Лісова пісня – Леся Українка (1871-1913) – Образне слово поетичного модернізму

Драма-феєрія в 3-х діях

(Уривки1)

ПРОЛОГ

Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місті в яро-зелену драговину – то береги лісового озера, що утворилися з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині.

Містина вся дика, таємнича, але не понура,- повна ніжної задумливої поліської краси.

Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду. В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг “Той, що греблі рве” – молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами. Кинувшися з потока в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається.

Виявляємо літературну компетентність

– Ви прочитали першу авторську ремарку драми “Лісова пісня”. Яке враження вона справила на вас? Які емоції викликала? Що читачі з неї дізнаються?

– Як відомо, драма – твір для сценічного втілення. Поміркуйте, чи можна відтворити на сцені описаний авторкою пейзаж. Аргументуйте свою думку.

-Порівняйте ремарки у творі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” і в “Лісовій пісні”. Чим вони відрізняються?

– Визначте роль “Прологу” в драмі-феєрії “Лісова пісня”.

1 Повний текст твору ви знайдете в електронному додатку до підручника.

ДІЯ І

Мавка

Ох, як я довго спала!

Лісовик

Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить,

В червоні черевички убереться

І людям одмірятиме літа.

Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками вже плавають

На чистім плесі каченятка дикі.

Мавка

А хто мене збудив?

Лісовик

Либонь, весна.

Мавка

Весна ще так ніколи не співала,

Як отепер. Чи то мені так снилось?

Лукаш знов грає [мелодія №5].

Ні… стій… Ба! Чуєш?.. То весна співає?

Лукаш грає мелодію №5, тільки ближче.

Лісовик

Та ні, то хлопець на сопілці грає.

Мавка

Який? Невже се “Той, що греблі рве”?

От я не сподівалася від нього!

Лісовик

Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж,

Лукаш на ймення.

Мавка

Я його не знаю.

Лісовик

Бо він уперше тута. Він здалека,

Не з сих лісів, а з тих борів соснових,

Де наша баба любить зимувати;

Осиротів він з матір’ю-вдовою,

То дядько Лев прийняв обох до себе…

Мавка

Хотіла б я побачити його.

Лісовик Та нащо він тобі?

Мавка

Він, певне, гарний!

Лісовик

Не задивляйся ти на хлопців людських.

Се лісовим дівчатам небезпечно…

Мавка

Який-бо ти, дідусю, став суворий!

Се ти мене отак держати будеш,

Як Водяник Русалку?

Лісовик

Ні, дитинко,

Я не держу тебе. То Водяник

В драговині цупкій привик одвіку

Усе живе засмоктувати. Я

Звик волю шанувати. Грайся з вітром,

Жартуй із Перелесником, як хочеш,

Всю силу лісову і водяну,

Гірську й повітряну приваб до себе,

Але минай людські стежки, дитино,

Бо там не ходить воля, – там жура

Тягар свій носить. Обминай їх, доню:

Раз тільки ступиш – і пропала воля!

Мавка

(сміється)

Ну, як-таки, щоб воля – та пропала?

Се так колись і вітер пропаде!

Лісовик хоче щось відмовити, але виходить Лукаш із сопілкою, Лісовик і Мавка ховаються.

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його руку.

Мавка

Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!

Лукаш

Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хтів собі вточити соку з берези.

Мавка

Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

Мавка

Я – Мавка лісова.

Лукаш

(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

А, от ти хто! Я від старих людей

Про мавок чув не раз, але ще зроду

Не бачив сам.

Мавка

А бачити хотів?

Лукаш

Чому ж би ні?.. Що ж,- ти зовсім така,

Як дівчина… ба ні, хутчій як панна,

Бо й руки білі, і сама тоненька,

І якось так убрана не по-наськи…

А чом же в тебе очі не зелені?

(Придивляється.)

Та ні, тепер зелені… а були,

Як небо, сині… О! Тепер вже сиві,

Як тая хмара… ні, здається, чорні,

Чи, може, карі… Ти таки дивна!

Мавка

(усміхаючись)

Чи гарна ж я тобі?

Лукаш

(соромлячись)

Хіба я знаю?..

