ЄВШАН-ЗІЛЛЯ – Микола Вороний (1871-1938) – КРОКУЄ ОСІНЬ ЗОЛОТА
Поема
Да луче есть на своей земли
Костю лечи,
Иже ли на чюже славну быти.
(Літопис, за Іпатським списком)
В давніх літописах наших
Єсть одно оповідання,
Що зворушує у серці
Найсвятіші почування.
Не блищить воно красою
Слів гучних і мальовничих,
Не вихвалює героїв
Та їх вчинків войовничих.
Ні, про інше щось говорить
Те старе оповідання,
Між рядками слів таїться
В нім якесь пророкування.
І воно живить надію,
Певну віру в ідеали
Тим, котрі вже край свій рідний
Зацурали, занедбали…
Жив у Києві в неволі
Ханський син, малий хлопчина,
Половецького б то хана
Найулюблена дитина.
Мономах, князь Володимир,
Взяв його під час походу
З ясирем2 в полон і потім
При собі лишив за вроду.
Оточив його почотом3
І розкошами4 догідно –
І жилось тому хлоп’яті
І безпечно, і вигідно.
Час минав, і став помалу
Рідний степ він забувати,
Край чужий, чужі звичаї,
Як за рідні, уважати.
Та не так жилося хану
Без коханої дитини.
Тяжко віку доживати
Під вагою самотини.
1 Євшан-зілля – різновид полину, що росте в південних степах, має сильний і водночас ніжний, приємний запах. 2 Ясир – люди, взяті в полон, а також награбовані майно та худоба. 3 Почот – тут: пошана. 4 Розкоші – багатство.
Зажурився, засмутився…
В день не їсть, а серед ночі
Плаче бідний та зітхає,
Сну не знають його очі.
Ні від кого він не має
Ні утіхи, ні поради.
Світ увесь йому здається
Без краси і без принади.
Кличе він гудця5 до себе
І таку держить промову,
Що мов кров’ю з його серця
Слово точиться по слову.
“Слухай, старче, ти шугаєш
Ясним соколом6 у хмарах,
Сірим вовком в полі скачеш,
Розумієшся на чарах.
Божий дар ти маєш з неба
Людям долю віщувати,
Словом, піснею своєю
Всіх до себе привертати.
Ти піди у землю руську7,
Ворогів наших країну –
Відшукай там мого сина,
Мою любую дитину.
Розкажи, як побиваюсь
Я за ним і дні і ночі,
Як давно вже виглядають
Його звідтіль мої очі.
Заспівай ти йому пісню,
Нашу, рідну, половецьку,
Про життя привільне наше,
Нашу вдачу молодецьку.
А як все те не поможе,
Дай йому євшану-зілля,
Щоб, понюхавши, згадав він
Степу рідного привілля”.
І пішов гудець в дорогу.
Йде він три дні і три ночі,
На четвертий день приходить
В місто Київ опівночі.
Крадькома пройшов, мов злодій,
Він до сина свого пана
І почав казати стиха
Мову зрадженого хана.
5 Гудець – музикант і співак. 6 Шугати соколом – літати високо думкою.7Земля руська – тут: українська земля.
Улещає, намовляє…
Та слова його хлопчину
Не вражають, бо забув вже
Він і батька, і родину.
І гудець по струнах вдарив!
Наче вітер у негоду, загула
Невпинна пісня –
Пісня вільного народу:
Про славетнії події –
Ті події половецькі,
Про лицарськії походи –
Ті походи молодецькі!
Мов скажена хуртовина,
Мов страшні Перуна8 громи,
Так ревли-стогнали струни
І той спів гудця-сіроми!
Але ось вже затихає
Бренькіт дужий, акордовий,
І замісто його9 чути
Спів народний, колисковий.
То гудець співає тихо
Пісню тую, що співала
Мати синові своєму,
Як маленьким колисала.
Наче лагідна молитва,
Журно пісня та лунає.
Ось її акорд останній
В пітьмі ночі потопає…
Але спів цей ніжний, любий,
Ані перший сильний, дужий,
Не вразив юнацьке серце;
Він сидить німий, байдужіш.
І схилилася стареча
Голова гудця на груди –
Там, де пустка замість серця,
Порятунку вже не буде!..
Але ні! Ще є надія
Тут, на грудях, в сповиточку10!
І тремтячими руками
Роздирає він сорочку.
І з грудей своїх знімає
Той євшан, чарівне зілля,
І понюхать юнакові
Подає оте бадилля.
8 Перун – бог грому. 9 Замісто його – тут: замість нього. 10 В сповиточку тут: замотана в хустинку.
Що ж це враз з юнаком сталось?
Твар11 поблідла у небоги,
Затремтів, очима блиснув
І зірвавсь на рівні ноги.
Рідний степ – широкий, вільний,
Пишнобарвний і квітчастий –
Раптом став перед очима,
З ним і батенько нещасний!..
Воля, воленька кохана!
Рідні шатра, рідні люди…
Все це разом промайнуло,
Стисло горло, сперло груди.
“Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!”
