Теорія літератури. ЗВУКОСИМВОЛІЗМ – МИКОЛА ВОРОНИЙ (1871-1938) – ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ

Дослідники звукосимволізму (звукопису) переконалися, що різні звуки викликають неоднакові асоціації. Зокрема, носії української мови вважають “поганими” [х], [ш], [ж], [ц], [ф]; грубими – [д], [б], [г], [ж]; гарним, ніжним – [л]. За дослідженнями звукосимволістів, в українській мові цей звук пов’язаний із відчуттям плинності, його українці чують у звуках природи (лити, плавати, пливти, плакати, булькати). Наприклад, у японській мові такого звука немає, отже, ідея плинності в японців із цим звуком не пов’язується. Є мови, у яких дуже високий відсоток голосних (їх багато, наприклад, в екваторіальній зоні, навіть кажуть, що палюче сонце цьому сприяє: воно “любить” голосні), у деяких – багато приголосних (переважно в північних народів). Мовознавець О. Потебня пов’язував окремі звуки з почуттєвою сферою людини: [а] для нього – загальний вияв рівномірного, тихого, ясного почуття, спокійного спостереження, але одночасно й подиву; в [у] виявляється почуття протидії, страху; [і] – вияв любові, прагнення наблизити до себе предмет, добре його сприйняти. Дуже подібні характеристики голосних звуків виявили й сучасні дослідники.

Про художнє відчуття звуків ідеться в лекції К. Бальмонта “Поезія як чаклунство”: “Плюскіт хвилі чуємо в [л], щось воложне, любовне – Ліана, Лілея, переливне слово “люблю”… Паралельне [р] стоїть поруч. Стоїть разом – і протилежне. Два брати – отже, один світлий, а другий темний, [р] – скоре, мережане, грізне, спірне…”

М. Чюрльоніс. Рай




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Теорія літератури. ЗВУКОСИМВОЛІЗМ – МИКОЛА ВОРОНИЙ (1871-1938) – ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