Мавка

(сміючись)

А хто ж те знає?

Лукаш

(зовсім засоромлений)

Ет, таке питаєш!..

Мавка

(щиро дивуючись)

Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

“Чи я хороша?”

А ясень їй киває в верховітті:

“Найкраща в світі!”

Лукаш

А я й не знав, що в них така розмова.

Я думав – дерево німе, та й годі.

Мавка

Німого в лісі в нас нема нічого. <…>

Лукаш

Як ти тремтиш! Я чую, як береза

Стинається і листом шелестить.

Мавка

(відхиляється від берези)

Ой лихо! Я боюся притулятись,

А так не встою.

Лукаш

Притулись до мене.

Я дужий,- здержу, ще й обороню.

Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Місячне світло починає ходити по лісі, стелиться по галяві і закрадається під березу. В лісі озиваються співи солов’їні і всі голоси весняної ночі. Вітер поривчасто зітхає. З осяйного туману виходить Русалка і нишком підглядає молоду пару.

Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям

До неї і раптом цілує.

Мавка

(скрикує з болем щастя)

Ох!.. Зірка в серце впала!

Русалка

Ха-ха-ха!

(З сміхом і плеском кидається в озеро.)

Лукаш

(ужахнувшись)

Що се таке?

Мавка

Не бійся, то Русалка.

Ми подруги, – вона нас не зачепить.

Вона свавільна, любить глузувати,

Але мені дарма… Мені дарма

Про все на світі!

Лукаш

То й про мене?

Мавка

Ні,

Ти сам для мене світ, миліший, кращий,

Ніж той, що досі знала я, а й той

Покращав, відколи ми поєднались.

Лукаш

То ми вже поєднались?

Мавка

Ти не чуєш,

Як солов’ї весільним співом дзвонять?

Лукаш

Я чую… Се вони вже не щебечуть,

Не тьохкають, як завжди, а співають:

“Цілуй! Цілуй! Цілуй!”

(Цілує її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком.)

Я зацілую

Тебе на смерть!

Зривається вихор, білий цвіт метелицею в’ється по галяві.

Мавка

Ні, я не можу вмерти…

А шкода…

Лукаш

Що ти кажеш? Я не хочу!

Навіщо я сказав?!

Мавка

Ні, се так добре –

Умерти, як летюча зірка…

Лукаш

Годі!

(Говорить, пестячи.)

Не хочу про таке! Не говори!

Не говори нічого!.. Ні, кажи!

Чудна у тебе мова, але якось

Так добре слухати… Що ж ти мовчиш?

Розгнівалась?

Мавка

Я слухаю тебе… твого кохання…

(Бере в руки голову його, обертає проти місяця і пильно дивиться в вічі.)

Лукаш

Нащо так? Аж страшно,

Як ти очима в душу зазираєш…

Я так не можу! Говори, жартуй,

Питай мене, кажи, що любиш, смійся…

Мавка

У тебе голос чистий, як струмок,

А очі – непрозорі.

Лукаш

Може, місяць

Неясно світить.

Мавка

Може…

(Схиляється головою йому до серця і замирає.)

Лукаш

Ти зомліла?

Мавка

Цить! Хай говорить серце… Невиразно

Воно говорить, як весняна нічка.

Лукаш

Чого там прислухатися? Не треба!

Мавка

Не треба, кажеш? То не треба, милий!

Не треба, любий! Я не буду, щастя,

Не буду прислухатися, хороший!

Я буду пестити моє кохання!

Ти звик до пестощів?

Лукаш

Я не любився

Ні з ким ще зроду. Я того й не знав,

Що любощі такі солодкі!

Мавка пристрасно пестить його, він скрикує з мукою втіхи.

Мавко!

Ти з мене душу виймеш!

Мавка

Вийму, вийму!

Візьму собі твою співочу душу,

А серденько словами зачарую…

Я цілуватиму вустонька гожі,

Щоб загорілись,

Ілюстрації до драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” (Софія Караффа-Корбут, 1994)

Щоб зашарілись,

Наче ті квітоньки з дикої рожі!

Я буду вабити очі блакитні,

Хай вони грають,

Хай вони сяють,

Хай розсипають вогні самоцвітні!

