СОNTRА SРЕМ SРЕRО! (1890) – ЛЕСЯ УКРАЇНКА (1871-1913) – ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім, сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Громадянська лірика. У вітчизняну поезію Леся Українка ввійшла передусім як патріотка Батьківщини, мужня поетеса.
Найбільш трепетно звучить її голос, звернений до поневоленої України, у поезії “І все-таки до тебе думка лине…” (1895). Уболівання за долю рідного краю – провідний мотив вірша. У ліричної героїні “у грудях серце з туги, з жалю гине” від картин знущання, лиха й кривд, що терпить її народ. Проте вона соромиться сліз, “що ллються від безсилля”. Натомість прагне дій, замість марних ридань: “Доволі вже їм литись, – / Що сльози там, де навіть крови мало!” Сльози й кров – ключові антитетичні образи вірша, що символізують дві можливі настанови патріота – пасивне співчуття чи активна, саможертовна боротьба за свободу й щастя рідної землі. Авторка, безсумнівно, прихильниця саме цього дієвого шляху.
У творі прочитується також мотив розлуки з рідним краєм: відомо, що Леся Українка часто покидала Україну, проте ніколи про неї не забувала (згадайте її реакцію на політичний стан в Україні після повернення з Болгарії).
Патріотичним, антиімперським пафосом вражає вірш “І ти колись боролась, мов Ізраїль…” (1904). Звертаючись до біблійних мотивів та образів, Леся Українка, як Т. Шевченко й І. Франко, прагнула у світовому, вічному контексті осмислити історію Батьківщини, висловити безмежну любов до неї, окреслити шляхи звільнення.
У вірші порівнюються трагічні долі Ізраїлю, окупованого й знищеного загарбниками, й України. Як і Г. Сковорода (у вірші “Dе Ііbеrtаtе”), поетеса вбачає в образі Б. Хмельницького героя, який урятував націю від загибелі:
Та знялась високо
Богданова правиця, і народи
Розбіглися, немов шакали ниці,
Брати братів пізнали і з’єднались.
Як і Т. Шевченко у “Великому льоху”, Леся Українка не заперечує проти дружніх відносин із російським народом, які прагнув налагодити великий гетьман. Однак обіцяні братерські обійми виявилися ведмежими:
Але раптом дух зрадив.
Знову тьма, і жах, і розбрат.
І знов настав єгипетський полон,
Та не в чужій землі, а в нашій власній.
Пригадайте суголосний Шевченків оксиморін: “На нашій славній Україні, / На нашій – не своїй землі”.
У фіналі вірша авторська ідея утверджується через риторичні запитання:
Коли скінчиться той полон великий,
Що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине новий Вавилон?
Твір написаний білим віршем, що увиразнює біблійно-філософську, аналітичну настанову авторки.
Свідченням того, що Леся Українка гідно продовжила традиції Т. Шевченка й І. Франка, є хрестоматійний вірш “Слово, чому ти не твердая криця?..” (1896), у якому звучать роздуми поетеси про значення художньої творчості. Лірична героїня через риторичні запитання й заперечення власних сумнівів утверджує основну ідею: слово – гостра й іскриста зброя, яка допомагає в боротьбі проти насильства в умовах тотального національного й соціального пригнічення народу. Ритмомелодику вірша підсилюють яскраві звукові образи: “брязне клинок”,
“залізо кайданів”, “піде луна”, “брязкіт мечей”, “гук нових, не тюремних речей”, а також численні алітерації р, з, г, ц, ж, д:
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам,
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
У вірші на весь голос звучить неоромантична настанова: головною метою має бути визволення людини, розширення її прав.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)