ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО (1778-1843) – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
1. Розгляньте репродукції картин і виконайте завдання.
Ж. Б. Грьоз. Спогади
Е. Віже-Лебрен. Автопортрет з дочкою
В. Боровиковський. Княжни Гагаріни
A. Визначте, які герої сконцентровані на собі, своїх почуттях чи переймаються суспільними проблемами.
Б. У цих роботах зображено події чи почуття?
B. Чи можна зображені мотиви назвати сентиментальними?
2. Прочитайте відомості про Г. Квітку-Основ’яненка й перекажіть цікаві епізоди з його життя.
Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (справжнє прізвище Квітка) народився 29 листопада 1778 р. на хуторі Основа поблизу м. Харкова в родині знатних поміщиків-дворян Федора Квітки та Марії Квітки (Шидловської, теж із багатого роду). Родовий маєток майбутнього письменника був його улюбленим місцем, яке він майже ніколи не залишав (у молодості побував у Києві й Москві, а з часом – далі Харкова нікуди не виїжджав). Жив скромно й розважливо, писав здебільшого після обіду, а ввечері читав написане дружині, Ганні Григорівні, яка, за його словами, була першим критиком і власним цензором. З вдячністю за щирість і любов письменник присвятив дружині свої найкращі повісті – “Марусю” й “Сердешну Оксану”.
Григорій здобув початкову освіту під наглядом свого дядька, священика Паладія Квітки, а згодом закінчив Курязьку монастирську школу. Батько хотів, щоб син став військовим, тому в 1793 р. його записали на військову службу в кінний полк, проте хлопця не приваблювала така кар’єра. Згодом юнак іде у відставку в чині капітана, який здобув як дворянин. У 1804 р. подав заяву до Старо-Харківського Преображенського монастиря, але, розчарувавшись у чернецтві, через півроку покинув його, нікого не попередивши про своє рішення.
У книжці “Григорій Квітка-Основ’яненко” І. Ільєнко описує цікавий і вражаючий епізод із дитинства письменника, який трапився на шостому році життя: “Коли був ще дитиною, няня необачно зірвала на оці ячмінь, і його обсіла золотуха. Хворобу вилікували, та зору врятувати не змогли. Хлопчик осліп…
Одного разу Гриць поїхав із матір’ю в Куряж поклонитися відомій на всю Слобожанщину іконі Озернянської Богоматері, про яку йшла слава як про чудотворну.
Того пам’ятного дня в церкві Гриць несподівано відчув, що з очей спадає поволока. Спочатку замиготіли мінливі зеленувато-бурі плями, потім пішли кругами рожеві й жовтаві хвилі, і нараз у голубому тумані загойдалися людські постаті й ошатне вбрання церкви. Туман поволі розсіявся, погляд ковзнув по оздобленій золотом іконі.
Грицеві стало моторошно: а раптом це видиво зникне й знову все поглине темрява? Він боязко сіпнув матір за рукав і прошепотів:
– Мамо, хто це?
– Де, сину? Про кого ти?
– Хто це? Хто це? – залепетав хлопчик, показуючи рукою на ікону.
– Пресвята Богородиця… А ти що, бачиш? – сплеснула руками, аж озирнулися передні.
Синові ж карі, чисті й допитливі, як і раніше, очі були осяяні якимось вогнем і вже не смутні, не мертві, а живі, грайливі.
– Прозрів! Прозрів!
Мати впала на коліна й у нестямі простягла руки до ікони:
– Воістину чудотворна, воістину! Зглянулася на наше безталання…”
Григорій Квітка – багатогранна творча особистість. У 1812-1816 рр. був директором Харківського театру, керував танцювальним клубом, добре грав на флейті, фортепіано, поклав на музику чимало власних романсів, зокрема мелодійну “Кадриль”, а його знаменитий “Марш” був надзвичайно популярним у роки війни з Наполеоном.
Сучасники розповідають про особливу роль Г. Квітки в прем’єрі п’єси І. Котляревського “Наталка Полтавка” у Харкові. Царська цензура не дала дозволу на постановку цього твору. Г. Квітка-Основ’яненко порадив М. Щепкіну схитрувати: призначити якусь іншу п’єсу, а перед спектаклем зіслатися на хворобу головного актора й просити замінити цю виставу на дозволену вже в Полтаві малоросійську оперу “Наталка Полтавка”. Так у Харкові відбулася прем’єра знаменитої п’єси І. Котляревського.