Виявляємо літературну компетентність

– Ви перечитали одну з найромантичніших сцен світової літератури. Яке враження вона справила на вас?

– Прочитайте рядки, що розповідають, як Мавка вдивляється в очі юнака, дослухається до його серця. Що вона бачить, що говорить Мавці серце Лукаша? Як це характеризує Лукаша та його кохання?

– Поміркуйте, чому Мавка не зважила на ті прикмети, що вже віщували їй біду.

– Як ви вважаєте, яку сцену – першої чи другої зустрічі Мавки й Лукаша – можна вважати зав’язкою драми? Обгрунтуйте свою думку.

– Про які ще події оповідає авторка в першій дії драми? Яку роль ці події відіграють у конфлікті?

– Пригадайте, як починається друга дія. За що мати докоряє синові? Як Лукаш сприймає ті докори? Захищаючи Мавку, він нагадує матері, як лісовичка допомогла їм у господарстві: носила дерева на хату, садила город і засівала нивку (“Так, як сей рік, хіба коли родило?”), тепер пасе з Лукашем худобу (“Самі ж казали, /що як вона глядить корів, то більше/дають набілу”), а ще дівчина так “умаїла квітками” хату, що любо подивитися. Яку відповідь має на це Лукашева мати?

– Як і чому змінилося ставлення Лукаша до Мавки? Чому йому здається, що Мавка ніколи не зможе збагнути “людські клопоти”?

– У наступному фрагменті відбувається перетворення Мавки на вербу. Прочитайте уважно цей уривок твору. Поміркуйте, чи є вмотивованим перетворення Мавки.

Килина з відром у руках шпарко пробігає до лісового потоку, з гуркотом набирає відром воду і вертається назад уже трохи тихшою ходою. Завважає близько дверей Мавку, що стоїть при стіні знесилена, спустивши сивий серпанок на обличчя.

Килина

(спиняється і становить відро долі)

А се ж яка?.. Гей, слухай, чи ти п’яна,

Чи, може, змерзла?

(Термосить Мавку за плече.)

Мавка

(насилу, мов борючися з тяжкою зморою)

Сон мене змагає…

Зимовий сон… <…>

Килина

До кого ти прийшла? Його нема.

Я знаю, ти до нього! Признавайся – він твій коханок?

Мавка (так само)

Колись був ранок

Ясний, веселий, не той, що тепер…

Він уже вмер…

Килина

Ти божевільна!

Мавка (так само)

Вільна я, вільна… <…>

Килина

(сіпає її за руку)

Геть! не мороч мене! Чого стоїш?

Мавка

(притомніше, відступаючи од дверей)

Стою та дивлюся, які ви щасливі.

Килина

А щоб ти стояла у чуді та в диві!

Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям.

Килина

(оговтавшись від здуміння, ворожо)

Чи ба! Я в добрий час тобі сказала!

Ну-ну, тепер недовго настоїшся!..

Виявляємо літературну компетентність

– Килинин хлопчик зрізав гілку з верби і зробив сопілку. Якого символічного значення набуває цей епізод?

– Перекажіть епізод повернення Лукаша додому. Хто і як його зустрічає? Чи почувається Лукаш затишно серед рідних людей, чи відчуває він щастя від того, що знову став людиною? Чому Лукаш зважився зіграти на сопілці?

Лукаш

(задумливо)

Заграти?..

(Починає грати [мелодія №14] спершу тихенько, далі голосніше; зводить згодом на ту веснянку [мелодія №8], що колись грав Мавці. Голос сопілки [при повторенні гри на сопілці мелодії №8] починає промовляти словами.)

“Як солодко грає, як глибоко крає,

Розтинає мені груди, серденько виймає…”

Лукаш

(випускає з рук сопілку)

Ой! Що се за сопілка? Чари! Чари!

Хлопчик, злякавшись крику, втік до хати.

Кажи, чаклунко, що то за верба?

(Хапає Килину за плече.)

Килина

Та відчепися, відки маю знати?

Я з кодлом лісовим не накладаю

Так, як твій рід! Зрубай її, як хочеш,

Хіба я бороню? Ось на й сокиру.

(Витягає йому з сіней сокиру.)

