Кам’янець-Подільський
Це місце на річці Смотрич здавна привертало завойовників. І не дивно – природа немов спеціально створила “острів на суші”, який за допомогою людських рук став абсолютно неприступною фортецею. За всю свою багатовікову історію Кам’янець-Подільський лише кілька разів вдавалося взяти штурмом. “Це надійна і могутня фортеця зі стінами, вирубаними в скелі; коштує вона над скелястої кручею, немає рівних їй не тільки у володіннях польських, але, здається, і в чеських, і в Шведської країні, і в державі Голландської, і в горах німецьких “, – писав про Кам’янець турецький мандрівник і географ XVII століття Евлія Челебі. А його співвітчизник, якийсь турецька воєначальник, сказав ще образніше, ще краще: “Цю фортецю побудував сам Аллах, так нехай він її і бере”.
І так думали не тільки вони. “Бастіон Європи”, як називали Кам’янець-Подільський, постійно був ареною запеклих боїв. Переможець, якщо йому якимось дивом вдавалося оволодіти фортецею, ніс страшнейшие втрати, зате отримував в нагороду чудовий трофей. А коли нарешті відгриміли битви, коли ядра перестали вгризатися в стіни старовинної фортеці, “Квітка на камені” (так поетично називала Кам’янець-Подільський Леся Українка) перетворився на туристичну перлину, один з найбільш відвідуваних туристами міст України.
Історики досі не можуть прийти до єдиної думки і однозначно відповісти на питання: коли ж з’явився КаменецПодольскій, коли на берегах Смотрича з’явилася перша фортеця? У працях римського географа Клавдія Птолемея, який жив у II столітті, є згадка про п’яти містах, розташованих у цих місцях. Побудовані вони були племенами даків, яких згодом підкорили римляни. Одне з міст називався Клепідава або Петридава, що в перекладі означає щось на зразок “кам’яне місто”. У давньоруських літописах Кам’янець-Подільський згадується з 1196 року. У ті часи він входив до складу Галицько-Волинського князівства. Більше сторіччя в місті на Смотричі господарювали монголо-татари, і лише в 1360-х роках Кам’янець-Подільський був звільнений дружиною під командуванням литовського князя Ольгерда.
“Четверо братів, четверо князів Коріатовичів, племінників великого князя Ольгерда, вирушили одного разу на полювання. Місця біля річки Смотрич були тоді дикими, неходженими, водилося тут звіра різного у великій кількості. І ось побачили брати на лісовій галявині великого оленя краси невимовної. Погналися за ним славні спадкоємці роду Коріатовичів, скипіла в їх жилах мисливська кров. Злетіли на диби гарячі коні, стрімголов помчали крізь лісову гущавину. Але й олень скакав швидше вітру, не підпускав до себе мисливців. Довго гналися Коріатовичі за звіром, поки не вивів він їх на уступ скелі, що височіла над величезною прірвою. І вмить забули брати про оленя, настільки прекрасним був відкритий зверху вигляд. “Тут ми закладемо наше місто, і ніхто, жоден ворог не ступить на цю землю!”. І виросло місто, названий Кам’янець, і стали правити в ньому брати Коріатовичі “.
Напевно, з погляду історичної правди процес перетворення невеликого феодального поселення, що виникло на місці давньоримського міста, у велике місто, поступово став центром Поділля, виглядає набагато правдивіше, ніж викладена вище легенда. Але Кам’янець-Подільський настільки красивий, настільки незвичайний, що така красива легенда просто не могла не з’явитися. І все-таки потрібно відзначити, що розвивався і будувався Кам’янець-Подільський завдяки вмілим і наполегливою ремісникам і купцям, що уподобав ці місця. З точки зору торгового людини, місто було розташоване просто ідеально, на самому перехресті європейських торгових шляхів – тут тобі і здавна відомий шлях “із варяг у греки”, дорога від Балтійського до Чорного моря, і кордон між Європою та Диким Полем, тут тобі і різні народи, і в кожного є щось, що можна вигідно купити і не менш вигідно продати. А щоб захистити нажите, не дати лихим людям безкарно грабувати будинки і майстерні, де день і ніч працювали ремісники, відраховували ділові люди чималі кошти на будівництво потужних укріплень. Ось чому багато вежі Кам’янець-Подільської фортеці досі носять цілком мирні назви – Гончарна, Кушнірська, Кравецька, Ковальська.
