Леся Українка (1871-1913) – Образне слово поетичного модернізму
Леся Українка
Лариса Петрівна Косач народилась 25 лютого 1871 року в місті Звягелі (пізніше – Новоград-Волинський) у дворянській сім’ї. Для рідних вона змалку була Лесею – це домашнє ім’я стало згодом частиною літературного псевдоніма.
Батько поетеси походив із Чернігівщини. Пригадуючи навчання в чернігівській гімназії, Петро Антонович Косач із теплотою відгукувався про свого вчителя – славетного байкаря Леоніда Глібова, читав дітям його твори. Леся була батьковою улюбленицею, успадкувала його вдачу – спокійну, стриману й водночас вольову та наполегливу. Вплив матері теж відчутно позначився на вихованні й мистецькому розвитку поетеси. Ольга Петрівна Косач, відома ще як українська письменниця Олена Пчілка, прищепила доньці любов до віршування.
Дитинство Лариси Косач пройшло на Волині: родина жила у Звягелі, у Луцьку, а згодом у селі Колодяжному. Освіту майбутня поетеса одержала вдома. У родині Косачів батьки не пропонували дітям спеціальних дитячих книжок. Лесина мати вважала, що вони лише псують смак “кисло-солодким сюсюканням”, тож діти читали античні міфи, фольклорні збірники (особливо пісні й казки), розповіді про подорожі та пригоди. Від самого дитинства Леся наполегливо займалася самоосвітою. Вона відзначалася високим рівнем ерудиції, опанувала декілька іноземних мов.
На розвиток Лесиної особистості впливало родинне оточення: Косачі товаришували з відомими діячами української культури, зокрема з письменником Михайлом Старицьким та видатним композитором Миколою Лисенком. Рідний дядько поетеси, визначний учений і громадський діяч Михайло Драгоманов, став для неї вчителем і порадником.
Змалку захопившись музикою, Леся навчилася гри на фортепіано. “Мені часом здається,- зізнавалася вона,- що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт…”
Цей “жарт” – початок хвороби (туберкульозом кісток було вражено ліву руку), через що довелося відмовитись від професійних занять музикою. Натомість дівчина все більше часу приділяла словесній творчості, віддавала перевагу ліричній поезії. Доля розпорядилася так, що своє мистецьке обдарування Леся Українка змогла реалізувати саме в літературі.
Майже все своє життя поетеса боролася з важкою хронічною хворобою, яка час від часу нагадувала про себе. Через це була змушена виїжджати на лікування до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, жила в Криму та в Грузії.
Фатальною для її здоров’я стала зима 1906-1907 років, проведена в Києві. Несприятливий клімат і виснажлива праця спричинили загострення хвороби. Відтоді поетеса могла жити лише в умовах південного клімату, звідки лише зрідка й ненадовго приїжджала в Україну.
Останні роки свого життя Леся Українка провела в Грузії. Померла 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі, похована на Байковому кладовищі в Києві.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Дайте короткі відповіді на запитання.
– Де й коли народилась Лариса Косач? Де вона провела дитячі роки?
– Яку освіту вона одержала?
– Хто прищепив їй любов до літератури?
2. Поміркуйте, які життєві обставини вплинули на становлення й розвиток таланту Лесі Українки.
ЛІТЕРАТУРНЕ СТАНОВЛЕННЯ
Лариса Косач почала писати вірші дуже рано, ще в дев’ятирічному віці. Першими читачами стали члени родини. Коло читачів розширилося, коли в 1884 році львівський журнал “Зоря” опублікував поезії “Конвалія” і “Сафо”, підписані псевдонімом Леся Українка.
А вже на початку 90-х років поетеса вирішила видати окрему збірку. Підготовлений рукопис надіслала І. Франкові, який надав їй підтримку. Перша поетична збірка Лесі Українки “На крилах пісень” побачила світ у 1893 році. Тоді авторці виповнилося 22 роки. “На крилах пісень” не єсть моє останнє слово”,- зізнавалася вона в одному з листів.
До дебютної збірки ввійшли поезії, написані за десять років. Ідея становлення – самопізнання є в ній провідною, а назву “На крилах пісень” слід розглядати як своєрідний “вихідний образ”, що не лише підкреслює роль “пісенності” й “музичності”, а й відсилає читачів до важливого в усій творчості поетеси образу музи-пісні.
У збірці поряд з окремими творами подано декілька поетичних циклів – “Сім струн”, “Зоряне небо”, “Сльози-перли”, “Подорож до моря”, “Кримські спогади”, “В дитячому крузі”. Ключовим виступає мотив “дорослішання” й духовного зростання – поступового становлення сильної й самодостатньої творчої особистості. Прощання з дитинством та юністю є й виявом здатності прийняти свою долю й усі життєві випробування.
Високо оцінюючи дебютну збірку Лесі Українки, І. Франко писав: “Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини”.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. У якому віці поетеса написала перші твори?
2. Коли й де її поезії були вперше опубліковані?
3. Як називалися ці твори?
4. Розкажіть про першу збірку Лесі Українки: історію її виходу, назву, провідні мотиви, вміст, оцінку сучасниками.
СПОДІВАТИСЯ БЕЗ НАДІЇ
Життєва позиція Лесі Українки розкрита у її ранній поезії “Contra spem spero!” (у перекладі з латинської мови – “Без надії сподіваюсь!”). Лірична героїня твору має риси сильної, вольової особистості, хоча у її душі поєдналися дуже суперечливі емоції.
Побудований на контрастах “безнадійно-надійний” вірш Лесі Українки розвиває “весняну” тематику. Осіннім “хмарам-думам” протиставлена “весна золота”, лихові – пісні, розпачу – надія. Важливу роль відіграють образи “сізіфової праці” та нічного неба й “зірки провідної” як символу надії.
Побудова твору досить продумана: у першій строфі ставиться ключове питання: “Чи то так у жалю, в голосінні / Проминуть молодії літа?”; у другій утверджується активна позиція героїні: “Жити хочу! Геть думи сумні”. Наступні чотири строфи в різних варіаціях розвивають “безнадійно-надійний” мотив; остання ж строфа є повтором другої, життєствердної.
Краще зрозуміти “Contra spem spero!” допоможе біографічний контекст. Авторка писала твір під час тривалого й виснажливого, але малоефективного лікування. “Мушу сказати, що моє оце двохмісячне лежання у липких кайданах було зовсім надаремнісінько, отак-таки зовсім надаремно!” – свідчила поетеса в листі до брата Михайла. Виявляється, поетичні зізнання з’явились на лікарняному ліжку (авторка називає гіпс “липкими кайданами”),
У тому ж листі до брата вона помістила уривок із вірша “Contra spem spero!” й супроводила його таким коментарем: “От ізнов беруся здіймати “сізіфовий камінь” догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша…”.
Біографічні обставини появи поезії дозволяють побачити в ній ще й “людський документ”, за яким стоять не видумані, а реальні випробування, не красива поза, а вистраждана життєва позиція.
Леся Українка: “Буду жити!” (Софія Караффа-Корбут, 1969)
Леся Українка ([Фотій Кросицький, 1904)
Читацький практикум
(1 votes, average: 5.00 out of 5)