Лукаш

(узявши сокиру, підійшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стенулась і зашелестіла сухим листом. Він замахнувся удруге і спустив руки)

Ні, руки не здіймаються, не можу…

Чогось за серце стисло…

Килина

Дай-но я!

(Вихоплює від Лукаша сокиру і широко замахується на вербу.)

В сю мить з неба вогненним змієм-метеором

Злітає Перелесник і обіймає вербу.

Перелесник

Я визволю тебе, моя кохана!

Верба раптом спалахує вогнем. Досягнувши верховіття, вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату. Мати Лукашева і Килинині діти вибігають з хати з криком: “Горить! Горить! Рятуйте! Ой пожежа!..” Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню, що тільки можна вихопити, і на клунках та мішках виносять скулених Злиднів, що потім ховаються у ті мішки. Діти бігають з коновками до води, заливають вогонь, але він іще дужче розгоряється.

Мати

(до Лукаша)

Чого стоїш? Рятуй своє добро!

Лукаш

(втупивши очі в крокву, що вкрита кучерявим вогнем, як цвітом) Добро? А може, там згорить і лихо?.. <…>

Килина

Лукашуню,

Ходімо на село!

Лукаш

Я не піду.

Я з лісу не піду. Я в лісі буду.

Килина

Та що ж ти тут робитимеш?

Лукаш

А треба

Все щось робити?

К и л и н а

Як же маєм жити?

Лукаш

А треба жити? <…>

Виявляємо літературну компетентність

– Пригадайте, кого бачить Лукаш, коли залишається сам у лісі. Якого символічного значення набуває цей образ?

– Прочитайте уважно останні сторінки драми Лесі Українки.

Лукаш нахиляється до того місця, що показала Доля, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези. Сідає під посивілим від снігу довгим віттям і крутить в руках сопілочку, часом усміхаючись, як дитина. Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з’являється з-за берези і схиляється над Лукашем.

Постать Мавки

Заграй, заграй, дай голос мому серцю!

Воно ж одно лишилося від мене.

Лукаш

Се ти?.. Ти упирицею прийшла,

Щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!

(Розкриває груди.)

Живи моєю кров’ю! Так і треба,

Бо я тебе занапастив…

Мавка

Ні, милий,

Ти душу дав мені, як гострий ніж

Дає вербовій тихій гілці голос.

Лукаш

Я душу дав тобі? А тіло збавив!

Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!

(З невимовною тугою дивиться на неї.)

Мавка

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

Чистим, палючим, як добре вино,

Вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

Ляже, вернувшися, в рідну землицю,

Вкупі з водою там зростить вербицю,-

Стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

Вбогі й багаті, веселі й сумні,

Радощі й тугу нестимуть мені,

Їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

Шелестом тихим вербової гілки,

Голосом ніжним тонкої сопілки,

Смутними росами з БІТІВ МОЇХ.

Я їм ТОДІ проспіваю

Все, що колись ти для мене співав,

Ще як напровесні тут вигравав,

Мрії збираючи в гаю,,.

Грай же, коханий, благаю!

Лукаш починає грати. Спочатку гра його [мелодії № 15 і 16] сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання [мелодія №10, тільки звучить голосніше, жагливіше, ніж у першій дії] покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.

Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і закриває закохану пару, далі переходить у густу сніговицю. Коли вона трохи ущухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця…

1911

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Яке враження справив на вас фінал драми? Які почуття, думки він викликав?

Досліджуємо самостійно

2. Звернувшись до тексту, простежте, як образи природи допомагають уявити розвиток почуттів Лукаша й Мавки. Підготуйте усне повідомлення.

Готуємо проект

3. Підготуйте мультимедійну презентацію за темою “Міфологічні образи в “Лісовій пісні”.

Ділимося думками і враженнями, виявляємо екологічну компетентність

4. Як у творі представлена проблема взаємин людини і природи? Чи актуальне це питання в наш час?

Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності

5. В електронному додатку до підручника знайдіть і перегляньте відео-лекцію про “Лісову пісню” Лесі Українки. Що нового ви дізналися із цієї лекції? Які тези авторки вас найбільше зацікавили?