Так він скрикнув, і в дорогу
В нічку темну та пригожу
Подались вони обоє,
Обминаючи сторожу.
Байраками12 та ярами
Неутомно проходжали –
В рідний степ, у край веселий
Простували, поспішали.
Україно! Мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато
На степах твоїх зосталось?
Чи вони ж не відцурались,
Не забули тебе, неньку,
Чи сховали жаль до тебе
І кохання у серденьку?
Марна річ! Були і в тебе
Кобзарі – гудці народні,
Що співали-віщували
Заповіти благородні, –
А проте тієї сили,
Духу, що зрива на ноги,
В нас нема і манівцями
Ми блукаєм без дороги!..
Де ж того євшану взяти,
Того зілля привороту13,
Що на певний шлях направить,
Шлях у край свій повороту?!
11 Твар – обличчя, лице. 12 Байрак – ліс у яру, в долині або яр, порослий лісом. 13 Зілля приворот, або приворотне зілля – чарівне зілля, чари.
Що? Коли? Чому? Як?
1. Прочитайте виразно поему, складіть план змісту. 2. Поясніть значення епіграфа до поеми – слів, які підібрав Микола Вороний з літопису. 3. Прочитайте окремо вступ до поеми, розкрийте його головну думку. Чому письменник звернувся до цієї легенди? 4. Розкажіть, як жилося синові половецького хана в Києві, у князя Володимира. 5. А як жилося батькові без коханої дитини? Чому половецький хан вважає себе зрадженим? 6. З яким проханням звернувся половецький хан до гудця?
7. Продумайте і скажіть, чому спів гудця не дійшов до серця половецького юнака?
8. Як зреагував юнак на євшан-зілля? Які картини виникли в його уяві? Які слова він сказав? Що зробив? 9. До кого звернено останні рядки поеми? 10. Як ви розумієте рядки з поеми Миколи Вороного “Євшан-зілля”:
Краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати!
II. Як лунала колискова пісня (знайдіть це місце в тексті твору і зацитуйте)? Чому співець-мудрець використав колискову пісню, на що він сподівався?
Вправа і завдання
1. Випишіть а тексту поеми слова, в яких відтворено різку зміну в настрої юнака, коли він відчув запах зілля?
2. Які рядки наприкінці поеми говорять про переживання поета? Прочитайте цей ліричний відступ.
3. Перекладіть рідною мовою вирази: Час минав, і став помалу рідний степ він забувати…; Тяжко віку доживати самотньому…; Сну не знають його очі (половецького князя).
4. Поясніть значення виразів: зворушувати почування, розумітися на чарах, зірватися на рівні ноги, полягти кістьми.
5. Поставте слово, наведене в дужках, у потрібному відмінку:
Кличе він (гудець) до себе і таку держить (промова), що мов (кров) з його (серце), слово точиться по (слово).
6. Які роздуми викликали у вас слова: “Там, де пустка замість серця, порятунку вже не буде!”? Напишіть твір про любов до рідної землі.
ЛЕГЕНДА ПРО ЄВШАН-ЗІЛЛЯ
(Із Галицько-Волинського літопису1)
У рік 1201 по смерті великою князя Романа, вікопомного самодержця всієї Русі, який здолав усі поганські народи, мудрістю ума додержуючись заповідей Божих. Він-бо кинувся на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив їх, як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих Ізмаїльтян, тобто половців, вигнав хана їхнього Отрока2 в Обези3, на Залізні ворота4, а хан Сирчан5 зостався коло Дону, рибою відживши”.
Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом із Дону, забравши землю їх усю. По смерті ж Володимировій зостався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези, кажучи: “Володимир уже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою. Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не схоче, дай йому понюхати зілля, що зветься євшан”.
Той7 же не схотів вернутися, ні послухати. І дав Ор йому зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: “Да лучче8 є на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути”. І прийшов він у землю свою. Од нього родився Кончак, що зніс Сулу, пішо ходячи, котла носячи на плечах.
1 Літопис – найдавніший вид історичної прози, хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником. 2 Отрок – нащадок половецького хана, одружений з дочкою грузинського царя Давида IV Будівника. 3 Обези – давня назва Грузії.4 Залізні ворота – вузька довга ущелина між двома високими скелястими горами, яка веде в Грузію з північного боку. 5 Сирчан – брат Отрока. 6 Рйбою відживши – зберіг собі життя, живлячись рибою. 7 Той – ідеться про юного половця. 8 Лучче – краще.
Що? Коли? Чому? Як?
1. Що називається літописом? 2. Як легенда з Галицько-Волинського літопису пов’язана з текстом поеми Миколи Вороного?
Вправа і завдання
1. Прочитайте уривок з Галицько-Волинського літопису. Порівняйте його з текстом поеми “Євшан-зілля”. Поясніть, що в них спільного, а що відмінного. Чим зумовлені відмінності?
2. Зверніть увагу на власні назви, вжиті у тексті легенди, порівняйте їх із сучасними.
3. Випишіть з тексту легенди художні порівняння.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)