ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко народився на хуторі Основа поблизу Харкова в сім’ї знатних поміщиків-дворян. Здобув домашню освіту, закінчив Курязьку монастирську школу. За бажанням батька його записали на військову службу в кінний полк, проте Григорія не вабила військова кар’єра. Був директором Харківського театру, предводителем дворянства Харківського повіту, членом “Товариства науки” при Харківському університеті, повітовим совісним суддею.
Помер у м. Харкові, похований на Холодній Горі.
Письменницьку діяльність Г. Квітка-Основ’яненко розпочав творами російською мовою. Особливу славу йому принесли прозові твори, написані українською мовою і видані в Москві в 1834 р. під заголовком “Малороссийские повести, рассказываемые Грицьком Основьяненком”.
За 25 років творчої праці він написав російською та українською мовами майже 80 творів різних жанрів: фейлетони, листи, комедії (“Дворянские выборы”, “Шельменко, волостной писарь”, “Шельменко-денщик”, “Сватання на Гончарівці”), оповідання, романи (“Пан Халявский”), україномовні прозові твори (“Салдацький патрет”, “Мертвецький Великдень”, “Конотопська відьма”, “Пархімове снідання”, “Купований розум”, “Маруся”, “Щира любов”, “Сердешна Оксана”), історично-художні нариси, літературно-публіцистичні статті.
Поява творів українською мовою була обумовлена потребою, життям народу, розвитком національної культури, коли відбувалися гострі суперечки про право на існування української мови і літератури.
“Маруся” – перша україномовна соціально-побутова сентиментально-реалістична повість нової української літератури. Основа сюжету повісті – чисте, вірне, разом з тим нещасливе кохання молодої дівчини Марусі, дочки заможних селян, і бідного міського ремісника-рекрута Василя, якого чекає двадцятип’ятирічна солдатська служба. Головні персонажі твору – уособлення високих морально-етичних якостей простої людини. Автор наділяє своїх героїв ідеальними позитивними рисами: чесність, слухняність, повага до батьків і добрих людей, працьовитість, співчутливість до бідних, покірність і віра в Бога.
Естетичним ідеалом Г. Квітки-Основ’яненка став образ головної героїні-Марусі, у якому втілені найкращі риси української дівчини-селянки. Її неймовірна казкова зовнішня і внутрішня врода ідеалізована й змальована в народнопоетичному ключі.
Повість насичена позасюжетними елементами: українські народні звичаї, обряди – весілля, похорон, сватання з усталеним текстом, емоційними піснями, дотепними примовками. Майстерно змальовані в традиціях сентименталізму чудові українські пейзажі, розлогі портретні характеристики, повчальні авторські відступи.
У бурлескно-гумористичному реалістичному стилі написана знаменита повість Г. Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма” – твір про життя і побут українського панства і козацької старшини наприкінці XVIII ст. за часів Великої Руїни. У повісті майстерно поєднуються реалістичні картини життя й побуту військових керівників і мешканців Конотопа та фантастичні картини, побудовані на народних міфологічних уявленнях, віруваннях українців, на використанні народної демонології.
Сюжет скомпонований на подіях із життя сотні м. Конотопа, яку очолювали “конотопський пан сотник” Микита Уласович Забрьоха та “сотенний конотопський писар” Прокіп Ригорович Пістряк – головні герої твору. В основі сюжету – складні інтриги з фантастичними епізодами, з переплетенням сюжетних ліній, чого не спостерігається в інших творах письменника українською мовою, побудованих за зразками народних анекдотів, переказів. Тут Квітка використав народну демонологію, повір’я про відьом, ворожіння, заклинання, подаючи їх у гротескному, карикатурному змалюванні.
Бурлескні картини життя козацької старшини, гіперболізовані, карикатурні, гротескні портрети, іронічні діалоги, мистецьке поєднання реалістичних і фантастичних картин, багата народна фразеологія, експресивна лексика – усе це становить неповторний світ героїв повісті й оповідача Грицька Основ’яненка.
* * *
“До цього малоросіяни не мали жодного твору суто літературного, писаного прозою, своєю рідною мовою… Хвала панові Грицькові, що перший так сміливо і так живописно увірвався на баскому коні в царину нині всіма любимого розповідного роду”
(Й. Бодянський).
* * *
“… Є такі люди на світі, що з нас кепкують і говорять та й пишуть, буцімто з наших ніхто не втне, щоб було, як вони кажуть, і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полєзне, і що, стало бить, по-нашому, опріч лайки та глузування над дурнем, більш нічого не можна написати. …Щоб довести одному панові, який не вірив, що малоросійською мовою можна написати ніжне, зворушливе, я написав “Марусю”. “
(Г. Квітка – Основ’яненко).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)