Лісова пісня

Драма-феєрія в 3-х діях

(Уривки1)

ПРОЛОГ

Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місті в яро-зелену драговину – то береги лісового озера, що утворилися з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині.

Містина вся дика, таємнича, але не понура,- повна ніжної задумливої поліської краси.

Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду. В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг “Той, що греблі рве” – молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами. Кинувшися з потока в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається.

Виявляємо літературну компетентність

– Ви прочитали першу авторську ремарку драми “Лісова пісня”. Яке враження вона справила на вас? Які емоції викликала? Що читачі з неї дізнаються?

– Як відомо, драма – твір для сценічного втілення. Поміркуйте, чи можна відтворити на сцені описаний авторкою пейзаж. Аргументуйте свою думку.

-Порівняйте ремарки у творі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” і в “Лісовій пісні”. Чим вони відрізняються?

– Визначте роль “Прологу” в драмі-феєрії “Лісова пісня”.

1 Повний текст твору ви знайдете в електронному додатку до підручника.

ДІЯ І

Мавка

Ох, як я довго спала!

Лісовик

Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить,

В червоні черевички убереться

І людям одмірятиме літа.

Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками вже плавають

На чистім плесі каченятка дикі.

Мавка

А хто мене збудив?

Лісовик

Либонь, весна.

Мавка

Весна ще так ніколи не співала,

Як отепер. Чи то мені так снилось?

Лукаш знов грає [мелодія №5].

Ні… стій… Ба! Чуєш?.. То весна співає?

Лукаш грає мелодію №5, тільки ближче.

Лісовик

Та ні, то хлопець на сопілці грає.

Мавка

Який? Невже се “Той, що греблі рве”?

От я не сподівалася від нього!

Лісовик

Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж,

Лукаш на ймення.

Мавка

Я його не знаю.

Лісовик

Бо він уперше тута. Він здалека,

Не з сих лісів, а з тих борів соснових,

Де наша баба любить зимувати;

Осиротів він з матір’ю-вдовою,

То дядько Лев прийняв обох до себе…

Мавка

Хотіла б я побачити його.

Лісовик Та нащо він тобі?

Мавка

Він, певне, гарний!

Лісовик

Не задивляйся ти на хлопців людських.

Се лісовим дівчатам небезпечно…

Мавка

Який-бо ти, дідусю, став суворий!

Се ти мене отак держати будеш,

Як Водяник Русалку?

Лісовик

Ні, дитинко,

Я не держу тебе. То Водяник

В драговині цупкій привик одвіку

Усе живе засмоктувати. Я

Звик волю шанувати. Грайся з вітром,

Жартуй із Перелесником, як хочеш,

Всю силу лісову і водяну,

Гірську й повітряну приваб до себе,

Але минай людські стежки, дитино,

Бо там не ходить воля, – там жура

Тягар свій носить. Обминай їх, доню:

Раз тільки ступиш – і пропала воля!

Мавка

(сміється)

Ну, як-таки, щоб воля – та пропала?

Се так колись і вітер пропаде!

Лісовик хоче щось відмовити, але виходить Лукаш із сопілкою, Лісовик і Мавка ховаються.

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його руку.

Мавка

Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!

Лукаш

Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хтів собі вточити соку з берези.

Мавка

Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

Мавка

Я – Мавка лісова.

Лукаш

(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

А, от ти хто! Я від старих людей

Про мавок чув не раз, але ще зроду

Не бачив сам.

Мавка

А бачити хотів?

Лукаш

Чому ж би ні?.. Що ж,- ти зовсім така,

Як дівчина… ба ні, хутчій як панна,

Бо й руки білі, і сама тоненька,

І якось так убрана не по-наськи…

А чом же в тебе очі не зелені?

(Придивляється.)

Та ні, тепер зелені… а були,

Як небо, сині… О! Тепер вже сиві,

Як тая хмара… ні, здається, чорні,

Чи, може, карі… Ти таки дивна!

Мавка

(усміхаючись)

Чи гарна ж я тобі?

Лукаш

(соромлячись)

Хіба я знаю?..

Мавка

(сміючись)

А хто ж те знає?

Лукаш

(зовсім засоромлений)

Ет, таке питаєш!..

