність із залученням потужного арсеналу засобів народної творчості. Неправдоподібне і неприродне він називав нехудожнім. Героїв, яких вважав людьми справжніми, людьми з народу, наділяв усіма найліпшими рисами і навіть ідеалізував. Натомість тих, кого хотів висміяти, змальовував мало не карикатурно.
Поряд з переконанням у необхідності безкорисливого служіння суспільству, вітчизні, у світогляді Квітки можна було виразно помітити й монархічні, консервативні погляди.
Влучний коментар до цієї проблеми запропонував Юрій Шевельов: “Послідовний консерватор, що приймав Миколаївську Росію всю, як вона була, вважав її за непорушне, від Бога дане, що вмер би, напевно, з переляку, якби хтось хоч натякнув йому про потребу змінити існуючий лад – він за це був охрещений більшовиками ідеологом, мовляв, реакційних поміщиків. Він і не мріяв ні про які зміни – ні про соціальні (хоч би скасування кріпацтва), ні про національне визволення України з-під влади “білого царя”. Дійсність здавалася йому – принаймні поки він мислив теоретично, як політик, – суцільною ідилією. Покірні селяни і губернатори, що плачуть, так, плачуть над нещастям селян, – це ланки однієї системи, а загалом “ійде все гаразд. Нема ніякої замішки: усяк над своїми розпоряжа, і усе ійде справно, і нікому не тяжко, і ніхто не зобиджен”. Треба було носити ідилічність у крові й мозку, щоб написати це і щоб не здригнулася рука. Але та сама рука виводила й зовсім інші речі.
Які жалюгідно обмежені й нікчемні герої його найвизначнішого серед реалістичних творів – “Конотопської відьми”! А яку галерею свинячих рил змальовано в “Козир-дівці”: падлюка-писар, фертики-урядовці, байдужі до людського горя картярі, несостеменний йолоп – судящий, бубликоїд-ненажера суддя, що все механічно підписує (“Я вже ні об чім і не пам’ятаю, тільки все підписую!”), – усі ці “п’яні пики” зловісним хороводом оточують героїню твору, і однієї губернаторської слізки аж ніяк не досить, щоб змити весь цей бруд і нечисть. І дійсність Квітчиних творів раз у раз сповнена злочинів і підлот: згвалтування (“Сердешна Оксана”), грабунки й убивства (“Перекотиполе”), хабарництво, загроза безвинної каторги й здача в рекрути (“Козир-дівка”), голод (“Добре роби, добре й буде”), топлення людей (“Конотопська відьма”). (…).
Таких… ситуацій, типів, місць можна знайти досхочу, і в цьому сила реалізму Квітки, як би все це не пом’якшувалося тим серпанком ласкавості (сентименталізму. – О. М.), що завжди притаманний Квітчиній розповіді…”.
Проаналізуйте та прокоментуйте ці слова видатного літературознавця. У чому причина таких протиріч, що терзали талановитого письменника?
ПАМ’ЯТАЙМО! В естетичній програмі Квітки домінують основні принципи просвітительського реалізму: формування характерів під впливом соціального середовища і, насамперед, виховання; ідея поліпшення життя шляхом розумної перебудови суспільства й удосконалення людини засобами морального й естетичного виховання; створення образу ідеальної людини як зразка для наслідування.
Але треба розуміти й от що: Квітка-Основ’яненко був першим українським прозаїком, тому в його творчості переплелися елементи різних літературних напрямів і течій – просвітительського реалізму, сентименталізму, бурлеску, навіть раннього романтизму. Він синтезував весь художній досвід, зібраний митцями української літератури, тож його творчий доробок позначений новаторськими пошуками в царині змісту, форми, стилю.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)