Письменницьку діяльність Г. Квітка-Основ’яненко розпочав російськомовними творами. Особливу славу йому принесли прозові твори, написані українською мовою й видані в Москві в 1834 р. під заголовком “Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком”. Він першим в історії української літератури утвердив оповідну манеру письма, за що Т. Шевченко назвав його “батьком”. Пізніше ці слова поширилися й закріпилися надовго: “батько української повісті” (С. Єфремов). За словами І. Франка, Г. Квітка – “творець людової повісті, один із перших того роду творців у європейських письменствах”.
Г. Квітка-Основ’яненко помер 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби в м. Харкові, похований на Холодній Горі.
3. Прочитайте короткий огляд творчої спадщини Г. Квітки-Основ’яненка й розкажіть, який твір вас найбільше зацікавив і чому (назва, сюжет, порушена проблема та ін.).
Г. Квітка-Основ’яненко розпочав літературну діяльність у сорокарічному віці. За 25 років творчої праці він написав російською та українською мовами майже 80 творів різних жанрів: фейлетони, листи, комедії, оповідання, романи, історично-художні нариси, літературно-публіцистичні статті.
Драматургія. Твір “Шельменко-денщик” – двомовна комедія, написана російською мовою, а головний персонаж Шельменко говорить по-українськи. Драматург створив захопливий сюжет про те, як хитрий слуга втручається в життя панів і пошиває їх у дурні.
“Сватання на Гончарівці” – перша п’єса серед “малоросійських опер” після “Наталки Полтавки” І. Котляревського. В основі сюжету – соціальний конфлікт: багач Кандзюба хоче одружити свого пришелепкуватого сина Стецька з Уляною, донькою Прокопа Шкурата й Одарки. У п’єсу органічно введені українські пісні, обряди й танці. Широке використання фольклору, обряду сватання, сцен народного життя надало комедії неповторного національного колориту. Музику до цієї опери написав композитор К. Стеценко.
Проза. Писати прозові твори російською мовою Г. Квітку-Основ’яненка надихнув неймовірний успіх земляка М. Гоголя. Але Г. Квітка вибрав свій шлях, створивши цікаві реалістичні повісті, романи з ознаками сентименталізму або гумористично-сатиричні: “Пан Халявский”, “Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова”, “Ярмарка”, “Ганнуся” та ін.
Поява творів українською мовою була обумовлена потребою, життям народу, розвитком національної культури, коли велися гострі суперечки про право на існування української мови й літератури. Пізніше, коли повісті письменника здобули визнання й славу, він зазначав: “Щоб довести одному панові, який не вірив, що малоросійською мовою можна написати ніжне, зворушливе, я написав “Марусю””.
Україномовні твори Г. Квітки-Основ’яненка за способом зображення поділяють на дві групи: сатирично-гумористичні (“Салдацький патрет”, “Конотопська відьма”, “Пархімове снідання” та ін.) і сентиментально-реалістичні (“Маруся”, “Сердешна Оксана”, “Козир-дівка” та ін.).
Зауважте!
Творчість Г. Квітки-Основ’яненка високо оцінив П. Куліш. Автор “Марусі” належить до тих письменників, які “прикрасили б будь-яку літературу за вірністю живописання з натури й глибиною сердечного почуття”. Україна “ставить його поряд із найбільшими живописцями звичаїв і пристрастей людських”. З літературних досягнень Г. Квітки П. Куліш виокремлює насамперед те, що він “нас увів у мужицьку хату”, поставив за мету звеличити “внутрішній образ українського народу”, що в його творах постає образ глибокоморального простолюдина. У цьому уособленні українського народу зосереджена висока суть загальнолюдських доблестей. Герой Квітчиної повісті “Маруся” – простолюдин-українець, “людина в повному значенні слова… У всіх її поняттях і діях… уражає нас саме якась велич, у якій відчуваєш природну шляхетність натури людської”.
4. Прочитайте повість Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)