Мавка

(щиро дивуючись)

Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

“Чи я хороша?”

А ясень їй киває в верховітті:

“Найкраща в світі!”

Лукаш

А я й не знав, що в них така розмова.

Я думав – дерево німе, та й годі.

Мавка

Німого в лісі в нас нема нічого. <…>

Лукаш

Як ти тремтиш! Я чую, як береза

Стинається і листом шелестить.

Мавка

(відхиляється від берези)

Ой лихо! Я боюся притулятись,

А так не встою.

Лукаш

Притулись до мене.

Я дужий,- здержу, ще й обороню.

Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Місячне світло починає ходити по лісі, стелиться по галяві і закрадається під березу. В лісі озиваються співи солов’їні і всі голоси весняної ночі. Вітер поривчасто зітхає. З осяйного туману виходить Русалка і нишком підглядає молоду пару.

Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям

До неї і раптом цілує.

Мавка

(скрикує з болем щастя)

Ох!.. Зірка в серце впала!

Русалка

Ха-ха-ха!

(З сміхом і плеском кидається в озеро.)

Лукаш

(ужахнувшись)

Що се таке?

Мавка

Не бійся, то Русалка.

Ми подруги, – вона нас не зачепить.

Вона свавільна, любить глузувати,

Але мені дарма… Мені дарма

Про все на світі!

Лукаш

То й про мене?

Мавка

Ні,

Ти сам для мене світ, миліший, кращий,

Ніж той, що досі знала я, а й той

Покращав, відколи ми поєднались.

Лукаш

То ми вже поєднались?

Мавка

Ти не чуєш,

Як солов’ї весільним співом дзвонять?

Лукаш

Я чую… Се вони вже не щебечуть,

Не тьохкають, як завжди, а співають:

“Цілуй! Цілуй! Цілуй!”

(Цілує її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком.)

Я зацілую

Тебе на смерть!

Зривається вихор, білий цвіт метелицею в’ється по галяві.

Мавка

Ні, я не можу вмерти…

А шкода…

Лукаш

Що ти кажеш? Я не хочу!

Навіщо я сказав?!

Мавка

Ні, се так добре –

Умерти, як летюча зірка…

Лукаш

Годі!

(Говорить, пестячи.)

Не хочу про таке! Не говори!

Не говори нічого!.. Ні, кажи!

Чудна у тебе мова, але якось

Так добре слухати… Що ж ти мовчиш?

Розгнівалась?

Мавка

Я слухаю тебе… твого кохання…

(Бере в руки голову його, обертає проти місяця і пильно дивиться в вічі.)

Лукаш

Нащо так? Аж страшно,

Як ти очима в душу зазираєш…

Я так не можу! Говори, жартуй,

Питай мене, кажи, що любиш, смійся…

Мавка

У тебе голос чистий, як струмок,

А очі – непрозорі.

Лукаш

Може, місяць

Неясно світить.

Мавка

Може…

(Схиляється головою йому до серця і замирає.)

Лукаш

Ти зомліла?

Мавка

Цить! Хай говорить серце… Невиразно

Воно говорить, як весняна нічка.

Лукаш

Чого там прислухатися? Не треба!

Мавка

Не треба, кажеш? То не треба, милий!

Не треба, любий! Я не буду, щастя,

Не буду прислухатися, хороший!

Я буду пестити моє кохання!

Ти звик до пестощів?

Лукаш

Я не любився

Ні з ким ще зроду. Я того й не знав,

Що любощі такі солодкі!

Мавка пристрасно пестить його, він скрикує з мукою втіхи.

Мавко!

Ти з мене душу виймеш!

Мавка

Вийму, вийму!

Візьму собі твою співочу душу,

А серденько словами зачарую…

Я цілуватиму вустонька гожі,

Щоб загорілись,

Ілюстрації до драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” (Софія Караффа-Корбут, 1994)

Щоб зашарілись,

Наче ті квітоньки з дикої рожі!

Я буду вабити очі блакитні,

Хай вони грають,

Хай вони сяють,

Хай розсипають вогні самоцвітні!

Виявляємо літературну компетентність

– Ви перечитали одну з найромантичніших сцен світової літератури. Яке враження вона справила на вас?

