МИКОЛА ВОРОНИЙ (1871 – 1938) – ЗАГАДКОВО ПРЕКРАСНА І СЛАВНА ДАВНИНА УКРАЇНИ
Микола Кіндратович Вороний народився 6 грудня 1871 року на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у сім’ї ремісника. По батьковій лінії один із його предків був гайдамакою, у материнському роду пишалися прославленим родичем, українським діячем Прокопом Колачинським – ректором Києво-Могилянської академії.
Невдовзі після народження Миколи родина Вороних переїхала на Харківщину. Саме там він почав віршувати. У 1898 році хлопець надрукував перший свій твір “Не журись, дівчино”. Через деякий час за поширення забороненої літератури Миколу виключили з Харківського реального училища. Така сама доля спіткала його і в Ростові. Оскільки влада вважала М. Вороного неблагона – дійним, йому заборонили вступати до вищих навчальних закладів Росії. Тому юнак виїхав на навчання за кордон, здобував освіту у Віденському, а потім Львівському університетах. У Львові познайомився й працював з І. Франком, який справив великий вилив на молодого поета.
1897 року М. Вороний повернувся до Росії і став актором у трупі Марка Кропивницького – одній із кращих на всю Російську імперію. Через невлаштованість акторського життя він залишив сцену і пішов служити чиновником в установах Харкова, Одеси й Чернігова. “У революції 1917 року, – написав М. Вороний в автобіографії, – я брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро Центральної Ради), влаштовував мітинги”.
Після поразки Української Народної Республіки письменник емігрував до Варшави, але довго жити на чужині не зміг. У 1926 році повернувся в Радянську Україну, займався педагогічною й театрознавчою діяльністю.
І за кордоном, і в Україні митець багато писав. Його твори на політичні теми чи про кохання були однаково чарівні, бо вражали своєю мелодійністю. Він справляв вплив на багатьох сучасних йому митців. Навіть такі геніальні письменники, як П. Тичина і М. Рильський, вважали М. Вороного своїм учителем.
У 1934 році М. Вороного звинуватили в контрреволюційній діяльності й натри роки вислали до Воронежа. Через кілька років – нове звинувачення з жорстоким вироком – розстріляти. 7 червня 1938 року опівночі вирок було виконано. І лише в 1957 році справу М. Вороного переглянули й письменника посмертно виправдали. Така само трагічна смерть спіткала і його сина – талановитого поета Марка Ан ті ох а.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Перекажи батькам епізод із життя М. Вороного, який тобі найбільше запам’ятався.
2. Прочитай легенду з Гапицько-Волинського літопису.
3. Випиши з тлумачного словника до зошита лексичне значення слів патріот, патріотизм, ностальгія. Склади і запиши з ними речення.
Попрацюй у парі.
Прочитай легенду з Галицько-Волинського літопису. Про яку подію в ній розповідається? За легендою передбач, як розгортатимуться події в поемі М. Вороного “Євшан-зілля”. Порівняй свою відповідь із відповіддю однокласника/однокласниці.
З ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ
[Володимир Мономах] погубив половців, а хан Сирчан зостався коло Дону.
По смерті ж Володимировій остався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його, кажучи: “Володимир уже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою”. Мов же ти йому [синові] слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не схоче, – дай йому понюхати зілля, що зветься євшан”.
Той же не схотів ні вернутися, ні послухати. І дав Ор йому зілля, і той, понюхавши й заплакавши, сказав: “Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути”. І прийшов він у землю свою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)