Як би там не було, хто б не заснував Кам’янець-Подільський, а місто розвивалося своїм шляхом. Литовці, що відбили у монголо-татар фортеця на Смотричі, правили в Кам’янець-Подільському до 1434 року. За цей час він перетворився на великий торговий, культурний і військовий центр, на рубежі XIV і XV століть місто отримало магдебурзьке право. Не менше уваги “бастіону Європи” приділяли і польські королі, які володіли Кам’янцем-Подільським протягом кількох століть. На місто як і раніше покладалася дуже важлива функція – служити оплотом, надійним захистом кордонів королівства від нападів татар та інших кочових племен. У 1464 спеціальним указом польського короля Кам’янець-Подільський був проголошений Королівським містом. У цей час у місті почалося бурхливе будівництво, були зведені нові кам’яні стіни, побудовані кафедральний, домініканський, францисканський собори, ратуша та інші споруди. Серйозно була укріплена і добудована фортеця, на озброєнні якої складалося 12 найпотужніших на ті часи гармат. І всі ці заходи не були марними, адже Кам’янець-Подільський неодноразово піддавався нападам ворога. Крім татар, місто облягали турецькі війська, дружини під командуванням молдавських господарів. Намагалися взяти фортецю над Смотричем та українсько-російські війська під командуванням гетьмана Богдана Хмельницького. Однак потужні стіни служили надійним захистом польського гарнізону, який, незважаючи на свою нечисленність, успішно відбивав всі атаки противника.
У 1620-х роках в Кам’янець-Подільському під керівництвом інженера Теофіліуса Шомберга почалося будівництво так званого Нового замку – добре укріпленої фортеці, що складалася з двох напівбастіонів і куртини, оперезаної глибоким ровом. У ті роки дуже швидко розвивалася артилерія, і тому стіни замку будувалися з розрахунком на протистояння потужному артилерійському вогню. І треба сказати, що через півстоліття довелося Нового замку витримати важке випробування, силу і вогонь тисяч ядер і порохових зарядів.
У 1672 році війська під командуванням молодого і дуже амбітного турецького султана Магомета IV заполонили і підпорядкували собі Подільський край. А неприступна фортеця над Смотричем, цей нескорений “бастіон Європи”, був для турків немов більмо на оці. І тому султан наказав взяти фортецю всяку ціну.
Сили були не просто нерівні, а зовсім не порівнянні. Якби бій відбулося де-небудь у відкритому полі, то воно завершилося б протягом декількох хвилин. Недовго б протрималася і будь-яка інша фортеця. Адже величезною 120-тисячної турецької армії протистояли 1500 польських вояків. Настільки ж переважною було і перевага в артилерії. Але нечисленні польські сили захищали саму неприступну, як вважають багато знавців військової історії, фортеця середньовічної Європи.
Щодня на стіни Кам’янець-Подільської фортеці падало 600 ядер. Турецькі сапери вдень і вночі робили підкопи і підривали під стінами найпотужніші порохові заряди. Однак за два тижні облоги нападники не просунулися ні на метр. Тільки після того як 25 серпня за допомогою міни була підірвана Велика західна вежа, турецької армії вдалося взяти штурмом Новий замок. Захисники міста відступили в Стару фортецю. Розуміючи, що довго фортеця не вистоїть, польський воєвода Потоцький, який командував обороною фортеці, прийняв рішення почати переговори з турками. У підсумку турки погодилися прийняти почесну капітуляцію.
Під владою Османської імперії Кам’янець-Подільський пробув 27 років. І всі ці роки польська корона прагнула повернути собі місто. Неодноразово польські війська облягали КаменецПодольскую фортеця, але її стіни надійно захищали нових господарів. Однак те, чого не зробили військові, зуміли домогтися дипломати – за Карловицьким договором 1699 Туреччина відмовилася від претензій на Поділля, і 22 вересня 1699 турецькі війська покинули Кам’янець-Подільський.
“Бастіон Європи” знову опинився в руках Речі Посполитої. До тих пір, поки в 1792 році вся територія Подільського краю не перейшла під контроль імператриці Катерини II. Через два роки Кам’янець-Подільський стає центром Подільської губернії. Поступово місто втратило своє стратегічне значення і перетворився на невеликий повітове містечко. Однак у період бурхливих революційних потрясінь 1917-1920 років Кам’янець-Подільський знову опинився в центрі подій. У період з червня по листопад 1919 Кам’янець-Подільський був де-факто столицею України, адже саме тут знаходилися центральні органи влади Директорії на чолі з Симоном Петлюрою. Радянський період в історії Кам’янець-Подільського почався в листопаді 1920 року, коли в місто увійшли частини Червоної Армії. А закінчився цей період, коли розпався Радянський Союз і на його руїнах виникли п’ятнадцять нових незалежних держав.
Чим же зараз живе Кам’янець-Подільський, в ту пору, коли під його стінами не гримлять більше гармати і браві командири не піднімають в атаку своїх солдатів? У роки економічних перетворень переважна більшість невеликих українських міст тягнули жалюгідне існування. Не став винятком і Кам’янець-Подільський, промислові підприємства і міська інфраструктура виявилися на межі повного краху. Але в міста на Смотричі було і є гігантська перевага – потужний туристичний потенціал, адже за кількістю пам’яток історії та архітектури (а їх в Кам’янець-Подільському налічується близько 200) він поступається лише Києву та Львову. І як кажуть фахівці, при розумному підході і настільки ж розумне вкладення коштів Кам’янець-Подільський може перетворитися в один з найбільш відвідуваних туристичних центрів не тільки України, а й усієї Європи. Сподіваємося, що ці благодатні часи не за горами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)