– Прочитайте рядки, що розповідають, як Мавка вдивляється в очі юнака, дослухається до його серця. Що вона бачить, що говорить Мавці серце Лукаша? Як це характеризує Лукаша та його кохання?

– Поміркуйте, чому Мавка не зважила на ті прикмети, що вже віщували їй біду.

– Як ви вважаєте, яку сцену – першої чи другої зустрічі Мавки й Лукаша – можна вважати зав’язкою драми? Обгрунтуйте свою думку.

– Про які ще події оповідає авторка в першій дії драми? Яку роль ці події відіграють у конфлікті?

– Пригадайте, як починається друга дія. За що мати докоряє синові? Як Лукаш сприймає ті докори? Захищаючи Мавку, він нагадує матері, як лісовичка допомогла їм у господарстві: носила дерева на хату, садила город і засівала нивку (“Так, як сей рік, хіба коли родило?”), тепер пасе з Лукашем худобу (“Самі ж казали, /що як вона глядить корів, то більше/дають набілу”), а ще дівчина так “умаїла квітками” хату, що любо подивитися. Яку відповідь має на це Лукашева мати?

– Як і чому змінилося ставлення Лукаша до Мавки? Чому йому здається, що Мавка ніколи не зможе збагнути “людські клопоти”?

– У наступному фрагменті відбувається перетворення Мавки на вербу. Прочитайте уважно цей уривок твору. Поміркуйте, чи є вмотивованим перетворення Мавки.

Килина з відром у руках шпарко пробігає до лісового потоку, з гуркотом набирає відром воду і вертається назад уже трохи тихшою ходою. Завважає близько дверей Мавку, що стоїть при стіні знесилена, спустивши сивий серпанок на обличчя.

Килина

(спиняється і становить відро долі)

А се ж яка?.. Гей, слухай, чи ти п’яна,

Чи, може, змерзла?

(Термосить Мавку за плече.)

Мавка

(насилу, мов борючися з тяжкою зморою)

Сон мене змагає…

Зимовий сон… <…>

Килина

До кого ти прийшла? Його нема.

Я знаю, ти до нього! Признавайся – він твій коханок?

Мавка (так само)

Колись був ранок

Ясний, веселий, не той, що тепер…

Він уже вмер…

Килина

Ти божевільна!

Мавка (так само)

Вільна я, вільна… <…>

Килина

(сіпає її за руку)

Геть! не мороч мене! Чого стоїш?

Мавка

(притомніше, відступаючи од дверей)

Стою та дивлюся, які ви щасливі.

Килина

А щоб ти стояла у чуді та в диві!

Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям.

Килина

(оговтавшись від здуміння, ворожо)

Чи ба! Я в добрий час тобі сказала!

Ну-ну, тепер недовго настоїшся!..

Виявляємо літературну компетентність

– Килинин хлопчик зрізав гілку з верби і зробив сопілку. Якого символічного значення набуває цей епізод?

– Перекажіть епізод повернення Лукаша додому. Хто і як його зустрічає? Чи почувається Лукаш затишно серед рідних людей, чи відчуває він щастя від того, що знову став людиною? Чому Лукаш зважився зіграти на сопілці?

Лукаш

(задумливо)

Заграти?..

(Починає грати [мелодія №14] спершу тихенько, далі голосніше; зводить згодом на ту веснянку [мелодія №8], що колись грав Мавці. Голос сопілки [при повторенні гри на сопілці мелодії №8] починає промовляти словами.)

“Як солодко грає, як глибоко крає,

Розтинає мені груди, серденько виймає…”

Лукаш

(випускає з рук сопілку)

Ой! Що се за сопілка? Чари! Чари!

Хлопчик, злякавшись крику, втік до хати.

Кажи, чаклунко, що то за верба?

(Хапає Килину за плече.)

Килина

Та відчепися, відки маю знати?

Я з кодлом лісовим не накладаю

Так, як твій рід! Зрубай її, як хочеш,

Хіба я бороню? Ось на й сокиру.

(Витягає йому з сіней сокиру.)

