Contra spem spero! – Леся Українка (1871-1913) – Образне слово поетичного модернізму
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
1890
Виявляємо літературну компетентність
1. Яке враження справила на вас поезія “Contra spem spero!”?
2. До якої збірки вона ввійшла?
3. Як перекладається назва твору? За яких обставин був написаний цей твір?
4. Якими рисами наділена лірична героїня твору?
5. Яку роль у поезії відіграє прийом контрасту?
6. Що означає образ “сізіфової праці”?
7. Яке символічне значення має образ “зірки провідної”?
ЛЕСЯ УКРАЇНКА Й МОДЕРНІЗМ
Дев’яності роки стали для Лесі Українки часом уточнення естетичних орієнтирів. З метою оновлення українського художнього слова вона зверталася до західноєвропейського мистецтва. З болем говорила вона про тих українських авторів, які не бажали рівнятися на досягнення світової літератури: “Біда наших українських писателів у тому, що вони більше пишуть, ніж читають, а як і читають, то все більш своє, не хотілось би з них приклад брати”.
Поетеса сповідувала самовіддане служіння мистецтву та красі. Однак естетизм і прийняття європейських цінностей не означали для неї втрати національних рис, а навпаки, свідчили про набуття нової якості, за якої українець усвідомлював би себе європейцем, а не провінціалом-малоросом.
Поезія Лесі Українки виразно індивідуалістична. Цей індивідуалізм зумовлений її органічним прагненням до ідеалу сильної людини, яка над усе цінує власну свободу, а отже, і свободу свого народу. Ключовим у її самоусвідомленні був момент внутрішнього переродження та перетворення поетичного слова на зброю. В одному з листів до матері вона зізналася: “Мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якою вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талан, то він не загине…”
Неоромантична тема духовного переродження й постання вільної “нової людини” яскраво та всебічно представлена в ліриці Лесі Українки.
Зберігаючи подібність до романтизму початку XIX століття, неоромантизм переосмислив конфлікт між ідеалом і дійсністю, героєм і юрбою. Леся Українка писала, що справжній неоромантик зневажає не саму юрбу, а той рабський дух, що змушує людину відмовлятись від своєї індивідуальності. Вона мріяла про ідеальне суспільство свідомих особистостей, у якому розчинилася б і зникла безлика юрба.
Неоромантизм став для Лесі Українки важливою позитивною програмою перетворення суспільства на основі духовного переродження кожної окремої особистості. Рабському духові юрби вона протиставляла неповторну індивідуальність та свідому громаду вільних людей.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Поміркуйте, чому саме в 90-ті роки Леся Українка усвідомила потребу оновлення української літератури. Якими бачилися письменниці шляхи розвитку українського мистецтва?
2. Які естетичні принципи вона сповідувала?
3. До якого ідеалу людини прагнула поетеса?
4. Як вона визначила своє бачення неоромантизму?
Дівчина серед мальв (Вільгельм Котарбінський, 1900)
НЕОРОМАНТИЧНА ПОЕЗІЯ “МЕЛОДІЙ”
Ліричний талант Лесі Українки набув розвитку в 90-х роках. А восени 1899 року у Львові вийшла у світ її нова збірка “Думи і мрії”. Допомогу в здійсненні видання надав відомий етнограф, член редколегії журналу “Літературно-науковий вісник” В. Гнатюк. Назва збірки (образ мрії, бажаного ідеалу) узгоджується з її загальним неоромантичним характером. Твори поєднано в цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки”, “З пропащих років”, “Кримські відгуки”.
Цикл “Мелодії”, що відкриває збірку, об’єднав дванадцять творів, написаних у 1893-1894 роках. Він збудований на протистоянні між “думами смутними” і “світлими мріями”. Один із провідних мотивів циклу – мотив весни, весняної сили, що відіграє особливу роль не лише в циклі, а й у всій творчості поетеси.
У цьому циклі він поєднується з мотивами надії, мрії, щастя. Весна символізує емоційний порив ліричної героїні до душевного оновлення та готовність до боротьби зі смутком і зневірою.
“Весняні” поезії “Мелодій” (“Знов весна і знов надії…”, “Стояла я і слухала весну…”, “Хотіла б я піснею стати…”, “Перемога”, “Давня весна”) сприймаються як ліричні варіації на тему перемоги над собою, подолання сумнівів і розчарувань шляхом залучення потужної духовної сили – мрії, що живить і підтримує надію, змушує щоразу, навіть у майже безнадійній ситуації, боротися за життя.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Розкажіть про історію виходу та структуру другої збірки Лесі Українки. Яку назву вона мала?
2. Коли було написано твори циклу “Мелодії”?
3. Поясніть значення мотиву весни в цих поезіях.
4. Поясніть, як ви зрозуміли протиставлення “дум смутних” і “світлих мрій”.
МЕЛОДІЯ ВЕСНИ (“СТОЯЛА Я І СЛУХАЛА ВЕСНУ…”)
Назва “Мелодії” вказує на особливу роль музичного елемента у творах циклу. Майже цілком на слуховому сприйнятті побудована поезія “Стояла я і слухала весну…”.
В осягненні природного довкілля лірична героїня покладається на свою здатність дослухатися до загадкової й чарівної “мови” весни (“вона мені багато говорила…”). Надалі звукова образність у вірші конкретизується (“вона мені співала…”) і зрештою виявляється в злагодженому поєднанні двох мелодій – радісної мелодії весни й мелодії душі, що додається завдяки спогадам (“те, що давно мені співали мрії…”). І хоча це “давно” залучає ноту легкого смутку, однак у цілому домінує оптимістична пісня “про молодощі, радощі, надії”, що дарує ліричній героїні хвилини щасливого піднесення й світлого забуття.
Авторська здатність олюднювати природу (весна “багато говорила”, “співала”, “таємно-тихо шепотіла”) створює загальне враження довірливого спілкування.
Звуки весни (Франц фон Штук, 1910)
Читацький практикум
(1 votes, average: 5.00 out of 5)