Лукаш

(узявши сокиру, підійшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стенулась і зашелестіла сухим листом. Він замахнувся удруге і спустив руки)

Ні, руки не здіймаються, не можу…

Чогось за серце стисло…

Килина

Дай-но я!

(Вихоплює від Лукаша сокиру і широко замахується на вербу.)

В сю мить з неба вогненним змієм-метеором

Злітає Перелесник і обіймає вербу.

Перелесник

Я визволю тебе, моя кохана!

Верба раптом спалахує вогнем. Досягнувши верховіття, вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату. Мати Лукашева і Килинині діти вибігають з хати з криком: “Горить! Горить! Рятуйте! Ой пожежа!..” Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню, що тільки можна вихопити, і на клунках та мішках виносять скулених Злиднів, що потім ховаються у ті мішки. Діти бігають з коновками до води, заливають вогонь, але він іще дужче розгоряється.

Мати

(до Лукаша)

Чого стоїш? Рятуй своє добро!

Лукаш

(втупивши очі в крокву, що вкрита кучерявим вогнем, як цвітом) Добро? А може, там згорить і лихо?.. <…>

Килина

Лукашуню,

Ходімо на село!

Лукаш

Я не піду.

Я з лісу не піду. Я в лісі буду.

Килина

Та що ж ти тут робитимеш?

Лукаш

А треба

Все щось робити?

К и л и н а

Як же маєм жити?

Лукаш

А треба жити? <…>

Виявляємо літературну компетентність

– Пригадайте, кого бачить Лукаш, коли залишається сам у лісі. Якого символічного значення набуває цей образ?

– Прочитайте уважно останні сторінки драми Лесі Українки.

Лукаш нахиляється до того місця, що показала Доля, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези. Сідає під посивілим від снігу довгим віттям і крутить в руках сопілочку, часом усміхаючись, як дитина. Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з’являється з-за берези і схиляється над Лукашем.

Постать Мавки

Заграй, заграй, дай голос мому серцю!

Воно ж одно лишилося від мене.

Лукаш

Се ти?.. Ти упирицею прийшла,

Щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!

(Розкриває груди.)

Живи моєю кров’ю! Так і треба,

Бо я тебе занапастив…

Мавка

Ні, милий,

Ти душу дав мені, як гострий ніж

Дає вербовій тихій гілці голос.

Лукаш

Я душу дав тобі? А тіло збавив!

Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!

(З невимовною тугою дивиться на неї.)

Мавка

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

Чистим, палючим, як добре вино,

Вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

Ляже, вернувшися, в рідну землицю,

Вкупі з водою там зростить вербицю,-

Стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

Вбогі й багаті, веселі й сумні,

Радощі й тугу нестимуть мені,

Їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

Шелестом тихим вербової гілки,

Голосом ніжним тонкої сопілки,

Смутними росами з БІТІВ МОЇХ.

Я їм ТОДІ проспіваю

Все, що колись ти для мене співав,

Ще як напровесні тут вигравав,

Мрії збираючи в гаю,,.

Грай же, коханий, благаю!

Лукаш починає грати. Спочатку гра його [мелодії № 15 і 16] сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання [мелодія №10, тільки звучить голосніше, жагливіше, ніж у першій дії] покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.

Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і закриває закохану пару, далі переходить у густу сніговицю. Коли вона трохи ущухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця…

1911

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Яке враження справив на вас фінал драми? Які почуття, думки він викликав?

Досліджуємо самостійно

2. Звернувшись до тексту, простежте, як образи природи допомагають уявити розвиток почуттів Лукаша й Мавки. Підготуйте усне повідомлення.

Готуємо проект

3. Підготуйте мультимедійну презентацію за темою “Міфологічні образи в “Лісовій пісні”.

Ділимося думками і враженнями, виявляємо екологічну компетентність

4. Як у творі представлена проблема взаємин людини і природи? Чи актуальне це питання в наш час?

Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності

5. В електронному додатку до підручника знайдіть і перегляньте відео-лекцію про “Лісову пісню” Лесі Українки. Що нового ви дізналися із цієї лекції? Які тези авторки вас найбільше зацікавили?




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Лісова пісня – Леся Українка (1871-1913) – Образне слово поетичного модернізму